Солу-медрол порошок і розчинник, 125 мг/мл, 2 мл

По 125 мг порошку та 2 мл розчинника у флаконі типу Act-O-Vial (двоємнісний флакон). По 1 флакону в картонній коробці.

Порошок та розчинник для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:

порошок: від білого до майже білого кольору ліофілізат;

розчинник: прозорий безбарвний розчин.

Глюкокортикоїди проникають через клітинну мембрану за допомогою дифузії та утворюють комплекси зі специфічними рецепторами у цитоплазмі. Далі ці комплекси надходять у клітинного ядра, зв'язуються з ДНК (хроматином) та стимулюють транскрипцію мРНК та подальший синтез різними ферментами білків, що, у свою чергу, відповідають за численні ефекти глюкокортикоїдів після системного застосування. Глюкокортикоїди не тільки виявляють значний вплив на запальні та імунні процеси, але також впливають на метаболізм вуглеводів, білків та жирів. Вони також діють на серцево-судинну систему, скелетні м'язи та центральну нервову систему.

Вплив на запальні та імунні процеси.

Протизапальні, імуносупресивні та антиалергічні властивості глюкокортикоїдів використовуються при більшості терапевтичних показань. Наявність цих властивостей призводить до таких результатів:

• зменшення кількості імуноактивних клітин навколо вогнища запалення;
• зменшення вазодилатації;
• стабілізація лізосомальних мембран;
• пригнічення фагоцитозу;
• зменшення утворення простагландинів та пов'язаних з ними речовин.

Доза метилпреднізолону 4 мг має такий же глюкокортикостероїдний (протизапальний) ефект, 20 мг гідрокортизону. Метилпреднізолон демонструє лише мінімальний мінералокортикоїдний ефект (200 мг метилпреднізолону відповідає 1 мг дезоксикортикостерону).

Вплив на метаболізм вуглеводів та білків.

Глюкокортикоїди мають катаболічну дію на обмін білків. Звільнені амінокислоти в печінці перетворюються за допомогою процесу глюконеогенезу на глюкозу та глікоген. Таким чином, знижується абсорбція глюкози периферичними тканинами, що може призводити до гіперглікемії та глюкозурії, особливо у пацієнтів зі схильністю до цукрового діабету.

Вплив на метаболізм жирів.

Глюкокортикоїди чинять ліполітичну дію, поширюється переважно на кінцівки. Вони також мають ліпогенетичну дію, найбільш проявляється в ділянці грудної клітки, шиї та голови. Все це призводить до перерозподілу жирових відкладень.

Максимальна фармакологічна дія кортикостероїдів відстає від досягнення їх максимальної концентрації в крові, що вказує на те, що більшість ефектів цих лікарських засобів є ймовірно результатом модифікації активності ферментів, а не прямої дії цих засобів.

n vivo холінестерази швидко перетворюють метилпреднізолону натрію сукцинат у вільний метилпреднізолон шляхом гідролізу. У чоловіків метилпреднізолон утворює слабкий дисоційований зв’язок з альбуміном і транскортином. Зв’язується близько 40–90 % лікарського засобу.

Внутрішньовенна інфузія препарату у дозі 30 мг/кг маси тіла при введенні протягом 20 хвилин або у дозі 1 г при введенні протягом 30–60 хвилин призводить приблизно через 15 хвилин до пікової концентрації метилпреднізолону у плазмі крові, що становить близько 20 мг/мл. Через приблизно 25 хвилин після внутрішньовенної болюсної ін’єкції препарату у дозі 40 мг піковий показник метилпреднізолону у плазмі крові становить 42–47 мг/100 мл. Через приблизно 120 хвилин після внутрішньом’язової ін’єкції препарату у дозі 40 мг пікова концентрація метилпреднізолону у плазмі крові становить 34 мг/100 мл. При внутрішньом’язовій ін’єкції піковий показник нижчий, ніж при внутрішньовенній ін’єкції. При проведенні внутрішньом’язової ін’єкції концентрація у плазмі крові утримується протягом тривалішого періоду, що призводить до того, що при обох шляхах введення надходить еквівалентна кількість метилпреднізолону. Клінічна значущість цих незначних відмінностей, імовірно, є мінімальна, якщо розглядати механізм дії глюкокортикоїдів. Клінічна відповідь зазвичай спостерігається через 4–6 годин після введення препарату. При лікуванні бронхіальної астми перші сприятливі результати вже можуть відзначатися через 1–2 години. Період напіввиведення метилпреднізолону натрію сукцинату з плазми крові становить 2,3–4 години та, ймовірно, не залежить від шляху введення.

Метилпреднізолон — це глюкокортикоїд середньої тривалості дії. Його біологічний період напіввиведення становить 12–36 годин. Внутрішньоклітинна активність глюкокортикоїдів відображається чіткою різницею між періодом напіввиведення з плазми крові та фармакологічним періодом напіввиведення. Фармакологічна активність зберігається після того, як рівень препарату в плазмі крові вже не визначається. Тривалість протизапальної активності глюкокортикоїдів приблизно дорівнює тривалості пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової (ГГА) системи. Метаболізм метилпреднізолону здійснюється у печінці за допомогою таких самих процесів, як і для кортизолу. Основними метаболітами є 20-бета-гідроксиметилпреднізолон та 20-бета-гідрокси-6-альфа-метилпреднізолон. Метаболіти переважно виводяться із сечею у вигляді глюкуронідів, сульфатів та некон’югованих сполук. Після внутрішньовенного введення метилпреднізолону, міченого C14, 75 % загальної радіоактивності відзначається у сечі протягом 96 годин, 9 % — через 5 днів у калі людини та 20 % — у жовчі.

Кортикостероїди для системного застосування. Код АТХ Н02A В04.

Бажані взаємодії.

• Профілактика нудоти та блювання, пов'язаних з хіміотерапією раку.

• Легка або помірна Еметогенна хіміотерапія.

Для посилення ефекту можна застосовувати хлорований фенотіазин з першою дозою метилпреднізолону (за годину до хіміотерапії).

• Високоеметогенна хіміотерапія.

Для посилення ефекту з першою дозою метилпреднізолону (за годину до хіміотерапії) можна застосовувати метоклопрамід або бутирофенон.

• Метилпреднізолон застосовують одночасно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією при лікуванні фульмінантного або дисемінованого туберкульозу легень та туберкульозного менінгіту з блокадою субарахноїдального простору або загрозою блокади.
• Під час лікування неопластичних захворювань, таких як лейкемія та лімфома, метилпреднізолон зазвичай застосовують у поєднанні з алкілувальним засобом, антиметаболітом та алкалоїдом барвінку.

Небажані взаємодії.

• Комбінація кортикостероїдів з ульцерогенними препаратами (наприклад саліцилатами та НПЗЗ) підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень.
• Комбінація кортикостероїдів з тіазидними діуретиками підвищує ризик непереносимості глюкози.
• ДКЗ можуть підвищувати потребу в інсуліні або пероральних протидіабетичних засобах у пацієнтів з цукровим діабетом.
• Під час проведення терапії кортикостероїдами пацієнтів не слід вакцинувати проти віспи. Інші процедури імунізації не слід проводити пацієнтам, які приймають кортикостероїди, особливо у високих дозах, через можливу небезпеку неврологічних ускладнень та відсутність відповіді на антитіла.
• Ацетилсаліцилову кислоту слід застосовувати з обережністю одночасно з кортикостероїдами при гіпопротромбінемії. Метилпреднізолон може збільшувати кліренс високих хронічних доз аспірину. Це може призвести до зниження рівня саліцилату в сироватці крові або збільшення ризику токсичності саліцилату після відміни метилпреднізолону.
• Повідомлялося про судоми при одночасному застосуванні метилпреднізолону та циклоспорину. Одночасне застосування цих препаратів призводить до взаємного придушення метаболізму, підвищується ймовірність судом та інших небажаних явищ, пов'язаних з окремим застосуванням цих препаратів.
• Препарати, які індукують печінкові ферменти (наприклад, фенобарбітал, фенітоїн та рифампіцин), можуть збільшувати кліренс метилпреднізолону. Для отримання бажаної відповіді може знадобитися збільшення дози метилпреднізолону.
• Інгібітори CYP3A4 (такі як макроліди, триазольні протигрибкові засоби та деякі блокатори кальцієвих каналів) можуть інгібувати метаболізм метилпреднізолону і, отже, зменшувати його кліренс. Щоб уникнути стероїдної токсичності, дози метилпреднізолону слід титрувати.
• Інгібітори протеази (наприклад ритонавір, індинавір) та активатори фармакокінетики (наприклад кобіцистат) інгібують активність CYP3A4, що призводить до зниження печінкового кліренсу та підвищення концентрації кортикостероїдів у плазмі крові. Можлива корекція дози кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»).
• Вплив метилпреднізолону на пероральні антикоагулянти може бути різним. Повідомлялося як про посилення, так і зниження ефекту антикоагулянту у разі застосування в комбінації з кортикостероїдами. Отже, параметри коагуляції слід контролювати, щоб досягти бажаного антикоагулянтного ефекту.

Основні випадки несумісності.

Для того щоб уникнути проблем із сумісністю та стабільністю, метилпреднізолону натрію сукцинат рекомендується вводити окремо від інших сполук, що застосовуються в. До лікарських засобів, що характеризуються фізичною несумісністю з метилпреднізолону натрію сукцинатом у розчині, належать (перелік не є вичерпним): алопуринол натрію, доксапраму гідрохлорид, тайгециклін, дилтіазему гідрохлорид, кальцію глюконат, векуронію ,

Взаємодії, які мають позитивні результати.

Профілактика нудоти та блювання, пов'язаних з хіміотерапією щодо злоякісного новоутворення.

• Хіміотерапія, що викликає легкий або помірний еметогенний ефект. Для посилення ефекту з першою дозою метилпреднізолону можна застосовувати хлорований фенотіазин (за годину до хіміотерапії).
• Хіміотерапія, що викликає виражений еметогенний ефект. Для посилення ефекту з першою дозою метилпреднізолону можна застосовувати метоклопрамід або бутірофенон (за годину до хіміотерапії).

Лікування метилпреднізолоном фульмінантного або дисемінованого туберкульозу легень та туберкульозного менінгіту з блокадою субарахноїдального простору або загрозою блокади проводять одночасно із застосуванням відповідної протитуберкульозної хіміотерапії.

Лікування метилпреднізолоном неопластичних захворювань,наприклад лейкозу та лімфоми, зазвичай проводиться у поєднанні з алкілувальним засобом, антиметаболітом та алкалоїдом барвінку.

Діюча речовина: methylprednisolone;

1 флакон містить 125 мг метилпреднізолону у вигляді метилпреднізолону натрію сукцинату;

Допоміжні речовини: натрію дигідрофосфат, моногідрат; натрію гідрофосфат безводний;

розчинник: вода для ін’єкцій.

Хоча порушення зору відноситься до рідкісних побічних реакцій, пацієнтам, які керують транспортними засобами і/або працюють з іншими механізмами, слід бути обережними.

Вагітність.

Деякі дослідження на тваринах показали, що кортикостероїди при введенні під час вагітності у великих дозах можуть спричиняти вади розвитку плода. Однак кортикостероїди не спричиняють розвитку вроджених аномалій при застосуванні вагітними жінками. Незважаючи на результати досліджень на тваринах, ризик ураження плода є низьким у разі застосування препарату під час вагітності. За відсутності адекватних досліджень ефекту препарату на репродуктивну систему людини та внутрішньоутробний розвиток плода, метилпреднізолону натрію сукцинат слід застосовувати під час вагітності тільки після ретельного оцінювання співвідношення користь/ризик для матері та плода. Якщо тривале лікування кортикостероїдами слід припинити під час вагітності (як і інші тривалі методи лікування), це повинно відбуватися поступово (див. також «Спосіб застосування та дози»). Однак у деяких випадках (наприклад, замісна терапія недостатності надниркових залоз) може бути необхідним продовження лікування або навіть збільшення дози.

Кортикостероїди легко перетинають плацентарний бар’єр. У деяких ретроспективних дослідженнях спостерігали підвищення частоти народження дітей з низькою масою тіла у матерів, які отримували кортикостероїди. У людей ризик низької маси тіла новонароджених залежить від дози препарату. Цей ризик можна мінімізувати шляхом застосування нижчих доз кортикостероїдів. Незважаючи на те, що недостатність надниркових залоз зустрічається рідко у новонароджених, які піддавалися внутрішньоутробному впливу кортикостероїдів, слід проводити ретельне спостереження та оцінку стану немовлят, які піддавалися впливу суттєвих доз кортикостероїдів, щодо виявлення ознак недостатності надниркових залоз. Вплив кортикостероїдів на перейми та пологи невідомий.

Годування груддю.

Кортикостероїди, включаючи преднізолон, проникають у грудне молоко. Цей лікарський засіб слід застосовувати під час годування груддю тільки після ретельного оцінювання співвідношення користь/ризик для матері та немовляти.

Бензиловий спирт може проникати через плацентарний бар’єр.

Препарат можна призначати дітям, у т.ч. немовлятам.

Деякі форми випуску препарату містять бензиловий спирт (див. розділ «Склад»).

Бензиловий спирт може спричиняти алергічні реакції. Повідомлялося, що внутрішньовенне застосування бензилового спирту було пов’язане з розвитком серйозних побічних реакцій та летального гаспінг-синдрому у новонароджених. Мінімальна кількість бензилового спирту, при вживанні якої можливий розвиток токсичності, невідома. Бензиловий спирт не слід застосовувати для лікування новонароджених (віком до 4-х тижнів), якщо інше не рекомендовано лікарем. Бензиловий спирт не слід застосовувати довше ніж 1 тиждень через підвищений ризик його накопичення в організмі дітей віком до 3-х років, якщо інше не рекомендовано лікарем.

У дітей, які отримують тривалу щоденну терапію дробовими дозами глюкокортикоїдів, може відмічатися затримка росту, і застосування такого режиму слід обмежити найбільш серйозними показаннями.

Застосування глюкокортикоїдів слід розглядати лише як виключно симптоматичне лікування, за винятком окремих ендокринних розладів, коли вони застосовуються як замісна терапія.

Протизапальне лікування.

• Ревматичні захворювання.

Як допоміжна терапія для короткочасного застосування (щоб допомогти пацієнту пережити гострий епізод або загострення) при наступних захворюваннях:

• посттравматичний остеоартрит;
• синовіт при остеоартриті;
• ревматоїдний артрит, зокрема ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може знадобитися підтримуюча терапія низькою дозою)
• гострий і підгострий бурсит
• епікондиліт;
• гострий неспецифічний тендосиновііт;
• гострий подагричний артрит
• псоріатичний артрит
• анкилозуючий спондиліт.

• Колагеноз (системні хвороби сполучної тканини).

Під час загострення або як підтримуюча терапія в окремих випадках при таких захворюваннях, як:

• системний червоний вовчак (і вовчаковий нефрит);
• гострий ревматичний кардит;
• системний дерматоміозит (поліміозит)
• вузликовий періартеріїт;
• синдром Гудпасчера.

• Дерматологічні захворювання:

• пухирчатка;
• важка мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона)
• ексфоліативний дерматит
• бульозний герпетиформний дерматит
• важкий себорейний дерматит
• важкий псоріаз;
• грибоподібний мікоз;
• кропивниця.

• Алергічні стани.

Контроль важких або інвалідних алергічних станів, які не піддаються належному проведеному традиційному лікуванню, при таких захворюваннях, як:

• бронхіальна астма;
• контактний дерматит
• атопічний дерматит
• сироваткова хвороба,
• сезонний або цілорічний алергічний риніт
• реакції гіперчутливості до лікарських засобів;
• кропивниця
• гострий неінфекційний набряк гортані (лікарським засобом першого вибору є епінефрін).

• Офтальмологічні захворювання.

Тяжкі гострі та хронічні алергічні та запальні процеси в області ока, зокрема:

• очна форма Herpes zoster;
• ірит, іридоцикліт;
• хоріоретиніт,
• дифузний задній увеїт і хоріоідеї;
• неврит зорового нерва
• симпатична офтальмія;
• запалення середнього сегмента ока;
• алергічний кон'юнктивіт
• алергічні виразки краю рогівки
• кератит.

• Захворювання шлунково-кишкового тракту.

Критичні періоди при наступних захворюваннях:

• виразковий коліт (системна терапія);
• регіональний ентерит (системна терапія).

• Респіраторні захворювання:

• саркоїдоз легень;
• беріліоз,
• фульмінантний або дисемінований туберкульоз легень при одночасному застосуванні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;
• синдром Леффлера, який не піддається лікуванню іншими засобами;
• аспіраційний пневмоніт;
• середня та важка форма пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii, у хворих на СНІД (як допоміжна терапія протягом перших 72 годин протипневмоцистної терапії)
• загострення хронічного обструктивного захворювання легень.

• Стани, що супроводжуються набряками.

Для індукування діурезу або ремісії при протеїнурії при нефротичному синдромі, протеїнурії без уремії.

Імуносупресивне лікування.

• Трансплантація органу.

Лікування гематологічних та онкологічних захворювань.

• Гематологічні захворювання:

• придбана (аутоімуна) гемолітична анемія
• ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура дорослих (тільки внутрішньовенно
• внутрішньом'язове застосування протипоказане)
• вторинна тромбоцитопенія дорослих,
• еритробластопенія (еритроцитарна анемія);
• вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія

• Онкологічні захворювання.

Паліативне лікування таких захворювань, як:

• лейкози та лімфоми у дорослих,
• гострий лейкоз у дітей
• для покращення якості життя хворих з термінальною стадією ракового захворювання.

Інші.

• Нервова система.

• Набряк головного мозку, зумовлений первинною або метастатичною пухлиною, та/або допоміжне лікування при хірургічних операціях або променевій терапії.
• Загострення розсіяного склерозу.
• Гостра травма спинного мозку. Лікування необхідно починати в перші 8 годинле травми.

• Туберкульозний менінгіт з блокадою субарахноїдального простору або загрозою блокади при одночасному застосуванні відповідної протитуберкульозної хіміотерапії.
• Тріхінельоз з ураженням нервової системи або міокарда.
• Профілактика нудоти та блювання, пов'язаних з хіміотерапією щодо злоякісного новоутворення.

Ендокринні розлади.

• Первинна або вторинна недостатність кори надниркових залоз.
• Гостра недостатність кори надниркових залоз.

При цих показаннях препаратами вибору є гідрокортизон або кортизон. За певних обставин можна застосовувати синтетичні аналоги у комбінації з мінералокортикоїдами.

• Лікування шокових станів: шок через недостатність кори надниркових залоз або шок, який не відповідає традиційному лікуванню, у разі підтвердженої або передбачуваної недостатності кори надниркових залоз (всього препаратом вибору є гідрокортизон).
• Якщо мінералокортикоїдні ефекти є небажаними, перевага може надаватися метилпреднізолону.
• Перед хірургічним втручанням та у разі тяжкої травми або захворювання у пацієнтів із встановленою недостатністю кори надниркових залоз або за наявності сумнівів у резерві кори надниркових залоз.
• Вроджена гіперплазія надниркових залоз.
• Негнійний тиреоїдит.
• Гіперкальціємія, пов'язана із злоякісним новоутворенням.

Системні грибкові інфекції.

Гіперчутливість до метилпреднізолону або до будь-якої з допоміжних речовин, зазначених у розділі «Склад».

Відносні протипоказання.

Особливі групи ризику. За пацієнтами, які належать до нижченаведених особливих груп ризику, необхідно проводити ретельне медичне спостереження, а лікування вони повинні отримувати протягом якнайкоротшого періоду (див. також розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»): діти, пацієнти з цукровим діабетом, артеріальною гіпертензією, психіатричними симптомами в анамнезі, окремими інфекційними хворобами, зокрема туберкульозом або певними вірусними захворюваннями, наприклад герпесом або оперізуючим герпесом, що супроводжуються симптомами в ділянці ока.

Розчин метилпреднізолону натрію сукцинату можна вводити за допомогою внутрішньовенної або внутрішньом'язової ін'єкції або шляхом інфузії. При наданні первинної невідкладної допомоги перевага надається застосуванню у вигляді внутрішньовенної ін'єкції (див. таблицю 1 для отримання інформації про рекомендовані дози).

Дозу для немовлят та дітей можна зменшувати, проте більшою мірою керуватися потрібно тяжкістю стану та відповіддю пацієнта на лікування, а не його віком чи масою тіла. Доза повинна становити щонайменше 0,5 мг/кг маси тіла кожні 24 години.

При ідіопатичній тромбоцитопенічній пурпурі дорослих препарат застосовують лише внутрішньовенно (внутрішньом'язове застосування протипоказано).

Таблиця 1. Рекомендовані дози метилпреднізолону натрію сукцинату

Дозу необхідно знижувати або скасовувати поступово, якщо препарат вводився більше кількох днів. Якщо при хронічному захворюванні виниклоає спонтанна ремісія, лікування необхідно припинити. Під час тривалої терапії потрібно періодично виконувати звичайні лабораторні дослідження, зокрема аналіз сечі, визначення рівня цукру в крові через 2 години після їжі, а також контролювати показники артеріального тиску та маси тіла, проводити рентгенографію органів грудної клітки.

У пацієнтів з виразками в анамнезі або вираженою диспепсією бажано виконувати рентгенографію верхніх відділів ШКТ. У разі раптового припинення тривалого лікування необхідно проводити медичне спостереження. Для введення у вигляді внутрішньовенної (або внутрішньом'язової) ін'єкції розчин готують згідно з інструкцією.

Інструкції щодо застосування препарату у двомісному флаконі типу Act-O-Vial.

1. Натискають на пластиковий активатор, щоб розчинник надійшов у нижній ємності.
2. Обережно збовтують, щоб перемішати розчин.
3. Знімають пластикову пластину, яка покриває центр пробки.
4. Стерилізують частину гумової пробки, що звільнилася.
5. Вводять голку (бажано розміром 22G) вертикально крізь центр пробки, доки її кінчик стане видимим. Перевертають флакон і набирають необхідну дозу лікарського засобу. Якщо використовують більш товсту голку, важливо уникати нахилу голки та вводити її перпендикулярно до центру гумової пробки.

Інструкції щодо застосування препарату у флаконі в комплекті з розчинником.

В асептичних умовах розчинник додають у флакон зі стерильним порошком. Застосовують лише спеціальний розчинник.

Для того, щоб набрати препарат із флакона див. пункт 5 «Інструкції щодо застосування препарату у двоємному флаконі типу Act-O-Vial» щодо розміру голки, яку бажано використати.

Приготування перфузійних розчинів.

Спершу готують відновлений розчин згідно з інструкцією. Терапію можна розпочинати, ввівши розчин метилпреднізолону натрію сукцинату протягом не менше 5 хвилин (дози до 250 мг включно) та протягом принаймні 30 хвилин (дози, що перевищують 250 мг). Наступні дози можна набирати та вводити аналогічно.

Якщо потрібно, лікарський засіб можна вводити у розведених розчинах за допомогою змішування відновленого препарату з 5% розчином глюкози у воді, фізіологічним розчином, 5% розчином глюкози 0,45% або 0,9% натрію хлориду. Отримані розчини фізично та хімічно стабільними протягом 48 годин.

Будь-які невикористані залишки лікарського засобу або відходи слід утилізувати відповідно до вимог місцевого законодавства.

Особливості застосування

Особливі групи ризику.

Пацієнти, які належать до нижченаведених груп ризику, повинні перебувати під медичним наглядом та отримувати лікування протягом короткого періоду.

• Діти: у дітей, які отримують глюкокортикоїди щодня протягом тривалого часу по кілька разів на добу, може спостерігатися затримка росту. Використання такого режиму можливе лише за наявності серйозних показань.
• Пацієнти з цукровим діабетом: прояви латентного діабету або підвищена потреба в інсуліні або пероральних протидіабетичних засобах.
• Пацієнти з артеріальною гіпертензією: загострення артеріальної гіпертензії.
• Пацієнти з психічними симптомами в анамнезі існуюча емоційна нестабільність або психотичні тенденції можуть загострюватися внаслідок прийому кортикостероїдів.

Оскільки ускладнення лікування кортикостероїдами залежать від дози та тривалості лікування, рішення про відношення користь/ризик приймається індивідуально в кожному окремому випадку як щодо дози та тривалості лікування, так і щоденної або переривчастої терапії.

Пацієнтам, які під час терапії кортикостероїдами піддаються незвичайному стресу, показано збільшення дози швидкодіючих кортикостероїдів до, під час та після стресової ситуації.

ДКЗ можуть маскувати деякі ознаки інфекції, а при їх застосуванні можуть виникати нові інфекції. При застосуванні кортикостероїдів може знижуватися опірність організму та його здатність локалізувати інфекцію. Застосування кортикостероїдів як монотерапія або в комбінації з іншими імуносупресивними засобами, що впливають на клітинний, гуморальний імунітет або функцію нейтрофілів, може супроводжуватися розвитком інфекцій, спричинених будь-яким патогеном, зокрема вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими та будь-якими гельмінтами. Ці інфекції можуть мати легкий рівень тяжкості, але можуть бути важкими і іноді летальними. Зі збільшенням доз кортикостероїдів частота виникнення інфекцій збільшується.

Введення живих або живих атенуйованих вакцин протипоказане пацієнтам, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів. Цим пацієнтам можна вводити вбиті чи інактивовані вакцини; однак, відповідь на такі вакцини може бути знижена. Будь-які необхідні процедури імунізації можна проводити пацієнтам, які отримують неімуносупресовані дози кортикостероїдів.

Дані клінічних досліджень щодо оцінки ефективності застосування метилпреднізолону натрію сукцинату при септичному шоці свідчать про те, що більш високий рівень смертності спостерігається у підгрупі пацієнтів, які на момент дослідження мали підвищений креатинін сироватки крові або у яких розвинулася вторинна інфекція після початку лікування.

При активному туберкульозі застосування метилпреднізолону натрію сукцинату має обмежуватися випадками фульмінантного або дисемінованого туберкульозу та починатися одночасно з відповідним курсом протитуберкульозної терапії.

Якщо кортикостероїди показані пацієнтам з латентним туберкульозом або реактивністю на туберкулін, слід ретельно спостерігати стан цих пацієнтів, оскільки можлива реактивація захворювання. Під час тривалої терапії кортикостероїдами ці пацієнти мають отримувати хіміопрофілактику.

У зв'язку з тим, що у пацієнтів, які отримують парентеральну терапію кортикостероїдами, рідко можливі анафілактичні реакції (наприклад, бронхоспазм), перед застосуванням препарату слід вжити відповідних заходів безпеки, особливо якщо пацієнт має алергію на будь-який препарат в анамнезі.

Вторинна недостатність кори надниркових залоз, спричинена дією препарату, може бути мінімізована шляхом поступового зниження дози. Цей тип відносної недостатності може зберігатися протягом декількох місяців після припинення терапії, отже, у будь-якій стресовій ситуації, що виникає протягом цього періоду, слід відновити гормональну терапію. Оскільки секреція мінералокортикоїдів може бути порушена, одночасно слід призначати сіль та/або мінералокортикоїд.

Посилений ефект кортикостероїдів спостерігається у пацієнтів з гіпотиреозом та цирозом.

Кортикостероїди слід обережно застосовувати пацієнтам з очною формою простого герпесу через можливість розвитку перфорації рогівки.

Можливе порушення зору при застосуванні топічних форм кортикостероїдів та кортикостероїдів системного застосування. Якщо спостерігаються такі симптоми, як розпливчастий зір або інші порушення зору, пацієнта слід направити на консультацію до офтальмолога з метою виявлення можливих причин, через які можуть бути катаракта, глаукома або рідкісні захворювання, у тому числі центральна серозна хоріоретинопатія, про розвиток яких повідомлялося при системному або місцевому застосуванні кортикостероїдів.

Високі дози кортикостероїдів можуть спричинити розвиток гострого панкреатиту.

Лікування кортикостероїдів може маскувати перитоніт або інші ознаки або симптоми таких розладів з боку шлунково-кишкового тракту, як перфорація, обструкція або панкреатит.

Кортикостероїди слід з обережністю застосовувати пацієнтам: з неспецифічним виразковим колітом, якщо існує можливість розвитку перфорації, абсцесу або інших гнійних інфекцій; при дивертикулах, нещодавніх кишкових анастомозах, активних або латентних шлункових або пептичних виразках, нирковій недостатності, артеріальній гіпертензії, остеопорозі або міастенії гравіс.

При застосуванні кортикостероїдів, включаючи метилпреднізолон, спостерігалося підвищення частоти випадків склеродермічної ниркової кризи, тому слід бути обережним при застосуванні у пацієнтів із системним склерозом.

При застосуванні кортикостероїдів спостерігалися випадки тромбозу, включаючи венозну тромбоемболію. Тому кортикостероїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які мають тромбоемболічні розлади або схильні до їх розвитку.

Необхідно ретельно спостерігати за зростанням та розвитком немовлят та дітей при тривалому застосуванні кортикостероїдів.

Вплив на гепатобіліарну систему: медикаментозне ураження печінки, включаючи гострий гепатит або підвищення рівня ферментів печінки, може бути результатом циклічного імпульсного внутрішньовенного застосування метилпреднізолону (зазвичай при початковій дозі 1 г на добу). Зареєстровано поодинокі випадки гепатотоксичності. Час до появи симптомів може становити кілька тижнів чи більше. Найчастіше небажані явища зникали після припинення лікування. Тому необхідно мати належний моніторинг стану пацієнта.

При комбінованому лікуванні метилпреднізолоном та циклоспорином спостерігалися судоми. Оскільки одночасне застосування цих препаратів призводить до взаємного придушення метаболізму, підвищується ймовірність судом та інших небажаних явищ, пов'язаних із окремим застосуванням цих препаратів.

При застосуванні високих доз кортикостероїдів повідомлялося про розвиток гострої міопатії, найчастіше у пацієнтів з розладами нервово-м'язової передачі (наприклад, з міастенією гравіс) або у пацієнтів, які отримували супутню терапію мієлореклаксантами (блокаторами нервово-м'язової передачі), наприклад папа. Ця гостра міопатія є генералізованою, може залучати очні та дихальні м'язи та призводити до квадрипарезу. Можливе підвищення рівня КФК. До настання клінічного поліпшення або одужання після відміни кортикостероїдів може проходити від кількох тижнів до кількох років.

У пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами, спостерігалася саркома Капоші. Припинення лікування кортикостероїдами може призвести до клінічної ремісії.

Повідомлялося про загострення феохромоцитоми, яке може мати летальний кінець після застосування системних кортикостероїдів. Пацієнтам із підозрюваною або підтвердженою феохромоцитомою кортикостероїди можна застосовувати лише після проведення належної оцінки співвідношення користь/ризик.

Відновлені розчини лікарського засобу (у формі випуску по 500 мг порошку у флаконі та 1000 мг порошку у флаконі) містять бензиловий спирт (9 мг бензилового спирту на 1 мл). Відновлені розчини препарату Солу-Медрол у флаконах типу Act-O-Vial не містять бензилового спирту (див. розділ «Склад»).

Бензиловий спирт може спричинити алергічні реакції. Повідомлялося, що внутрішньовенне застосування бензилового спирту було пов'язане з розвитком серйозних побічних реакцій та летального гаспінг-синдрому у новонароджених (див. розділ «Діти»). Мінімальна кількість бензилового спирту, при вживанні якої можливий розвиток токсичності, невідома. Великі обсяги препарату слід застосовувати з обережністю та у разі крайньої необхідності, особливо вагітним жінкам, які годують груддю, або особам з ураженням печінки або нирок через ризик накопичення та токсичності (метаболічний ацидоз).

Алергія на коров'яче молоко (тільки для препарату Солу-Медрол у дозі 40 мг/мл у флаконі типу AоV).

Солу-Медрол, що випускається в дозі 40 мг/мл у флаконі типу AоV, як допоміжна речовина містить лактозу моногідрат, що відбувається з молока корів. Тому цей препарат може містити сліди білків коров'ячого молока (алергени коров'ячого молока). Серйозні алергічні реакції, включаючи бронхоспазм та анафілаксії, були зареєстровані у пацієнтів з алергією на білки коров'ячого молока, які лікувалися при гострих алергічних станах. Пацієнтам з відомою або підозрюваною алергією на коров'яче молоко не слід застосовувати препарат Солу-Медрол, що випускається у дозуванні 40 мг/мл у флаконі типу AоV.

Можливість аллергічних реакцій на білки коров'ячого молока слід враховувати пацієнтам, які отримують препарат Солу-Медрол у дозі 40 мг/мл у флаконі типу AоV для лікування гострих алергічних станів і у яких спостерігається погіршення симптомів або з'являються нові алергічні симптоми (див. розділ «quo; ). У таких випадках терапію препаратом Солу-Медрол у дозі 40 мг/мл у флаконі типу AоV слід припинити та призначити пацієнтові відповідну терапію.

Під час інтерпретації цілого ряду біологічних тестів та параметрів (наприклад, шкірних тестів, рівнів гормонів щитовидної залози) слід враховувати вплив кортикотерапії.

Тривалість лікування повинна бути максимально короткою. Медичне спостереження рекомендується при тривалій терапії (див. також «Спосіб застосування та дози»). Припинення тривалого лікування також має відбуватися під контролем (поступове припинення, оцінка функції надниркових залоз). Найважливішими симптомами недостатності надниркових залоз є астенія, ортостатична гіпотензія та депресія.

З огляду на високу частоту атрофії підшкірної клітковини слід уникати ін'єкції в дельтоподібний м'яз.

За результатами багатоцентрового дослідження, метилпреднізолону натрію сукцинат не слід регулярно застосовувати для лікування травм голови. Результати дослідження показали збільшення смертності протягом 2 тижнів після травми у пацієнтів, яким вводили сукцинат метилпреднізолону натрію, порівняно з плацебо (відносний ризик 1,18). Причинний зв'язок із лікуванням метилпреднізолону натрію сукцинатом не встановлено.

Одночасна терапія інгібіторами CYP3A, включаючи препарати, що містять кобіцистат, очікувано збільшує ризик розвитку системних побічних ефектів. Слід уникати такої комбінації, якщо користь не перевищує підвищеного ризику розвитку системних побічних реакцій на застосування кортикостероїдів. У цьому випадку слід контролювати стан пацієнтів щодо розвитку системних побічних реакцій на кортикостероїди (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Це лікарський засіб містить натрію менше 1 ммоль (23 мг)/дозу, тобто практично вільний від натрію.

Можливі системні побічні реакції. Незважаючи на те, що вони рідко виникають під час дуже короткотривалої терапії, за ними слід завжди ретельно спостерігати. Це є частиною нагляду під час будь-якої кортикостероїдної терапії та стосується не лише конкретного препарату. Можливі побічні реакції на глюкокортикоїди, зокрема метилпреднізолон, включають:

Інфекції та інвазії: маскування інфекцій, активація латентних інфекцій, опортуністичні інфекції, перитоніт. Перитоніт може бути основною ознакою або симптомом розладів з боку шлунково-кишкового тракту, таких, як перфорація, обструкція чи панкреатит (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи анафілаксію, з порушенням кровообігу або без нього, зупинкою серця, бронхоспазмом).

Ендокринні розлади: розвиток кушингоїдного стану, супресія гіпофізарно-адренокортикальної осі.

Порушення обміну речовин, метаболізму: метаболічний ацидоз, затримка натрію, затримка рідини, гіпокаліємічний алкалоз, прояви латентного цукрового діабету, підвищена потреба в інсуліні або пероральних гіпоглікемічних засобах у хворих на цукровий діабет. У порівнянні з кортизоном або гідрокортизоном мінералокортикоїдні ефекти трапляються рідше при використанні таких синтетичних похідних, як метилпреднізолон. Може бути необхідним обмеження у вживанні солі та додатковий прийом калію. Епідуральний ліпоматоз, ліпоматоз (частота невідома).

Розлади з боку системи кровотворення та лімфатичної системи: лейкоцитоз (частота невідома).

Психічні розлади: психічні розлади від ейфорійного настрою, безсоння, перепадів настрою, змін особистості та тяжкої депресії до відвертих психотичних проявів.

Розлади з боку нервової системи: підвищений внутрішньочерепний тиск з набряком диска зорового нерва (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія), судоми, запаморочення.

Порушення з боку органів зору: задня субкапсулярна катаракта, екзофтальм. Хоріоретинопатія, розпливчастий зір – частота невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривале застосування глюкокортикоїдів може спричинити розвиток глаукоми, у т.ч. з пошкодженням зорових нервів, і сприяти розвитку вторинних очних інфекцій, спричинених грибками чи вірусами.

Глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із очною формою простого герпесу через можливість розвитку перфорації рогівки.

Порушення з боку серця: застійна серцева недостатність у схильних до цього пацієнтів, розрив міокарда після інфаркту міокарда, аритмії.

Існують повідомлення про серцеву аритмію та/або судинний колапс, та/або зупинку серця після швидкого введення великих внутрішньовенних доз метилпреднізолону натрію сукцинату (понад 0,5 г протягом менш ніж 10 хвилин). Повідомлялось про брадикардію під час або після введення великих доз метилпреднізолону натрію сукцинату, яка може не залежати від швидкості або тривалості інфузії. Після введення високих доз глюкокортикоїдів також повідомлялось про тахікардію.

Судинні розлади: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, петехії. Тромботичні явища (частота невідома).

Розлади з боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: постійна гикавка під час застосування високих доз кортикостероїдів.

Шлунково-кишкові розлади: пептична виразка з можливістю подальшої перфорації та кровотечі, шлункова кровотеча, панкреатит, езофагіт, перфорація кишечнику, блювання.

Розлади з боку гепатобіліарної системи: гепатит (повідомлялося при внутрішньовенному застосуванні), підвищення рівня ферментів печінки у сироватці крові (наприклад: АЛТ, АСТ. Частота цих явищ невідома).

Розлади з боку шкіри та підшкірної тканини: екхімоз, потоншення шкіри. Повторні локальні підшкірні ін’єкції можуть призвести до локальної атрофії шкіри.

Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: стероїдна міопатія, м’язова слабкість, остеопороз, асептичний некроз.

Розлади репродуктивної системи та молочних залоз: порушення менструального циклу.

Загальні розлади і зміни у місці введення: периферичні набряки, порушення загоєння ран, затримка росту в дітей.

Дослідження: втрата калію, можливе короткочасне та помірне підвищення рівня лужної фосфатази, але не пов’язане з будь-яким клінічним синдромом. Підвищення внутрішньоочного тиску, зниження толерантності до вуглеводів, підвищення рівня кальцію в сечі, підвищення рівня сечовини крові, пригнічення реакцій на шкірні тести.

Травми, отруєння та ускладнення після процедур: патологічні переломи, компресійний перелом хребта, розрив сухожилля (переважно ахіллового сухожилля).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні препарату. Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції згідно з локальною системою звітності.

Не існує клінічного синдрому гострого передозування метилпреднізолону натрію сукцинату. Хронічне передозування викликає характерні симптоми синдрому Кушинга. Метилпреднізолон виводиться шляхом діалізу.

Зберігати в недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Приготований розчин можна зберігати при кімнатній температурі не більше 12 годин.

Солу-Медрол є ін'єкційною формою метилпреднізолону (синтетичний глюкокортикоїд) для внутрішньом'язового та внутрішньовенного введення. Цей висококонцентрований розчин підходить, зокрема, для лікування патологічних станів, при яких необхідна ефективна та швидка дія гормону. Метилпреднізолон має сильну протизапальну, імуносупресивну та протиалергічну дію.

Застосування Солу-медролу слід розглядати лише як виключно симптоматичне лікування, за винятком окремих ендокринних розладів, коли вони застосовуються як замісна терапія.