Соліква розчин для ін'єкцій, 100 Од/мл + 50 мкг/мл, по 3 мл у шприц-ручках, 3 шт.

№3: по 3 мл у картриджі, вбудованому в одноразову шприц-ручку; по 3 шприц-ручки у картонній коробці. Голки в упаковку не включені.

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвний або майже безбарвний розчин.

Механізм дії. Соліква - це комбінація двох діючих речовин із взаємодоповнювальними механізмами дії для покращення контролю глікемії, а саме інсуліну гларгіну (аналог базального інсуліну, головною метою якого є контроль рівнів глюкози в плазмі крові натще) та ліксісенатиду (агоніст рецепторів до ГПП-1, головною якого є контроль постпрандіальних рівнів глюкози).

Інсулін гларгін. Найважливішою дією інсуліну, включаючи інсулін гларгін, є регулювання метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози в крові за рахунок стимуляції її захоплення периферичними тканинами, зокрема, скелетними м'язами та жировою тканиною, а також пригнічення утворення глюкози у печінці. Інсулін інгібує ліполіз та протеоліз, а також стимулює синтез білків.

Ліксисенатид. Ліксисенатид є агоністом рецепторів до глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1). Рецептори ГПП-1 є мішенню природного ГПП-1 – ендогенного гормону інкретину, який потенціює глюкозозалежну секрецію інсуліну p-клітинами та пригнічує секрецію глюкагону a-клітинами підшлункової залози.

Ліксисенатид стимулює секрецію інсуліну при підвищенні рівнів глюкози в крові, не впливаючи на секрецію інсуліну при нормоглікемії, що обмежує ризик виникнення гіпоглікемії. Паралельно пригнічувана секреція глюкагону зберігається і виникнення гіпоглікемії рятувальний механізм у вигляді секреції глюкагону зберігається.

Постпрандіальне введення ліксісенатиду також уповільнює спорожнення шлунка, знижуючи таким чином швидкість абсорбції та надходження до системи кровообігу глюкози, що міститься в їжі.

Комбінація інсуліну гларгіну та ліксісенатиду не впливає на фармакодинаміку інсуліну гларгіну. Вплив комбінації інсуліну гларгіну та ліксісенатиду на фармакодинаміку ліксісенатиду не вивчався в рамках досліджень 1 фази.

З огляду на постійний профіль «концентрація/час» інсуліну гларгіну протягом 24 годин без виражених піків при його застосуванні окремо, профіль «швидкість утилізації глюкози/час» був подібний при застосуванні комбінації інсуліну гларгіну та ліксісенатиду.

Період дії інсулінів, у тому числі препарату Соліква, може відрізнятися у різних осіб і навіть бути різним у однієї людини.

Інсулін гларгін. За результатами клінічних досліджень із застосуванням інсуліну гларгіну (100 од/мл) цукрознижувальний ефект на молярній основі (тобто при застосуванні однакових доз) інсуліну гларгіну при його введенні є приблизно таким самим, як людського інсуліну.

Ліксисенатид. За результатами 28-денного плацебо-контрольованого дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу застосування ліксісенатиду в дозі 5-20 мкг призводило до статистично значущого зниження постпрандіальних рівнів глюкози після сніданку, обіду та вечері. .

Спустошення шлунка. Після вживання стандартної міченої досліджуваної їжі в рамках вищезазначеного дослідження було підтверджено, що ліксісенатид уповільнює спорожнення шлунка, знижуючи таким чином швидкість постпрандіальної абсорбції глюкози. Ефект уповільнення спорожнення шлунка підтримувався до завершення дослідження.

Клінічна ефективність та безпека. Безпека та ефективність препарату Соліква з контролю глікемії оцінювалися у трьох рандомізованих клінічних дослідженнях серед пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу:

• Додавання до метформіну (у пацієнтів, які не отримували інсулін).
• Перехід від базального інсуліну.
• Перехід від агоніста рецепторів ГПП-1.
• У кожному з досліджень з активного контролю лікування лікарським засобом Соліква призводило до клінічно та статистично значущого покращення рівнів глікованого гемоглобіну (НЬАІс).

Досягнення нижчих рівнів НЬАІс та досягнення значного зниження рівнів НЬАІс не призводило до збільшення частоти виникнення гіпоглікемії при комбінованому лікуванні порівняно з монотерапією інсуліном гларгіном.

У рамках клінічного дослідження з додаванням препарату до метформіну лікування розпочиналося з 10 розділень дозування (10 одиниць інсуліну гларгіну та 5 мкг ліксісенатиду). В рамках клінічного дослідження з переходом від базального інсуліну початкова доза становила 20 розділень дозування (20 одиниць інсуліну гларгіну та 10 мкг ліксісенатиду) або 30 розділень дозування (30 одиниць інсуліну гларгіну та 10 мкг ліксісенатиду) (див. , в. В обох дослідженнях титрування дозування здійснювалося один раз на тиждень, враховуючи рівні глюкози в плазмі натще, які визначалися самостійно.

Додавання до метформіну (у пацієнтів, які не отримували інсулін)

Клінічне дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, у яких на фоні лікування пероральним протидіабетичним препаратом не відзначалося надійного контроля захворювання. Загалом у рамках відкритого, 30-тижневого дослідження з активним контролем було рандомізовано 1170 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу для оцінки ефективності та безпеки препарату Соліква порівняно з окремими компонентами. інсуліном гларгіном (100 од/мл) та ліксісенатидом (20 мкг).

Пацієнти з цукровим діабетом 2 типу, які отримували лікування метформіном у вигляді монотерапії або метформіном у комбінації з іншим пероральним протидіабетичним препаратом, яким міг бути препарат сульфонілсечовини, глинід, інгібітор натрійзалежного котранспортера глюкози-2 (НЗКТГ-2-4) яких не відзначалося належного контролю захворювання на фоні даного лікування (рівні НЬАІс коливалися в межах від 7,5 до 10,0% у пацієнтів, які раніше отримували метформін у вигляді монотерапії, та в межах від 7,0% до 9,0% у пацієнтів , які раніше отримували лікування метформіном у комбінації з іншим пероральним іроідіабсічним препаратом, були включені у вступний період протягом 4 тижнів.

Протягом цієї вступної фази здійснювалася оптимізація лікування метформіном, а прийом інших пероральних протидіабетичних препаратів припинявся. Наприкінці вступного періоду пацієнти, у яких продовжувався відзначатися неналежний контроль захворювання (рівні НЬАІс коливалися в межах від 7 до 10%), були рандомізовані до груп, які отримували препарат Соліква, інсулін гларгін або ліксісенатид. З 1479 пацієнтів, які були включені у вступну фазу дослідження. 1170 були рандомізовані. Головними причинами, що не дозволяють включити пацієнтів у рандомізаційну фазу дослідження, були рівні глюкози в плазмі натще > 13,9 ммоль/л та рівні НЬАІс <7% або > 10% наприкінці вступної фази дослідження.

Характеристики популяції рандомізованих пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу були такими: Середній вік становив 58,4 року, при цьому вік більшості пацієнтів (57,1%) становив від 50 до 64 років. 506% пацієнтів були чоловіками. Середній індекс маси тіла (ІМТ) на початковому рівні становив 31,7 кг/м2. при цьому у 63,4% пацієнтів 1МТ становило > 30 кг/м2. Середня тривалість цукрового діабету становить близько 9 років.

Метформін був обов'язковою фоновою терапією, а 58% пацієнтів отримували на скринінгу також інший пероральний протидіабетичний препарат, яким у 54% пацієнтів був препарат сульфонілсечовини.

На тижні 30 лікування Соліква призводило до статистично значущого покращення рівнів НЬАІс (р-значення <0,0001) порівняно з окремими компонентами. За результатами попередньо визначеного аналізу цієї первинної кінцевої точки зазначені відмінності узгоджувалися по відношенню до вихідних рівнів НЬАІс (< 8% або >8%) або пероральному протидіабетичному лікуванню на початковому рівні (метформін у вигляді монотерапії або метформін у комбінації з іншим пероральним проти ).

Інформацію про інші кінцеві точки дослідження наведено нижче в таблиці та на зображенні.

Результати клінічного дослідження з додаванням препарату 7 до метформіну на Тижні 30 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)

* - Не включено до попередньо визначеної процедури дослідження поступового зниження рівнів

** - Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їди мінус рівень глюкози перед їдою

Середні рівні НЬАІс (%) на візитах протягом 30 тижнів лікування

У пацієнтів групи препарату Соліква відмічено статистично значуще більше зниження середнього профілю рівнів глюкози в плазмі крові, що визначалися самостійно на 7 годинних точках, від вихідного рівня до 30 тижнів (-3,35 ммоль/л) у порівнянні з пацієнтами групи інсуліну гларгіну. (-2 ,66 ммоль/л, відмінність -0,69 ммоль/л та з пацієнтами групи ліксісенатиду (-1,95 ммоль/л; відмінність -1,40 ммоль/л) (р < 0.0001 для обох порівнянь). На всіх тимчасових точках на Тижні 30 середні рівні глюкози в плазмі крові були нижчими у групі препарату Соліква порівняно як з групою інсуліну гларгіну, так і з групою ліксісенатиду, за винятком лише рівнів глюкози перед сніданком, які були подібними до групи лікарського засобу. інсуліну гларгіну.

Перехід від базального інсуліну

Клінічне дослідження серед пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, у яких на фоні лікування базальним інсуліном не відзначалося належного контролю захворювання.

Загалом 736 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу взяли участь у рандомізоговому, 30-тижневому, з активним контролем, відкритому, з 2 групами лікування, у паралельних групах, багатоцентровому дослідженні з оцінкою ефективності та безпеки препарату Соліква порівняно з інсуліном гларгіном (100 од.).

Скриновані пацієнти з цукровим діабетом 2 типу отримували лікування базальним інсуліном протягом щонайменше 6 місяців у стабільній добовій дозі від 15 до 40 МО у вигляді монотерапії або в комбінації з одним або двома пероральними протидіабетичними препаратами (метформін, препарат сульфонілсечовини, глині2 інгібітор ДНІ 1-4), при цьому рівні НЬАІс у них становили від 7,5% до 10% (середній рівень НЬАІс па скринінгу складу %), а рівні глюкози в плазмі крові натще становили 10,0 ммоль/л. або <11,1 ммоль/л, залежно від попереднього протидіабетичного лікування.

Після скринінгу пацієнти, визначені придатними для участі в дослідженні (п = 1018), включалися до 6-тижневої вступної фази, протягом якої пацієнти продовжували отримувати інсулін гларгін або були переведені на лікування інсуліном гларгіном у разі, якщо вони отримували інший базальний інсулін; при цьому титрування/стабілізація дози інсуліну на фоні продовження терапії метформіном (якщо він приймався раніше). Лікування будь-якими іншими пероральними протидіабетичними препаратами було припинено.

Після завершення вступного періоду пацієнти, у яких рівні НЬАІс становили від 7 до 10%, рівні глюкози в плазмі крові натще 7,77 ммоль/л, а добова доза інсуліну гларгіну становила від 20 до 50 одиниць, були рандомізовані. групу препарату Соліква. (n=367) або групу інсуліну гларгіну (n=369).

Характеристики популяції даних пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу були такими: Середній вік становив 60 років, при цьому вік більшості пацієнтів (56,3%) становив від 50 до 64 років, 53,3% пацієнтів були жіночої статі. Середній індекс маси тіла (ІМТ) на початковому рівні становив 31,1 кг/м2, при цьому у 57,3% пацієнтів ІМТ становив > 30 кг/м2. Середня тривалість цукрового діабету становила приблизно 12 років, а середня тривалість попереднього лікування базальним інсуліном. приблизно 3 роки. На скринінгу 64,4% пацієнтів як базальний інсулін отримували інсулін гларгін, а 95% отримували щонайменше один пероральний протидіабетичний препарат.

На тижні 30 лікування препаратом Соліква призводило до статистично значущого покращення рівнів НЬАІс (р-значення <0,0001) порівняно з інсуліном гларгіном.

Інформацію про інші кінцеві точки дослідження наведено нижче в таблиці та на зображенні.

Результати клінічного дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які не мали належного контролю захворювання на фоні лікування базальним інсуліном, на Тижні 30 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)

* - Не включено до попередньо визначеної процедури дослідження поступового зниження рівнів

** - Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їди мінус рівень глюкози перед їдою

Середні рівні НЬАІс (%) на візитах протягом 30 тижнів лікування

Клінічне дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, у яких на фоні лікування ігонісгпом рецепторів ГПП-1 не відзначалося належного контролю захворювання.

Ефективність та безпека препарату Суліква порівняно з незмінним попереднім лікуванням агоністом рецепторів ГПП-1 були вивчені у 26-тижневому рандомізованому відкритому дослідженні. У дослідженні брало участь 514 пацієнтів з т у крові діабетом 2 типу, у яких не відзначалося належного контролю (рівень НЬАІс від 7% до 9% включно) захворювання, які отримували лікування ліраглутидом або ексенатидом протягом не менше 4 місяців або дулаглутидом, албіглутидом або ексенатидом з пролонгованим вивільненням протягом не менше 6 місяців (всі препарати вводилися в максимально переносимій дозі) та метформіном у вигляді монотерапії або у поєднанні з піоглітазоном, інгібітором натрій-глюкозного котранспортера-2 або з обома. Відібрані пацієнти були рандомізовані або для прийому препарату Соліква або для продовження прийому попереднього агоніста рецепторів ГПП-1 на додаток до попереднього перорального протидіабетичного лікування.

На скринінгу 59,7% суб'єктів отримували агоніст рецепторів ГПП-1 один або двічі на день, а 40,3% отримували агоніст рецепторів ГПП-1 раз на тиждень. У ході скринінгу 6,6% суб'єктів отримували піоглітазон, а 10,1% — інгібітор натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу у комбінації з метформіном. Показники популяції дослідження були такі: середній вік становив 59,6 років. 52,5% суб'єктів були чоловіки. Середня тривалість діабету становила 11 років, середня тривалість попереднього лікування агоністами рецепторів ГПП-1 становила 1.9 року, середній ІМТ становив приблизно 32,9 кг/м2, середня рЖКФ склала 87.3 мл/хв/1,73 м2 та 90,7% пацієнтів. рЖКФ >60 мл/хв.

На Тижні 26 лікування препаратом Соліква призводило до статистично значущого покращення рівнів НЬАІс (р<0,0001). Попередньо визначений аналіз підтипу агоніста рецепторів ГПП-1 (один/два рази на день або щотижня), використаного під час скринінгу, показав, що зміна НЬАІс на 26 тижні була аналогічною кожній підгрупі і узгоджується з первинним аналізом для всієї популяції. Середня добова доза Соліква на Тижні 26 становила 43,5 поділів дозування.

Інформацію про інші кінцеві точки дослідження наведено нижче в таблиці та на зображенні.

Результати клінічного дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які не мали належного контролю захворювання на фоні лікування агоністами рецепторів ГПП-1 на Тижні 26 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)

* - Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їди мінус рівень глюкози перед їдою

Середні рівні НЬАІс (%) на візитах протягом 26 тижнів лікування

Одночасне застосування препарату Соліква з інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (інгібітори НЗКТГ-2)

Одночасне застосування препарату Соліква з інгібіторами НЗКТГ-2 підтверджується аналізом підгруп із трьох рандомізованих клінічних досліджень фази 3 (119 пацієнтів, які отримували комбінацію інсуліну гларгіну/ліксісенатиду з фіксованим співвідношенням, також отримували інгібітори НЗКТ).

Одне дослідження, проведене в Європі та Північній Америці, включало дані 26 пацієнтів (10,1%), які одночасно отримували комбінацію інсуліну гларгіну та ліксісенатиду з фіксованим співвідношенням, метформін та інгібітори НЗКТГ-2. Ще два дослідження фази 3 із спеціалізованої японської програми клінічного розвитку, виконані на пацієнтах, які не досягли достатнього контролю глікемії на пероральних протидіабетичних препаратах, надали дані по 59 пацієнтам (22,7%) та 34 пацієнтам (21,1%), відповідно, одночасно отримували інгібітори НЗКТГ-2 та комбінацію інсуліну гларгіну та ліксисенатиду з фіксованим співвідношенням.

Дані 3 досліджень показують, що початок застосування препарату Соліква у пацієнтів з недостатнім контролем лікуванням, які отримували інгібітори НЗКТГ-2, призводить до більш значного покращення рівнів НЬАІС порівняно з препаратами порівняння. У пацієнтів, які отримували інгібітори НЗКТГ-2, не було підвищеного ризику гіпоглікемії та значних відмінностей у загальному профілі безпеки порівняно з тими, хто не отримував інгібітори НЗКТГ-2.

Дослідження з вивченням впливу на серцево-судинні події

Безпека інсуліну гларгіну та ліксісенатиду щодо серцево-судинних подій вивчалася в рамках клінічних досліджень ORIGIN та ELIXA відповідно. Окремого дослідження з вивченням впливу препарату Соліква на серцево-судинні події не проводилося.

Інсулін гларгін. Дослідження зниження частоти серцево-судинних ускладнень при ініціальному застосуванні інсуліну гларгіну (дослідження ORIGIN) було відкритим рандомізованим дослідженням, до якого було включено 12 537 пацієнтів і в рамках якого порівнювалося лікування препаратом Лантус зі стандартним лікуванням та момент першого виникнення серйозного . -СудіЦпо'Г системи, в Серйозне небажане явище з боку серцево-судинної системи включало смерть внаслідок-серцево-судинної події, нефатальний інфаркт міокарда та нефатальний інсульт. Медіана тривалості контрольного спостереження у межах дослідження становила 6,2 року. Частота серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи в рамках дослідження ORIGIN була подібною між групою, що отримувала препарат Лантус, та групою, яка отримувала стандартне лікування (ставлення ризиків [95% ДІ] щодо серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи: 1, 02 [0,94; 1,11]).

Ліксисенатид. Дослідження EL1XA було рандомізованим, подвійно-сліпим, плацебо-контрольованим, багатонаціональним дослідженням, в рамках якого проводилася оцінка серцево-судинних ускладнень при лікуванні ліксисенатидом у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (п = 6068) після нещодавно перенесеного гострого коронарного синдрому. Первинною комбінованою кінцевою точкою ефективності був час до першого виникнення будь-якого з таких небажаних явищ: смерть внаслідок серцево-судинної події, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт або госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії. Медіана тривалості контрольного спостереження в рамках дослідження становила 25,8 та 25,7 місяців у групі ліксісенатиду та у групі плацебо відповідно.

Частота первинної кінцевої точки була подібна між групою ліксісенатиду (13,4%) та групою плацебо (13,2%): відношення ризиків для ліксісенатиду порівняно з плацебо становило 1,017 з асоційованим 2-стороннім 95% довірчим інтервалом (ДІ6 від 0.

Абсорбція. Співвідношення інсулін гларгін/ліксісенатид не має істотного впливу на фармакокінетику інсуліну гларгіну та ліксісенатиду в препараті Соліква.

Після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксісенатид у пацієнтів із цукровим діабетом типу інсулін гларгін не демонстрував вираженого піку. Експозиція інсуліну гларгіну після введення комбінації інсуліну гларгіну I ліксісенатид становила 86-88% від експозиції, яка відзначалася при окремих одночасних ін'єкціях інсуліну гларгіну та ліксісенатиду. Така відмінність не вважається клінічно значущою.

Після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксісенатид у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу медіана tmax ліксісенатиду знаходилася в діапазоні від 2,5 до 3,0 годин. AUC була порівнянна, у той час як відзначалося незначне зниження Стах ліксісенатиду на 22-34% порівняно з Сmax, яка відзначалася при окремих одночасних ін'єкціях інсуліну гларгіну та ліксісенатиду; однак таке зниження малоймовірне може бути клінічно значущим.

Клінічно значущі відмінності у швидкості абсорбції ліксисенатиду при його застосуванні у вигляді монотерапії після підшкірного введення в ділянку живота, дельтовидного м'яза або стегна відсутні.

Поділ. Ліксисенатид характеризується низьким (55%) рівнем зв'язування з білками плазми. Очікуваний обсяг розподілу ліксісенатиду після введення підшкірної комбінації інсулін гларгін/ліксісенатид (незв'язаний обсяг розподілу, Vz/F) становить приблизно 100 л. Очікуваний обсяг розподілу інсулін' гларгіну після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксісенатид (об'єм розподілу в рівноважному стані, Vss/F) становить приблизно 1700 л.

Біотрансформація та елімінація. Результати дослідження з вивченням метаболізму у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримували інсулін гларгін у вигляді монотерапії, свідчать про те, що інсулін гларгін швидко метаболізується на рівні карбоксильного кінця В-ланцюга з утворенням двох активних метаболітів. МІ (21 А-гліцин-інсулін) та М2 (21 А-гліцин-дез-ЗОВ-треонін-інсулін). У плазмі крові головною циркулюючою сполукою є метаболіт МІ. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дані свідчать про те, що ефект підшкірної ін'єкції гларгіну інсуліну головним чином залежить від експозиції метаболіту МІ.

Як і всі пептиди, ліксісенатид виводиться шляхом клубочкової фільтрації з наступною. канальцевою реабсорбцією та подальшим метаболічним розщепленням до менших пептидів та амінокислот, що знову включаються в білковий метаболізм. Після багаторазового введення у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу середній час напіввиведення становив приблизно 3 години, а середній уявний кліренс (CL/F) становив приблизно 35 л/год.

Особливі популяції іацій

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з легким (кліренс креатиніну, розрахований за формулою Кокрофта-Голта. 60-90 мл/хв), помірним (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) та тяжким (кліренс креатиніну 15-30 мл/хв) порушенням функції нирок AUC ліксісенатиду зростала на 46%. 5Г% та 87% відповідно.

Застосування інсуліну гларгіну у пацієнтів із порушенням функції нирок не досліджувалося. Тим не менш, у пацієнтів з порушенням функції нирок потреба в інсуліні може бути зменшена внаслідок зниження метаболізму інсуліну.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Оскільки ліксісенатид виводиться переважно нирками, у пацієнтів з гострою або хронічною печінковою недостатністю жодних фармакокінетичних досліджень не проводилося. Дія порушення функції печінки на фармакокінетику ліксисенатиду не передбачається.

Застосування інсуліну гларгіну у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції печінки не досліджувалося. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути зменшена через зниження глюконеогенезу та зниження метаболізму інсуліну.

Вік, расова приналежність, стать та маса тіла

Інсулін гларгін. Вплив віку, расової приналежності та статі на фармакокінетику інсуліну гларгіну не вивчався. За результатами аналізу підгруп, сформованих за віком, расовою приналежністю та статтю, в рамках контрольованих клінічних досліджень серед дорослих пацієнтів, які отримували інсулін гларгін (100 од/мл), жодних відмінностей щодо безпеки та ефективності виявлено не було.

Ліксисенатид. Вік не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ліксісенатиду. В рамках дослідження фармакокінетики серед людей похилого віку без цукрового діабету введення ліксисенатиду в дозі 20 мкг призводило до середнього підвищення AUC ліксисенатиду у цих осіб на 29% (11 учасників дослідження були у віці від 65 до 74 років та 7 учасників дослідження – у віці >75). років). в порівнянні з 18 особами віком від 18 до 45 років, що, ймовірно, пов'язано зі зниженням функції нирок у групі людей похилого вікуй.

Етнічна приналежність не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ліксісенатиду, про що свідчать результати фармакокінетичних досліджень, проведених за участю пацієнтів європейської, японської та китайської національності.

Підлога не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ліксісенатиду.

Маса тіла не має клінічно значущого впливу на AUC ліксісенатиду.

Імуногенність. За наявності антитіл до ліксісенатиду його експозиція та варіабельність експозиції суттєво підвищуються незалежно від рівня дозування.

Доклінічні дані щодо безпеки

Жодних досліджень на тваринах із застосуванням комбінації інсуліну гларгіну та ліксисенатиду для оцінки токсичності при багаторазовому введенні, канцерогенезі, генотоксичності або токсичному впливі на репродуктивну систему не проводилося.

Інсулін гларгін. Доклінічні дані, отримані у стандартних дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності при багаторазовому введенні, генотоксичності. канцерогенного потенціалу та токсичного впливу на репродуктивну систему свідчать про відсутність будь-яких специфічних ризиків для людини при застосуванні інсуліну гларгіну.

Ліксисенатид. У рамках 2-річних досліджень канцерогенності при підшкірному введенні препарату у щурів та мишей спостерігалися нелегальні С-клітинні пухлини щитовидної залози, які були розцінені як зумовлені негенотоксичним механізмом, опосередкованим рецепторами до GLP-1 , якого гризуни особливо чутливі. С-клітинна гіперплазія та аденома спостерігалися у щурів на фоні застосування всіх досліджуваних доз, а максимальну дозу, за якої не відзначалися небажані ефекти, визначити не вдалося. У мишей ці ефекти виникали при рівні експозиції, що у 9,3 рази перевищує вар-експозицію у людей при застосуванні терапевтичних доз препарату. У мишей не спостерігалося С-клітинний карцин, а у щурів вони виникали при рівні експозиції, що приблизно в 900 разів перевищувало експозицію у людей при застосуванні терапевтичних доз.

У рамках 2-річного дослідження канцерогенності при підшкірному введенні препарату у мишей відмічені З випадками аденокарциноми ендомстрію зі статистично значущим підвищенням частоти цього захворювання у групі застосування середніх доз препарату, що зумовлюють рівень експозиції, що перевищує експозицію у людей у 97 разів. Жодних ефектів, пов'язаних із застосуванням препарату, не було відзначено.

Лікарські засоби, що застосовуються при цукровому діабеті, інсуліни та аналоги тривалої дії для ін'єкційного введення.

Код ATX: А10АЕ54.

Жодних досліджень з вивчення взаємодії лікарського засобу Соліква з іншими лікарськими засобами не проводилося. Наведена нижче інформація ґрунтується на результатах досліджень, проведених з окремими компонентами препарату.

Фармакодинамічні взаємодії. Є ряд речовин, що впливають на метаболізм глюкози, тому їх застосування може призводити до необхідності корекції дозування лікарського засобу Соліква.

До речовин, які можуть посилювати цукрознижувальний ефект і збільшувати схильність до виникнення гіпоглікемії, відносяться протидіабетичні лікарські засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази (МАО), пентокси.

До речовин, які можуть послаблювати цукрознижувальний ефект, відносяться кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, естрогени та прогестини, похідні фенотіазину, соматропіну. симпатоміметики (наприклад, епінефрін (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, атипові антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, клозапін та оланзапін) та інгібітори протеаз.

Бета-адреноблокатори, клонідин, солі літію або алкоголь можуть як посилювати, так і послаблювати цукрознижувальний ефект інсуліну. Пентамідин може спричинити гіпоглікемію, після якої іноді може розвинутись гіперглікемія.

Крім того, під дією симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори. клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної коітррегуляції можуть слабшати або зовсім зникати.

Фармакокінстичні взаємодії. Ліксисенатид є пептидом і не стабілізується за участю цитохрому Р450. За результатами досліджень в умовах in vitro ліксісенатид не впливав на активність ізоферментів цитохрому Р450 і транспортерів людини, що досліджуються.

Ні про яку фармакокінетичну взаємодію інсуліну гларгіну невідомо.

Вплив спорожнення шлунка на пероральні лікарські засоби. Уповільнення спорожнення шлунка, спричинене застосуванням ліксісенатиду. може зменшувати швидкість абсорбції перорально прийнятних лікарських засобів. За пацієнтами, які отримують лікарські засоби, що мають вузький терапевтичний індекс або потребують ретельного клінічного моніторингу, має здійснюватися ретельне спостереження, особливо на початку лікування ліксісенатидом. Ці лікарські засоби повинні прийматися у стандартному порядку щодо прийому ліксісенатиду. Якщо такі лікарські засоби повинні прийматися з їжею, то пацієнтам слід рекомендувати по можливості приймати їх з їдою, коли не виконується введення ліксісенатиду.

Щодо пероральних лікарських засобів, ефективність яких особливо залежить від порогових концентрацій, наприклад антибіотиків, то пацієнтам слід рекомендувати приймати такі лікарські засоби принаймні за 1 годину або через 4 години після ін'єкції ліксісенатиду.

Кишковорозчинні лікарські форми, що містять речовини, чутливі до розщеплення в шлунку, повинні прийматися за 1 годину до або через 4 години після ін'єкції ліксісенатиду.

Парацетамол. Парацетамол використовувався як модель лікарського засобу для оцінки впливу ліксісенатиду на спорожнення шлунка. Після одноразового прийому парацетамолу в дозі 1000 мг AUC та ti/д парацетамолу залишалися незмінними незалежно від часу прийому препарату (до або після ін'єкції ліксісенатиду). При застосуванні препарату через 1 годину або через 4 години після введення 10 мкг ліксисенатиду Стах парацетамолу зменшувалася на 29% та 31% відповідно, а медіана tmax збільшувалася на 2,0 та 1,75 години відповідно. Прогнозується, що при введенні ліксісенатиду у підтримуючій дозі 20 мкг спостерігатиметься ще більше збільшення tmax та зниження Стах парацетамолу. При прийомі парацетамолу за 1 годину до введення ліксисенатиду Стах та tmax парацетамолу не змінювалися.

Враховуючи наведені результати, необхідність корекції дозування парацетамолу відсутня, але подовження tmax, яке спостерігалося, коли парацетамол приймався через 1-4 години після введення ліксісенатиду, слід враховувати, коли для ефективності необхідний швидкий початок дії.

Пероральні контрацептиви. Одноразовий прийом перорального контрацептиву (етинілестрадіолу 0.03 мг/левоноргестрелу 0,15 мг) за 1 годину до або через 11 годин після введення 10 мкг ліксисенатиду не впливав на Сmax, AUC, tl/ 2 та tmax етинілестондіолу.

Прийом перорального контрацептиву через 1 годину або через 4 години після введення ліксисенатиду не впливав на AUC та ti/2 етинілестрадіолу та левоноргестрелу, хоча Сmax етинілестрадіолу знижувалась на 52% та 39% відповідно, Сmax левоноргестрелу tmax збільшувалася. Таке зниження Сmax має обмежену клінічну значущість і необхідність корекції дозування пероральних контрацептивів відсутня.

Аторвастатин. При супутньому застосуванні ліксисенатиду в дозі 20 мкг і аторвастатину в дозі 40 мг, що приймалися вранці протягом 6 днів, експозиція аторвастатину не змінювалася, тоді як Сmax знижувалася на 31%, а tmax подовжувався на 3,25 години.

Такого збільшення tmax не спостерігалося, якщо аторвастатин приймався ввечері; а ліксісенатид вводився вранці, але AUC та Сmax аторвастатину при цьому збільшувалися на 27% та 66% відповідно.

Ці зміни не клінічно значущі, тому необхідності корекції дозування аторвастатину при його супутньому застосуванні з ліксісенатидом немає.

Варфірин та інші похідні кумарину. При одночасному застосуванні варфарину в дозі 25 мг та багаторазовому введенні ліксіснатиду в дозі 20 мкг не відзначалося жодного впливу на AUC або МНВ (міжнародне нормалізоване відношення), у той час як Стах знижувався на 19%, а tmax подовжувався на 7 годин.

З огляду на ці дані, необхідності в корекції дозування варфарину при його супутньому застосуванні з ліксісенатидом немає; тим не менш, на початку та після завершення лікування ліксісенатидом у пацієнтів, які приймають варфарин та/або інші похідні кумарину, рекомендується проводити частий моніторинг МНО.

Дігоксин. При супутньому застосуванні ліксіснатиду в дозі 20 мкг та дигоксину в дозі 0,25 мг у рівноважному стані AUC дигоксину не змінювалася. При цьому tmax дигоксину збільшився на 1,5 години, а Сmax зменшився на 26%.

З огляду на ці дані, необхідності корекції дозування дигоксину при його супутньому застосуванні з ліксісенатидом немає.

Раміпріл. При супутньому застосуванні ліксіснатиду в дозі 20 мкг і раміприлу в дозі 5 мг протягом 6 днів AUC раміприлу збільшилася на 21%, тоді як Сmax зменшилася на 63%. При цьому AUC та Стах активного метаболіту (раміприлату) не змінювалися. Значення tmax раміприлу та раміприлату збільшилося приблизно на 2,5 години.

З огляду на ці дані, необхідності корекції дозування раміприлу при його супутньому застосуванні з ліксісенатидом немає.

Діюча речовина: інсулін гларгін, ліксісенатид;

1 мл розчину для ін'єкцій містить 100 одиниць інсуліну гларгіну та 50 мкг ліксісенатиду;

1 шприц-ручка містить 3 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 300 Од. інсуліну гларгіну та 150 мкг ліксісенатиду;

1 розподіл дозування відповідає 1 Од. інсуліну гларгіну та 0,5 мкг ліксісенатиду.

Інші складові: гліцерин (85%); метіонін; метакрезол; цинку хлорид; кислота хлористоводнева, концентрована; натрію гідроксид; вода для ін'єкцій.

Препарату Соліква не притаманний або притаманний незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами або роботу з іншими механізмами. Здатність пацієнта до концентрації уваги і швидкість реакції можуть порушуватися внаслідок гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, внаслідок зорових розладів. Це може бути небезпечним у ситуаціях, коли ці якості особливо важливі (наприклад, при керуванні транспортним засобом або роботі з іншими механізмами).

Пацієнтам необхідно порадити вживати необхідних запобіжних заходів, щоб уникнути гіпоглікемії при керуванні транспортним засобом або роботі з іншими механізмами. Це особливо важливо для тих пацієнтів, у яких перші ознаки розвитку гіпоглікемії слабко виражені або взагалі відсутні, а також для хворих, у яких часто виникає гіпоглікемія. Необхідно ретельно зважувати, чи слід сідати за кермо чи працювати з іншими механізмами у такому стані.

Препарат Соліква не рекомендується застосовувати жінкам репродуктивного віку, які не використовують засоби контрацепції.

Вагітність. Немає клінічного досвіду застосування препарату Соліква вагітними жінками. Немає клінічних даних, отриманих під час контрольованих клінічних досліджень щодо застосування препарату Соліква. інсуліну гларгіну або ліксісенатиду під час вагітності. Великий обсяг даних щодо застосування інсуліну гларгіну вагітними жінками (більше 1000 випадків вагітності) вказує на те, що інсулін гларгін не має специфічних небажаних впливів протягом вагітності, а також не викликає жодних пороків розвитку у плода новонародженого. ні токсичного на нього. Дослідження на лабораторних тваринах не виявили ознак впливу інсуліну гларгіну на репродуктивну систему.

Не існує належних даних щодо застосування ліксісенатиду у вагітних жінок. Результати досліджень на тваринах свідчать про наявність токсичної дії ліксісенатиду на репродуктивну систему.

Препарат Соліква не слід застосовувати під час вагітності. Якщо пацієнтка планує вагітність або вагітність вже настала, лікування препаратом Соліква слід припинити.

Годування грудьми. Невідомо, чи інсулін гларгін або ліксисенатид екскретується у грудне молоко у людини. Препарат Соліква не повинен застосовуватися під час годування груддю.

Репродуктивна функція. Дослідження на лабораторних тваринах не виявили безпосереднього шкідливого впливу ліксісенатиду або інсуліну гларгіну на репродуктивну функцію.

Безпека та ефективність препарату Соліква для лікування дітей віком до 18 років не встановлені. Дані щодо цього відсутні.

Для лікування дорослих пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом 2 типу з метою покращення контролю глікемії, як доповнення до дієти та вправ на додаток до метформіну з інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу або без них.

Гіперчутливість до діючих речовин або будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату.

Препарат Соліква доступний у двох типах шприц-ручок з різними опціями дозування, а саме шприц-ручка Соліква (10-40) та шприц-ручка Соліква (30-60) відповідно. Різниця між дозуваннями шприц-ручок пов'язана з їх діапазонами дозування.

• Соліква 100 Од./мл + 50 мкг/мл у попередньо наповненій шприц-ручці – діапазон дозування становить 10-40 одиниць інсуліну гларгіну в комбінації з 5-20 мкг ліксісенатиду (шприц-ручка Соліква (10-40))
• Соліква 100 Од./мл + 33 мкг/мл у попередньо наповненій шприц-ручці – діапазон дозування становить 30-60 одиниць інсуліну гларгіну в комбінації з 10-20 мкг ліксісенатиду (шприц-ручка Соліква (30-60))

Щоб уникнути помилок у застосуванні препарату, лікар, який його призначає, повинен переконатися, що в рецепті вказано правильне дозування та діапазон поділів дозування шприц-ручки.

Дозування

Дозування має підбиратися індивідуально з урахуванням індивідуальної відповіді хворого, а його титрування здійснюється відповідно до потреби пацієнта в інсуліні. Дозування ліксісенатиду підвищується або знижується разом із дозуванням інсуліну гларгіну і залежить від того, яка шприц-ручка використовується.

Початкове дозування. Терапію базальним інсуліном або агоністом рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) або пероральним цукрознижувальним лікарським засобом, за винятком метформіну та інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу, перед початком застосування препарату Соліква.

Початкова доза препарату Соліква визначається на підставі попереднього протидіабетичного лікування, при цьому початкова доза ліксісенатиду, що рекомендується, не повинна перевищувати 10 мкг:

Несумісність
Це лікарський засіб не можна змішувати з будь-яким іншим інсуліном або розводити.

Особливості щодо застосування

Препарат Соліква не повинен застосовуватись у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу або для лікування діабетичного кетоацидозу.

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія була небажаною реакцією, про яку повідомлялось найчастіше при лікуванні препаратом Соліква (див. розділ «Побічні реакції»). Гіпоглікемія може виникати, якщо доза препарату Соліква є вищою, ніж необхідна.

Фактори, які підвищують схильність до виникнення гіпоглікемії, вимагають особливо ретельного моніторингу та можуть призводити до необхідності в корекції дозування препарату. До таких факторів належать наступні:

• зміна ділянки ін’єкції
• збільшення чутливості до інсуліну (наприклад, при усуненні стресових факторів) незвичне, надмірне або тривале фізичне навантаження
• супутнє захворювання (наприклад, таке, що супроводжується блюванням, діареєю) неадекватний прийом їжі пропуск прийому їжі
• вживання алкоголю
• деякі некомпенсовані ендокринні розлади (наприклад, гіпотиреоз та недостатність передньої частки гіпофіза чи кори надниркових залоз)
• одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)
• при застосуванні ліксисенатиду і/або інсуліну в комбінації з препаратами сульфонілсечовини може підвищуватись ризик виникнення гіпоглікемії, у зв'язку з чим препарат Соліква не повинен застосовуватись в комбінації з препаратами сульфонілсечовини.

Дозування препарату Соліква повинно підбиратись індивідуально з урахуванням клінічної відповіді, а його титрування здійснюється відповідно до потреби пацієнта в інсуліні (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Гострий панкреатит.

Застосування агоністів рецепторів до глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1) асоціюється з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Повідомлялось про невелику кількість випадків гострого панкреатиту на фоні застосування ліксисенатиду, хоча наявність причинно-наслідкового зв'язку з прийомом препарату встановлена не була. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту, такі як постійний сильний біль в животі. У випадку підозри на панкреатит застосування препарату Соліква необхідно припинити; якщо гострий панкреатит підтверджується, ліксисснатид призначати більше не можна. У пацієнтів з наявністю панкреатиту в анамнезі потрібно дотримуватись обережності при призначенні препарату.

Важке захворювання шлунково-кишкового тракту.

Застосування агоністів рецепторів до GLP-1 може бути асоційоване з небажаними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту. Застосування препарату Соліква не досліджувалось у пацієнтів з важкими шлунково-кишковими захворюваннями, включаючи важкий гастропарез, у зв'язку з чим застосування лікарського засобу Соліква у таких пацієнтів не рекомендується.

Важке порушення функції нирок.

Терапевтичний досвід застосування препарату в пацієнтів з важким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше ЗО мл/хв) та при термінальній стадії хвороби нирок відсутній. Застосування препарату у пацієнтів з важким порушенням функції нирок та при термінальній стадії хвороби нирок не рекомендується (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»).

Одночасне застосування інших лікарських засобів.

Сповільнення спорожнення шлунку, зумовлене застосуванням ліксисенатиду, може зменшувати швидкість абсорбції лікарських засобів, що приймаються перорально. Препарат Соліква повинен застосовуватись з обережністю у пацієнтів, що отримують лікарські засоби, для яких є необхідною швидка абсорбція в шлунково-кишковому тракті, які вимагають ретельного клінічного моніторингу або які мають вузький терапевтичний індекс. Конкретні рекомендації стосовно прийому таких лікарських засобів наведені в розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Дегідратація.

Пацієнтам, що отримують препарат Соліква, необхідно повідомляти про потенційний ризик дегідратації, пов'язаний з небажаними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту, і у таких пацієнтів повинні вживатись заходи для запобігання гіповолемії.

Утворення антитіл.

Застосування препарату Соліква може призводити до утворення антитіл до інсуліну гларгіну і/або ліксисенатиду. У рідкісних випадках наявність таких антитіл може зумовлювати необхідність в корекції дозування препарату Соліква з метою усунення схильності до розвитку гіпер- або гіпоглікемії.

Уникнення помилок в застосуванні лікарського засобу.

Пацієнти повинні бути проінструктовані щодо необхідності обов'язкової перевірки маркування шприц-ручки перед кожною ін'єкцією для уникнення випадкової плутанини між двома різними дозуваннями препарату Соліква та плутанини з іншими ін’єкційними протидіабетичними лікарськими засобами.

Для уникнення помилок в дозуванні та потенційного передозування ні пацієнти, ні медичні працівники ніколи не повинні використовувати шприц для забору лікарського засобу з картриджа шприц-ручки.

Ситуації, у яких застосування лікарського засобу не досліджувалось.

Застосування препарату Соліква не досліджувалось в комбінації з інгібіторами дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), препаратами сульфонілсечовини. глінідами та піоглітазоном.

Допоміжні речовини.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну дозу, тобто можна вважати, що він практично не містить натрію.

Цей лікарський засіб містить метакрезол, який може спричинити алергічні реакції.

Побічними реакціями, про які найчастіше повідомлялось під час лікування препаратом Соліква, були гіпоглікемія та розлади з боку шлунково-кишкового тракту (див. нижче розділ «Опис окремих небажаних реакцій»).

Побічні реакції, пов'язані із застосуванням препарату, що спостерігалися під час клінічних досліджень, наводяться нижче за категоріями «Система-Орган-Клас» у порядку зменшення частоти виникнення (дуже часто: > 1/10: часто: від > 1/100 до < 1/10; нечасто: від > 1/1000 до < 1/100; рідко: від > 1/10 000 до < 1/1000; дуже рідко: < 1/10 000, частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними).

Опис окремих побічних реакцій.

Гіпоглікемія. В наступній таблиці наведені дані про частоту задокументованої симптоматичної гіпоглікемії (< 3.9 ммоль/л) та важкої гіпоглікемії при застосуванні препарату Соліква та препарату порівняння.

Побічні реакції у вигляді задокументованої симптоматичної гіпоглікемії або важкої гіпоглікемії

* Задокументована симптоматична гіпоглікемія визначалась як подія, під час якої типові симптоми гіпоглікемії супроводжувались визначеною концентрацією глюкози в плазмі крові < 3,9 ммоль/л.

** Важка симптоматична гіпоглікемія визначалась як явище, що вимагало допомоги іншої особи для активного введення вуглеводів, глюкагону або проведення інших реанімаційних заходів.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту. Розлади з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання та діарея) були побічними реакціями, про які часто повідомлялось впродовж періоду лікування. У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Соліква, частота пов'язаної нудоти, діареї та блювання становила 8,4%, 2,2% та 2,2% відповідно. Побічні реакції у вигляді розладів з боку шлунково-кишкового тракту переважно були легкого ступеня та мали транзиторний характер.

Розлади з боку імунної системи. Про алергічні реакції (кропив'янка), можливо пов'язані із застосуванням препарату Соліква, було повідомлено у 0,3% пацієнтів. Про випадки генералізованих алергічних реакцій, включаючи анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк, повідомлялось при післяреєстраційному застосуванні інсуліну гларгіну та ліксисенатиду.

Імуногенність. Застосування препарату Соліква може призводити до утворення антитіл до інсуліну гларгіну і/або ліксисенатиду.

частота випадків утворення антитіл до інсуліну гларгіну становила 21,0% та 26,2%. Приблизно у 93% пацієнтів відзначалась перехресна реактивність антитіл до інсуліну гларгіну стосовно людського інсуліну. Частота утворення антитіл до ліксисенатиду становила приблизно 43%. Ні статус антитіл до інсуліну гларгіну, ні статус антитіл до ліксисенатиду не мали клінічно значущого впливу на безпеку чи ефективність препарату.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин. Ліподистрофія й шкірний амілоїдоз можуть виникати в місці ін'єкції інсулінів і призводити до затримки абсорбції інсуліну з нього. Постійне змінювання місця ін'єкції в межах однієї ділянки тіла може допомогти зменшити або запобігти цим реакціям.

Реакції в місці ін’єкції. У деяких пацієнтів (1,7%), що отримували терапію, яка включала введення інсуліну, в тому числі препарату Соліква, відзначались почервоніння, місцеве набрякання та свербіння в місці ін'єкції.

Частота серцевих скорочень. При застосуванні агоністів рецепторів до GLP-1 повідомлялось про збільшення частоти серцевих скорочень; транзиторне збільшення частоти серцевих скорочень спостерігалось також і в рамках деяких досліджень застосування ліксисенатиду. За результатами всіх досліджень препарату Соліква не призводило до збільшення середньої частоти серцевих скорочень.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після затвердження лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для даного лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції у Державний експертний центр МОЗ України.

У разі більшої дози Солікви, ніж потрібно, можуть виникнути небажані реакції у вигляді гіпоглікемії та розладів з боку шлунково-кишкового тракту.

Епізоди гіпоглікемії легкого ступеня, як правило, можуть бути усунені пероральним прийомом вуглеводів. Може виникнути необхідність корекції дозування лікарського засобу та внесення змін до режиму харчування або фізичної активності.

Більш важкі епізоди гіпоглікемії, що супроводжуються комою, судомами або неврологічними порушеннями, вимагають внутрішньом'язового/підшкірного введення глюкагону або внутрішньовенного введення концентрованого розчину глюкогону.

Оскільки гіпоглікемія може виникнути повторно навіть після очевидного покращення клінічного стану пацієнта, необхідними заходами можуть бути тривалий прийом вуглеводів та спостереження за пацієнтом.

У разі небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту має бути розпочато відповідну підтримуючу терапію відповідно з клінічними ознаками та симптомами, що відзначаються у пацієнта.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Шприц-ручки, які не користуються:

Зберігати в холодильнику (при температурі від 2°С до 8°С) .

Не заморожувати і не допускати контакту з морозильним відділенням або накопичувачами холоду.

Зберігати шприц-ручку у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від світла.

Шприц-ручки після першого використання :

Термін придатності після першого використання шприц-ручки: 28 днів.

Зберігати при температурі нижче 25 °С. Чи не заморожувати. Не охолоджувати. Не зберігати із прикріпленою голкою. Зберігати шприц-ручку у місці, захищеному від джерел прямого тепла та світла. Після кожної ін'єкції на шприц-ручку слід знову надягати ковпачок для захисту від світла.

Препарат "Соліква" використовується для лікування дорослих пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом 2 типу.