Цефтріаксон порошок для розчину для ін’єкцій 1 г, 20 шт.

По 1 г препарату у скляному флаконі, по 20 флаконі в картонній упаковці

Порошок для розчину для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок, злегка гігроскопічний, майже білого або жовтуватого кольору.

Механізм дії Цефтриаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що в свою чергу призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі. Резистентність Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвиватися внаслідок дії одного або декількох механізмів: Гідролізу бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій. Зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтриаксону. Непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій. Бактеріального ефлюксного насоса. Граничні значення при визначенні чутливості Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації, визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST): Патоген Метод розведень (мінімальна інгібуюча концентрація, мг/л) Чутливий Резистентний Enterobacteriaceae ≤ 1 ˃ 2 Staphylococcus spp. a a Streptococcus spp. (групи А, В, С і G) b b Streptococcus pneumoniae ≤ 0,5c ˃ 2 Streptococci групи Viridans ≤ 0,5 ˃ 0,5 Haemophilus influenzae ≤ 0,12c ˃ 0,12 Moraxella catarrhalis ≤ 1 ˃ 2 Neisseria gonorrhoeae ≤ 0,12 ˃ 0,12 Neisseria meningitidis ≤ 0,12c ˃ 0,12 Не пов’язані з видом ≤ 1d ˃ 2 a - Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину. b - Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну. с - Рідко зустрічаються ізоляти з мінімальною інгібуючою концентрацією, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке спостерігається, слід провести повторне тестування, а у разі підтвердження – відправити у референтну лабораторію. d - Граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г * 1 і високої дози щонайменше 2 г * 1 Загалом чутливі види Грампозитивні аероби Staphylococcus aureus (метициліночутливий)£, коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливий)£, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans. Грамнегативні аероби Borrelia burgdorferi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Providentia spp., Treponema pallidum. Види, які можуть набувати резистентністі. Грампозитивні аероби Staphylococcus epidermidis+, Staphylococcus haemolyticus+, Staphylococcus hominis +. Грамнегативні аероби Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli%, Klebsiella pneumoniae%, Klebsiella oxytoca%, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Serratia marcescens. Анаероби Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium perfringens. Резистентні мікроорганізми Грампозитивні аероби Enterococcus spp., Listeria monocytogenes. Грамнегативні аероби Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia. Анаероби Clostridium difficile. Інші: Сhlamydia spp., Chlamydomydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum £ - Всі метицилінорезистентні стафілококи резистентні до цефтриаксону. + - Частота резистентності 50 % щонайменше в одному регіоні. % - Штами, що продукують бета-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні.

Всмоктування Внутрішньом’язове введення Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно половину від того, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація – час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Внутрішньовенне введення Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозі 500 мг і 1 г середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозі 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно. Розподіл Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значимих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середне вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої пікової концентрації у плазмі крові на 8–15 % (С max) спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення. Проникнення в окремі тканини Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону в спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25 % від такої у плазмі у порівнянні із 2 % у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікові концентрації цефтриаксону в спинномозковій рідині досягаються приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної інфекції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр, і його присутність очікується в малих концентраціях у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Зв’язування з білками Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування із білками плазми становить близько 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85 % при концентрації в плазмі крові 300 мг/л). Біотрансформація Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори. Виведення Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) дорівнює 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв. 50–60 % цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, в першу чергу шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50 % –у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих складає близько 8 годин. Пацієнти із нирковою або печінковою недостатністю У хворих з порушенням функцій нирок та печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою: відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок. Помірне збільшення періоду напіввиведення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону. У пацієнтів з порушенням функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному збільшенню загального кліренсу препарату із збільшенням об’єму розподілу. Пацієнти літнього віку У пацієнтів віком від 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку. Діти Період напіввиведення цефтриаксону подовжений у новонароджених до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів, як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих. Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих. Лінійність/нелінійність Фармакокінетика цефтриаксону має нелінійний характер. Всі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях препарату, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози. Нелінійність є результатом насичення зв’язування з білками плазми крові і тому для загального цефтриаксону це спостерігається у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) – ні. Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, – це відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище мінімальної інгібуючої концентрації цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто відсоток Т ˃ мінімальної інгібуючої концентрації).

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.

Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення препарату Цефтриаксон Ананта у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону із кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасно із розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, в тому числі із кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак пацієнтам, крім новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові за участю дорослих та новонароджених було показано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції», «Несумісність»). Сумісне застосування препарату із пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект антагоністу вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антагоністів вітаміну К як під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. розділ «Побічні реакції»). Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. В таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці. У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації із цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома. Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальцієвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном для внутрішньом’язового введення та кальцієвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування). У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію. Так само при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини в період застосування цефтриаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів. Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтриаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду). Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону.

діюча речовина: цефтриаксон; 1 флакон містить цефтриаксону натрію еквівалентно цефтриаксону 1 г.

Під час лікування цефтриаксоном можуть вин такі побічні реакції, як запаморочення, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам слід бути обережними при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вагітність Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам обмежені. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. Під час вагітності, зокрема у першому триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик. Годування груддю Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтриаксону із врахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жінки. Фертильність У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Препарат застосовувати дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Цефтриаксон Ананта застосовувати для лікування нижчеперелічених інфекцій у дорослих і дітей, у тому числі доношених новонароджених (від народження): бактеріальний менінгіт; позалікарняна пневмонія; госпітальна пневмонія; гострий середній отит; внутрішньочеревні інфекції; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит); інфекції кісток і суглобів; ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин; гонорея; сифіліс; бактеріальний ендокардит. Цефтриаксон Ананта можливо застосовувати для: лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих; лікування дисемінованого бореліозу Лайма [раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)] у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів; передопераційної профілактики інфекцій в місці хірургічного втручання; ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвивалася лихоманка з підозрою на бактеріальну інфекцію; лікування пацієнтів з бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою з вищезазначених інфекцій, або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій. Цефтриаксон Ананта слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у випадку, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під спектр дії цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»). Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів). Цефтриаксон протипоказаний: недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень із урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*; доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів): із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*; які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). * - У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що спричиняє ризик розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів. Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування»). Див. також інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання. Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Дозування Доза препарату залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта. Нижче наведені рекомендовані дози для показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу із рекомендованого діапазону. Дорослі та діти віком від 12 років (≥ 50 кг). Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання 1–2 г Один раз на добу Позалікарняна пневмонія Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень. Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит). 2 г Один раз на добу Госпітальна пневмонія. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Інфекції кісток і суглобів. 2–4 г Один раз на добу Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію. Бактеріальний ендокардит. Бактеріальний менінгіт. * - При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. ** - У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥ 50 кг), що потребують застосування особливих схем дозування Гострий середній отит Можна бути застосовувати одноразову внутрішньом’язову дозу 1–2 г препарату Цефтриаксон Ананта. Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий або попередня терапія була неефективною, Цефтриаксон Ананта може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів. Передопераційна профілактика інфекцій в місці хірургічного втручання 2 г одноразово перед операцією. Гонорея Разова доза 500 мг внутрішньом’язово. Сифіліс Рекомендована доза ‒ 500 мг – 1 г один раз на добу із збільшенням дози до 2 г один раз на добу при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)] По 2 г один раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікуванні варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Діти Новонароджені, немовлята та діти віком від 15 днів до 12 років (˂ 50 кг) Дітям вагою 50 кг або більше слід застосовувати звичайні дози для дорослих Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання 50–80 мг/кг Один раз на добу Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит). Позалікарняна пневмонія Госпітальна пневмонія. 50–100 мг/кг (максимально) Один раз на добу Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Інфекції кісток і суглобів. Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію. 80–100 мг/кг (максимально 4 г) Один раз на добу Бактеріальний менінгіт 100 мг/кг (максимально 4 г) Один раз на добу Бактеріальний ендокардито 4 г) * - При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. ** - У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у новонароджених, немовлят та дітей віком від 15 днів до 12 років (˂ 50 кг), що потребують застосування особливих схем дозування: Гострий середній отит Для початкового лікування гострого середнього отиту можна застосовувати одноразову внутрішньом’язову ін’єкцію препарату Цефтриаксон Ананта у дозі 50 мг/кг. Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан дитини тяжкий або попередня терапія була неефективною, Цефтриаксон Ананта може бути ефективним при внутрішньом’язовому введені в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання. 50–80 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Рекомендовані дози ‒ 75–100 мг/кг (максимально 4 г) один раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)] 50 – 80 мг/кг один раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Новонароджені віком 0–14 днів Цефтриаксон Ананта протипоказаний для застосування недоношеним новонародженим з постменструальним віком до 41 тижня (гестаційний вік + календарний вік). Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання 20–50 мг/кг Один раз на добу Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит). Позалікарняна пневмонія. Госпітальна пневмонія. Інфекції кісток і суглобів. Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію. 50 мг/кг Один раз на добу Бактеріальний менінгіт. Бактеріальний ендокардит. * - При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг. Показання у новонароджених віком 0–14 днів, що потребують застосування особливих схем дозування: Гострий середній отит Для початкового лікування гострого середнього отиту можна застосовувати одноразову внутрішньом’язову ін’єкцію Цефтриаксон Ананта у дозі 50 мг/кг. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання 20–50 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Рекомендована доза ‒ 50 мг/кг один раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Тривалість лікування Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосування цефтриаксону слід продовжувати протягом 48–72 годин після зникнення лихоманки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції. Пацієнти літнього віку За умови задовільної функції нирок і печінки корекція дози пацієнтам літнього віку не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Наявні дані свідчать про відсутність необхідності коригувати дозу для пацієнтів з легкою чи помірною печінковою недостатністю в тому випадку, якщо функція нирок не порушена. Немає даних досліджень щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Фармакокінетика»). Пацієнти з нирковою недостатністю Для пацієнтів з порушеною нирковою функцією немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону в тому випадку, якщо функція нирок не порушена. Лише у разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не має перевищувати 2 г. Немає потреби в додатковому введенні препарату хворим, які знаходяться на діалізі, після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату. Пацієнти з тяжкими порушенням функції печінки і нирки При одночасному тяжкому порушенні функції нирок та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату. Спосіб введення Внутрішньом’язове введення Цефтриаксон Ананта можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр відносно великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку. Якщо лідокаїн застосовують як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (дивись розділ «Протипоказання»). Для отримання детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну. Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу. Внутрішньовенне введення Цефтриаксон Ананта можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю не більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хвилин переважно у великі вени. Внутрішньовенні дози по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшенням потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’язове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно. Цефтриаксон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальцієвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»). Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»). З метою передопераційної профілактики інфекцій в місці хірургічного втручання цефтриаксон слід вводити за 30–90 хвилин до хірургічного втручання.

Побічними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів. Частоту виникнення небажаних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень. За частотою явища класифіковані таким чином: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100 < 1/10), непоширені (≥ 1/1000 < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000 < 1/1000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними). Інфекції та інвазії: непоширені – грибкові інфекції статевих органів; рідко поширені – псевдомембранний колітb; частота невідомаа – суперінфекціїb. З боку системи крові та лімфатичної системи: поширені – еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; непоширені – гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідомаа – гемолітична анеміяb, агранулоцитоз. З боку імунної системи: частота невідома – анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливостіb, реакція Яриша-Герксгеймера. З боку нервової системи: непоширені – головний біль, запаморочення; частота невідома а – судоми. З боку органів слуху і рівноваги: частота невідома а – вертиго. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко поширені – бронхоспазм. З боку шлунково-кишкового тракту: поширені – діареяb, рідкі випорожнення; непоширені – нудота, блювання; частота невідома а – панкреатитb, стоматит, глосит. З боку гепатобіліарної системи: поширені – підвищення рівня печінкових ферментів; частота невідома а – преципітати у жовчному міхуріb, ядерна жовтяниця, гепатитс, холестатичний гепатитb с . З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені – висип; непоширені – свербіж; рідко поширені – кропив’янка; частота невідомаа – синдром Стівенса – Джонсонаb, токсичний епідермальний некролізb, багатоформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS). З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені – гематурія, глюкозурія; частота невідома а – олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні). Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: непоширені – флебіт, біль у місці інʼєкції, пропасниця; рідко поширені – набряк, озноб. Дані лабораторних аналізів: непоширені – підвищення рівня креатиніну у крові; частота невідома а – хибнопозитивні результати тесту Кумбсаb, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземіюb, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкозиb. а - На основі постмаркетингових звітів. Оскільки інформацію про ці реакції надають добровільно, і вона стосується невизначеної кількості пацієнтів, неможливо достовірно оцінити частоту виникнення реакцій, у зв’язку з цим вона характеризується як невідома. b - Див. розділ «Особливості застосування». с - Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтриаксону. Інфекції та інвазії Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»). Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді із летальними наслідками, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»). Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 грамів, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії і зникають після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»). Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною – у деяких дослідженнях понад 30 %. При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хвилин) частота утворення преципітатів нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювання. В таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципітати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»).

При передозуванні може спостерігатися нудота, блювота, діарея. У разі передозування гемодіаліз чи перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації препарату в плазмі крові. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Приготовлений розчин зберігати не більше 6 годин при температурі не вище 25 °С і не більше 24 годин при температурі від 2 до 8 °С.