Цефорт порошок д/р-ну д/ін. або інф. 2 г фл.

Флакон; по 1 або по 10 флаконів у картонній пачці.

Порошок для розчину для ін’єкцій або інфузій. Основні фізико-хімічні властивості: злегка гігроскопічний кристалічний порошок майже білого або жовтуватого кольору у флаконах.

Фармакодинаміка. Механізм дії Цефтриаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків, у результаті чого припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що у свою чергу призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі. Резистентність Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвиватися внаслідок дії одного або декількох механізмів: гідролізу β-лактамазами, включаючи β-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій; зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтриаксону; непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій; бактеріального ефлюксного насоса. Граничні значення при визначенні чутливості Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації, визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST) Таблиця 1

Патоген	Метод розведень (мінімальна інгібуюча концентрація, мг/л)
	Чутливий	Резистентний
Enterobacteriaceae	≤ 1	> 2
Staphylococcus spp.	a	a
Streptococcus spp.(групи A, B, C і G)	b	b
Streptococcus pneumoniae	≤ 0,5c	> 2
Streptococci групи Viridans	≤ 0,5	> 0,5
Haemophilus influenzae	≤ 0,12c	> 0,12
Moraxella catarrhalis	≤ 1	> 2
Neisseria gonorrhoeae	≤ 0,12	> 0,12
Neisseria meningitidis	≤ 0,12 c	> 0,12
Не пов’язані з видом	≤ 1d	> 2

^a Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину. ^b Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну. ^c Рідко зустрічаються ізоляти з мінімальною інгібуючою концентрацією, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке спостерігається, слід провести повторне тестування, а у разі підтвердження — відправити у референтну лабораторію. ^d Граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г × 1 і високої дози щонайменше 2 г × 1. Клінічна ефективність щодо конкретних збудників Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та в часі для окремих видів, а місцева інформація про резистентність є бажаною, особливо при лікуванні важких інфекцій. У разі необхідності слід проконсультуватися із фахівцем, коли локальна поширеність резистентності така, що корисність цефтриаксону принаймні до деяких видів інфекцій викликає сумніви. Загалом чутливі види Грампозитивні аероби Staphylococcus aureus (метициліночутливий)^£, коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливі)^£, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans. Грамнегативні аероби Borrelia burgdorferi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Providencia spp., Treponema pallidum. Види, які можуть набувати резистентності Грампозитивні аероби Staphylococcus epidermidis⁺, Staphylococcus haemolyticus⁺, Staphylococcus hominis⁺. Грамнегативні аероби Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli^%, Klebsiella pneumoniae^%, Klebsiella oxytoca^%, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Serratia marcescens. Aнаероби Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium perfringen. Резистентні мікроорганізми Грампозитивні аероби Enterococcus spp., Listeria monocytogenes. Грамнегативні аероби Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia. Aнаероби Clostridium difficile. Інші Chlamydia spp., Chlamydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum. ^£ Усі метицилінорезистентні стафілококи резистентні до цефтриаксону. ⁺ Частота резистентності > 50% щонайменше в одному регіоні. ^% Штами, що продукують бета-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні. Фармакокінетика. Всмоктування Внутрішньом’язове введення Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно половину від такого, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація–час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Внутрішньовенне введення Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозах 500 мг і 1 г середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозах 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно. Розподіл Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значущих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої пікової концентрації у плазмі крові на 8–15% (C_max) спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення. Проникнення в окремі тканини Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону у спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25% від такої у плазмі порівняно з 2% у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікова концентрація цефтриаксону у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр та його присутність очікується у малих концентраціях у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Зв’язування з білками Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 95% при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85% при концентрації у плазмі крові 300 мг/л). Біотрансформація Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори. Виведення Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону становить 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс становить 5–12 мл/хв. 50–60% цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками і 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить близько 8 годин. Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю У хворих із порушеннями функцій нирок або печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок. Відносно помірне збільшення періоду напіввиведення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками крові і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону. У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному збільшенню загального кліренсу препарату зі збільшенням об’єму розподілу паралельно такому загального кліренсу. Пацієнти літнього віку У пацієнтів віком від 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку. Діти Період напіввиведення цефтриаксону подовжений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками крові. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих. Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих. Лінійність/нелінійність Фармакокінетика цефтриаксону є нелінійною і всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози, що базується на загальній концентрації препарату, і зменшуються меншою мірою, ніж пропорційно до дози. Нелінійність спостерігається у результаті насичення зв’язування з білками плазми крові, і тому помічається для загального цефтриаксону у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) — ні. Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo – це відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вищою за мінімальну інгібуючу концентрацію цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто,% T > мінімальної інгібуючої концентрації).

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.

Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення препарату Цефорт у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону із кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасно з розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, у тому числі із кальційвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону. Сумісне застосування препарату з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення (МНС) та належним чином корегувати дозу антивітаміну К як під час, так і після терапії цефтриаксоном. Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці. У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації з цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома. Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном для внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування). У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію. Подібним чином при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини у період застосування цефтриаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів. Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтриаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду). Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону.

діюча речовина: ceftriaxone; 1 флакон містить цефтриаксон (у формі цефтриаксону натрію) 1 г або 2 г.

Препарат застосовують дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Лікування нижчевказаних інфекцій у дорослих і дітей, у тому числі доношених новонароджених (від народження): бактеріальний менінгіт; негоспітальна пневмонія; госпітальна пневмонія; гострий середній отит; внутрішньочеревні інфекції; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит); інфекції кісток і суглобів; ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин; гонорея; сифіліс; бактеріальний ендокардит. Цефорт можливо застосовувати для: лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих; лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів; передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання; ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася гарячка та є підозра на бактеріальну інфекцію; лікування пацієнтів з бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою з вищезазначених інфекцій або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій. Цефорт слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у разі, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під його спектр дії (див. розділ «Особливості застосування»). Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або до будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу β-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів). Цефорт протипоказаний: недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень з урахуванням терміну внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*; доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів): - із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*; - які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону. * У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів. Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовувати як розчинник (див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання). Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Дозування Доза препарату залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта. Нижче наведені загальнорекомендовані дози. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу із рекомендованих доз. Дорослі та діти віком від 12 років (≥ 50 кг). Таблиця 2

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
1–2 г	1 раз на добу	Негоспітальна пневмонія Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень Внутрішньочеревні інфекції Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)
2 г	1 раз на добу	Госпітальна пневмонія Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин Інфекції кісток і суглобів
2–4 г	1 раз на добу	Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію Бактеріальний ендокардит Бактеріальний менінгіт

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз. ** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥ 50 кг), що потребують особливих схем дозування Гострий середній отит Може бути застосована одноразова внутрішньом’язова доза 1–2 г препарату. Деякі дані свідчать, що у разі тяжкого стану пацієнта або неефективності попередньої терапії, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання 2 г одноразово перед операцією. Гонорея Разова доза 500 мг внутрішньом’язово. Сифіліс Загальнорекомендованими дозами є 500 мг — 1 г 1 раз на добу зі збільшенням дози до 2 г 1 раз на добу протягом 10–14 днів при нейросифілісі. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)) По 2 г 1 раз на добу протягом 14–21 днів. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Діти Новонароджені, немовлята та діти віком від 15 днів до 12 років (< 50 кг) Дітям з масою тіла < 50 кг, слід застосувати звичайні дози для дорослих.

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
50–80 мг/кг	1 раз на добу	Внутрішньочеревні інфекції Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит) Негоспітальна пневмонія Госпітальна пневмонія
50–100 мг/кг (максимальна — 4 г)	1 раз на добу	Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин Інфекції кісток і суглобів Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію
80–100 мг/кг (максимальна — 4 г)	1 раз на добу	Бактеріальний менінгіт
100 мг/кг (максимальна — 4 г)	1 раз на добу	Бактеріальний ендокардит

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз. ** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у новонароджених, немовлят та дітей віком від 15 днів до 12 років (<50 кг), що потребують особливих схем дозування Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання 50–80 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Загальнорекомендованими дозами для дітей є 75–100 мг/кг (максимальна — 4 г) 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)) 50–80 мг/кг 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Гострий середній отит Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція Цефорту у дозі 50 мг/кг. Деякі дані свідчать, що у разі тяжкого стану дитини або неефективності попередньої терапії цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів. Новонароджені віком 0–14 днів Цефорт протипоказаний для застосування недоношеним дітям з віком до 41 тижня із урахуванням терміну внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік+вік після народження). Таблиця 3

Доза цефтриаксону*	Частота введення	Показання
20–50 мг/кг	1 раз на добу	Внутрішньочеревні інфекції Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит) Негоспітальна пневмонія Госпітальна пневмонія Інфекції кісток і суглобів Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася гарячка та є підозра на бактеріальну інфекцію
50 мг/кг	1 раз на добу	Бактеріальний менінгіт Бактеріальний ендокардит

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої із рекомендованих доз. Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг. Показання у новонароджених віком 0–14 днів, які потребують особливих схем дозування Гострий середній отит Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція цефтриаксону у дозі 50 мг/кг. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання 20–50 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Загальнорекомендованою дозою є 50 мг/кг 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Тривалість лікування Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосування цефтриаксону слід продовжувати протягом 48–72 годин після зникнення гарячки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції. Пацієнти літнього віку Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Наявні дані свідчать про відсутність необхідності коригувати дозу для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю за умови, що функція нирок не порушена. Немає даних щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Фармакокінетика»). Пацієнти з нирковою недостатністю Пацієнтам з порушеною нирковою функцією немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону, якщо функція печінки не порушена. Лише в разі ниркової недостатності у передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не має перевищувати 2 г. Пацієнтам, які знаходяться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препарату. Пацієнти з тяжким порушенням функції печінки і нирок При одночасному тяжкому порушенні функцій нирок та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препарату. Спосіб введення Внутрішньом’язове введення Цефтриаксон можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр відносно великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку. Якщо лідокаїн застосовувати як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Для отримання детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну. Внутрішньовенне введення Цефтриаксон можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хвилин переважно у великі вени. Внутрішньовенні дози по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’язове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно. Цефтриаксон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»). Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також можливе при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»). При перед-операційній профілактиці інфекційних ділянок хірургічного втручання цефтріаксон слід вводити за 30–90 хвилин до операції. Рекомендовані концентрації розчинів: концентрація для внутрішньовенної ін'єкції: 100 мг/мл, концентрація для внутрішньовенної інфузії: 50 мг/мл. Приготування розчинів для ін’єкцій та інфузій: рекомендується використання свіжоприготованих розчинів. Цефорт не слід змішувати в одному шприці з будь-яким препаратом, окрім 1% розчину лідокаїну гідрохлориду (лише для внутрішньом’язових ін'єкцій). Інфузійну лінію слід промивати після кожного введення. Приготування розчинів для введення: Цефорт 1 г, порошок для розчину для ін’єкцій або інфузій Для внутрішньовенної ін’єкції 1 г Цефорту розчинити у 10 мл води для ін'єкцій. Ін'єкцію слід вводити протягом 5 хвилин безпосередньо у вену або через трубку внутрішньовенної інфузії. Для внутрішньом'язового введення 1 г Цефорту розчинити у 3,5 мл 1% розчину лідокаїну гідрохлориду. Розчин слід вводити шляхом глибокої внутрішньом'язової ін'єкції. Дози, що перевищують 1 г, слід розділити та вводити на більш ніж одну ділянку. Об'єм витіснення 1 г Цефорту становить 0,71 мл у воді для ін'єкцій та 1% у розчині лідокаїну гідрохлориду. При додаванні 10 мл води для ін’єкцій кінцева концентрація відновленого розчину становить 93,37 мг/мл. При додаванні 3,5 мл 1% розчину лідокаїну гідрохлориду кінцева концентрація відновленого розчину становить 237,53 мг/мл. Цефорт 2 г, порошок для розчину для ін’єкцій або інфузій Для внутрішньовенної ін'єкції 2 г Цефорту розчинити у 40 мл розчинників, що не містять кальцій: 0,9% хлорид натрію; натрію хлорид 0,45% + глюкоза 2,5%, глюкоза 5%, глюкоза 10%; декстран 6% в глюкозі 5% і гідроксиетил крохмаль від 6 до 10%. Ін’єкцію слід вводити не менше 30 хв хвилин. У новонароджених час інфузії повинен становити не менше 60 хвилин, щоб зменшити потенційний ризик білірубінової енцефалопатії.

Побічними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів. Частоту виникнення небажаних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень. За частотою явища класифіковані таким чином: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100 < 1/10), непоширені (≥ 1/1000 < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000 < 1/1000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними). Інфекції та інвазії: непоширені — грибкові інфекції статевих органів; рідко поширені — псевдомембранний коліт^b; частота невідома^а — суперінфекції^b. З боку системи крові та лімфатичної системи: поширені — еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; непоширені — гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома^а — гемолітична анемія^b, агранулоцитоз. З боку імунної системи: частота невідома — анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості^b, реакція Яриша-Герксгеймера. З боку нервової системи: непоширені — головний біль, запаморочення; частота невідома ^а — судоми, рідко поширені — енцефалопатія. З боку органів слуху і рівноваги: частота невідома ^а — вертиго. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко поширені — бронхоспазм. З боку шлунково-кишкового тракту: поширені — діарея^b, рідкі випорожнення; непоширені — нудота, блювання; частота невідома ^а — панкреатит^b, стоматит, глосит. З боку гепатобіліарної системи: поширені — підвищення рівня печінкових ферментів; частота невідома ^а — преципітати у жовчному міхурі^b, ядерна жовтяниця, гепатит^с, холестатичний гепатит ^b,с. З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені — висип; непоширені — свербіж; рідко поширені — кропив’янка; частота невідома^а — синдром Стівенса — Джонсона^b, токсичний епідермальний некроліз^b, багатоформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS). З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені — гематурія, глюкозурія; частота невідома ^а — олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні). Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: непоширені — флебіт, біль у місці ін'єкції, гарячка; рідко поширені — набряк, озноб. Дані лабораторних аналізів: непоширені — підвищення рівня креатиніну у крові; частота невідома ^а — хибнопозитивні результати тесту Кумбса^b, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію^b, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози^b. ^а На основі постмаркетингових звітів. Оскільки інформацію про ці реакції надають добровільно, і вона стосується невизначеної кількості пацієнтів, неможливо достовірно оцінити частоту виникнення реакцій, у зв’язку з цим вона характеризується як невідома. ^b Див. розділ «Особливості застосування». ^с Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтриаксону. Інфекції та інвазії. Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»). Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді з летальними наслідками, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону. Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 г, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії і зникають після припинення застосування цефтриаксону. Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною — у деяких дослідженнях понад 30%. При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хвилин) частота утворення преципітатів очевидно нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципітати зазвичай зникають. Повідомлення про підозрювані побічні реакції Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дає змогу продовжувати контроль за співвідношенням користь/ризик застосування лікарського засобу. Прохання до медичних працівників повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції згідно національної системи повідомлень.

При передозуванні гемодіаліз або перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації препарату у плазмі крові. У разі передозування можливі нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.