Валодіп таблетки від підвищеного тиску по 5 мг/80 мг, 28 шт.

По 14 таблеток у блістері; по 2 блістера у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки зі скошеними краями, вкриті плівковою оболонкою коричнювато-жовтого кольору, можливі темні вкраплення.

Валодип містить два антигіпертензивні компоненти з додатковими механізмами контролю артеріального тиску при есенціальній гіпертензії: амлодипін відноситься до класу антагоністів кальцію, а валсартан - до класу антагоністів ангіотензину II.

Комбінація цих інгредієнтів має адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо.

Амлодипін

Амлодипін інгібує трансмембранне проникнення іонів кальцію в гладкі м'язи серця та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим релаксаційним впливом на гладкі м'язи судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. Експериментальні дані підтверджують, що амлодипін зв'язується в дигідропіридинових та негідропіридинових місцях зв'язку. Скоротимість серцевого м'яза та гладких м'язів судин залежать від проходження позаклітинного кальцію в ці клітини через специфічні іонні канали.

Після введення терапевтичних доз пацієнтам з есенціальною гіпертензією амлодипін спричиняє вазодилатацію, що призводить до зниження артеріального тиску в положеннях лежачи та стоячи. Таке зниження артеріального тиску не супроводжується істотною зміною швидкості серцевих скорочень або рівнів катехоламінів у плазмі при тривалому застосуванні.

Ефект корелює з концентраціями у плазмі у молодих та літніх пацієнтів.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводять до зниження ренального судинного опору та рівня клубочкової фільтрації, а також ефективного ниркового потоку плазми без змін фракції, що фільтрується, або протеїнурії.

Вимірювання гемодинаміки серцевої функції у спокої та при навантаженні у пацієнтів з нормальною функцією шлуночків, пролікованих амлодипіном, загалом показало невелике підвищення серцевого індексу без істотного впливу на dP/dt та на лівошлуночковий та діастолічний тиск або об'єм. У гемодинамічних дослідженнях амлодипін не проявляв негативного інотропного ефекту при застосуванні в терапевтичних дозах в інтактних тваринах і людей, навіть при сумісному введенні з бета-блокаторами.

Амлодипін не змінює функцію синусно-передсердного вузла або передсердно-шлуночкової провідності у здорових тварин або людини. У клінічних дослідженнях, у яких амлодипін застосовували у комбінації з бета-блокаторами пацієнтам з есенціальною гіпертензією або стенокардією, змін показників електрокардіограми не було зазначено.

Спостерігалися позитивні клінічні ефекти амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ішемічною хворобою, була підтверджена ангіографічно.

Валсартан

Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначений для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які рідко та відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не інгібує АПФ (АПФ), відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Не спостерігається жодних побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювали з інгібітором АПФ, частота розвитку сухого кашлю була значно меншою (Р <0,05) у пацієнтів, валсартан, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9%). відповідно). У пацієнтів, які раніше отримували лікування інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався в 68,5% випадків (Р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Застосування препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після призначення внутрішньоразової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні.під час тривалої терапії. Раптове скасування валсартану не тягне до відновлення артеріальної гіпертензії або інших побічних клінічних явищ.

Встановлено, що валсартан значно знижує рівень необхідності госпіталізації пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації кардіологів (NYHA). Значніший ефект досягався у пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ або бета-блокатори. Також встановлено, що валсартан знижував серцево-судинну смертність у клінічно стабільних пацієнтів із патологією лівого шлуночка або лівошлуночковою дисфункцією після інфаркту міокарда.

Валсартан/амлодипін

Комбінація амлодипіну та валсартану забезпечує дозозалежне адитивне зниження артеріального тиску у всьому діапазоні терапевтичних доз. Гіпотензивна дія після прийому одноразової дози комбінації зберігається протягом 24 годин.

Більше 1400 пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосовували амлодипін/валсартан 1 раз на добу у двох плацебо-контрольованих дослідженнях.

Застосування амлодипіну бесилат/валсартану, вивчали у двох плацебо-контрольованих дослідженнях у пацієнтів з неускладненою есенціальною гіпертензією легкого або помірного ступеня тяжкості (середній діастолічний тиск у сидячому положенні 95 та 110 мм рт. ст.).

Виключалися пацієнти з високим ризиком серцево-судинних порушень: серцевою недостатністю, цукровим діабетом І типу та слабо контрольованим цукровим діабетом ІІ типу, в анамнезі інфаркту міокарда або інсульту, що відбулися протягом одного року.

У мультицентровому, рандомізованому, подвійно-сліпому, активно контрольованому дослідженні в паралельних групах встановлено нормалізацію артеріального тиску (до встановлення діастолічного тиску 90 мм рт. ст. наприкінці випробування) у 75% пацієнтів, які отримували 10 мг/ 160 мг амлодипіну/валсартану, у 62% пацієнтів, які отримували 5 мг/160 мг амлодипіну/валсартану порівняно з 53% пацієнтів, які отримували 160 мг валсартану. Додавання 10 мг та 5 мг амлодипіну зумовлювало додаткове зниження систолічного/діастолічного тиску на 6/4,8 мм рт. ст. та 3,9/2,9 мм рт. ст. відповідно, порівняно з пацієнтами, які застосовували лише 160 мг валсартану.

У мультицентровому, рандомізованому, подвійно-сліпому, активно контрольованому дослідженні в паралельних групах встановлено нормалізацію артеріального тиску (до встановлення діастолічного тиску 90 мм рт. ст. наприкінці випробування) у 78% пацієнтів, які отримували 10 мг/ 160 мг амлодипіну/валсартану порівняно з 67% пацієнтів, які продовжували застосовувати лише 10 мг амлодипіну. Додавання 160 мг валсартану призводило додаткове зниження тиску систоли/діастолічного на 2,9/2,1 мм рт. ст. порівняно з пацієнтами, які застосовували лише 10 мг амлодипіну.

Застосування амлодипіну/валсартану вивчалося в активно контрольованому дослідженні у 130 пацієнтів, хворих на есенціальну гіпертензію, діастолічний тиск ≥ 110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. у цьому дослідженні (початковий артеріальний тиск 171/113 мм рт. ст.) застосування амлодипіну/валсартану в дозі 5 мг/160 мг до 10 мг/160 мг знижував стійкий артеріальний тиск на 36/29 мм рт.ст. в порівнянні з 32/28 мм рт.ст. при застосуванні лізиноприлу/гідрохлоротіазиду у дозі 10 мг/12,5 мг до 20 мг/12,5 мг.

Лінійність

Валсартан та амлодипін виявляють лінійність фармакокінетики.

Амлодипін

Всмоктування. Після прийому терапевтичних доз амлодипіну максимальна концентрація (max) у плазмі крові досягається протягом 6-12 годин. Розрахована біодоступність становить від 64 до 80%. Їжа суттєво впливає на біодоступність амлодипіну.

Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях амлодипіну in vitro доведено, що у пацієнтів, хворих на есенціальну гіпертензію, приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми.

Метаболізм. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується в печінці до неактивних метаболітів.

Виведення. Виведення амлодипіну з плазми двофазне, з періодом напіввиведення близько 30-50 годин. Рівноважні рівні в плазмі досягаються після постійного введення протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% метаболітів амлодипіну виводяться із сечею.

Валсартан

Всмоктування. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація валсартану в плазмі крові досягається протягом 2-4 годин. Середня величина біодоступності препарату становить 23%. Їжа знижує експозицію валсартану за показником AUC (концентрація у плазмі – час) приблизно на 40%, а максимальна концентрація – на 50%, хоча через 8 годин після застосування концентрація валсартану у плазмі крові однакова у групі, яка приймала препарат натще, та групі пацієнтів, яка приймала препарат після їжі. Зниження AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від їди.

Розподіл. Рівноважний обсяг розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на те, що валсартан розподіляється в тканині не інтенсивно. Валсартан міцно зв'язується з білками плазми (94-97%), головним чином альбуміном.

Метаболізм. Валсартан значною мірою не трансформується, оскільки лише 20% дози переходить у метаболіти. У плазмі в низьких концентраціях (менше 10% AUC валсартану) ідентифікований гідроксиметаболіт, який фармакологічно не активний.

Висновок. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (час напіввиведення Т1/2a менше 1 години та Т1/2b приблизно 9 годин). Валсартан виводиться головним чином у незміненому вигляді з калом (приблизно 83% від дози) та сечею (близько 13% від дози). Після введення кліренс валсартану у плазмі становить приблизно 2 л/год, а його ренальний кліренс – близько 0,62 л/год (приблизно 30% від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану – 6 годин.

Валсартан/амлодипін.

Після перорального застосування комбінації амлодипін/валсартан максимальна концентрація у плазмі валсартану та амлодипіну досягається за 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування комбінації амлодипін/валсартан еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну.

Фармакокінетика у різних групах пацієнтів.

Діти

Дані про фармакокінетику препарату у дітей відсутні.

Пацієнти похилого віку (старше 65 років)

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну в плазмі крові приблизно однаковий у пацієнтів молодшого віку та пацієнтів похилого віку. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до зростання AUC та подовження періоду напіввиведення. Середня системна AUC валсартану у осіб похилого віку на 70% вища, ніж у пацієнтів молодшого віку, тому необхідно бути обережними при підвищенні дози.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок суттєво не впливають на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося щодо сполуки, нирковий кліренс якої становить лише 30% від загального кліренсу, кореляції між станом функції нирок та системною експозицією валсартану не відзначалося.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з печінковою недостатністю знижується кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У пацієнтів із слабкими та помірними хронічними захворюваннями печінки експозиція валсартану (визначена за значеннями AUC) у середньому вдвічі перевищує таку у здорових добровольців (відібрані за віком, статтю та масою тіла). Пацієнти, які мають захворювання печінки, повинні бути обережними при застосуванні препарату.

Препарати інгібіторів ангіотензину ІІ та блокатори кальцієвих каналів. Код АТХ С09D B01.

Дослідження взаємодій з іншими лікарськими засобами не проводилося.

Слід враховувати при одночасному застосуванні

Інші гіпотензивні препарати

Часто застосовувані гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-блокатори, діуретики) та інші лікарські засоби, які можуть спричинити появу гіпотензивних небажаних явищ (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-блокатори, що застосовуються для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози) дія комбінації.

Взаємодії, пов'язані з амлодипіном

Одночасне застосування не рекомендується

Грейпфрут або грейпфрутовий сік

Не рекомендується застосування амлодипіну з грейпфрутовим соком або грейпфрутом, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути збільшена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Необхідна обережність при одночасному застосуванні

Інгібітори CYP3A4

Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази, азоловими протигрибковими, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до посилення системного впливу. Клінічні прояви таких фармакокінетичних змін можуть бути посилені у пацієнтів похилого віку. Можуть знадобитися клінічний моніторинг та корекція доз.

Індуктори CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)

При одночасному застосуванні індукторів CYP3A4 плазмова концентрація амлодипіну може змінюватися. Тому слід контролювати артеріальний тиск і коригувати дозу під час та після супутнього прийому лікарського засобу, особливо з сильними індукторами CYP3A4 (рифампіцин, Hypericum perforatum).

Сімвастатин

Багаторазове застосування доз 10 мг амлодипіну з 80 мг симвастатину призводить до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно із застосуванням одного симвастатину. Рекомендується знижувати дозу симвастатину до 20 мг для пацієнтів, які приймають амлодипін.

Дантролен (інфузії)

У тварин спостерігалися летальні випадки вентрикулярних фібриляцій та кардіоваскулярних колапсів у зв'язку з гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до розвитку злоякісної гіпертермії та при лікуванні злоякісних гіпертермій.

Такролімус.

Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, проте фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлений. Щоб уникнути токсичності такролімусу при одночасному застосуванні амлодипіну пацієнтам, які приймають такролімус, слід проводити регулярний моніторинг рівня такролімусу в крові та, у разі потреби, коригувати дозу.

mTOR інгібітори (mammalian target of rapamycin - мішені рапаміцину у ссавців).

Такі mTOR інгібітори, як сиролімус, темсіролімус та еверолімус є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з інгібіторами mTOR він може посилювати їх вплив.

Слід враховувати при одночасному застосуванні

Сілденафіл

Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливав на фармакокінетику амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу як комбінованої терапії кожен із препаратів проявляв гіпотензивний ефект незалежно від іншого.

Інші

Амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину.

Взаємодії, пов'язані з вальзартаном

Одночасне застосування не рекомендується

Літій

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ або антагоністи рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан, відзначалося оборотне підвищення сироваткових концентрацій літію та його токсичності. Одночасне застосування валсартану та літію не рекомендується. Якщо застосування такої комбінації необхідно, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові. Ризик підвищення токсичності літію може бути надалі підвищений при сумісному застосуванні з валодипом та діуретиками.

Калієві добавки, калійзберігаючі діуретики, сольові замінники, що містять калій, або інші препарати, які можуть підвищувати рівень калію

Якщо лікарські засоби, що впливають на калієві канали, призначають у поєднанні з валсартаном, слід передбачити регулярний контроль вмісту калію у плазмі.

Необхіднема обережність при одночасному застосуванні

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота (> 3 г/добу) та неселективні НПЗЗ

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II та НПЗЗ можливе ослаблення гіпотензивної дії. Також одночасне застосування антагоністів ангіотензину II та НПЗЗ підвищує ризик погіршення функції нирок та рівня калію у сироватці крові. Тому на початку лікування рекомендується контролювати стан функції нирок, а також забезпечити належний рівень рідини в організмі пацієнта.

Інгібітори переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір)

Результати досліджень тканини печінки людини in vitro показали, що валсартан є субстратом печінкового переносника накопичення OATP1B1 та печінкового ефлюксного переносника MRP2. Одночасне застосування інгібіторів переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір) можуть збільшувати системну експозицію валсартану.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) з АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

Результати клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, АРА або аліскіреном призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з лікуванням лікарським засобом, що впливає на РААС. Тому одночасне застосування АРА - включаючи валсартан - або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ <60 мг/хв/1,73 м2).

Інші

При монотерапії валсартаном не встановлені клінічно значущі лікарські взаємодії з такими препаратами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід.

Діюча речовина: амлодипін у вигляді амлодипіну бесилату, валсартан;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 5 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату та 80 мг валсартану;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (Е 421), магнію стеарат, натрію кроскармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат;

плівкова оболонка: полівініловий спирт (частково гідролізований), титану діоксид (E 171), макрогол 3000, тальк, оксид заліза жовтий (E 172).

У пацієнтів, що застосовують Валодіп, може виникати запаморочення чи відчуття слабкості після прийому препарату, тому слід враховувати це під час керування автотранспортом та іншими механізмами.

Амлодипін може слабко або помірно впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. Якщо пацієнти під час застосування амлодипіну відчувають запаморочення, головний біль, втому або нудоту, їх реакція може порушуватися.

Вагітність

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Дані епідеміологічних досліджень ризику тератогенності після застосування інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не були переконливими; проте невелике зростання ризику виключати не можна. Хоча дані контрольованих епідеміологічних досліджень антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II) відсутні, подібний ризик може виникати при застосуванні препаратів цього класу.

Експозиція АРА II в другому і третьому триместрах, як відомо, чинить токсичну дію на плід людини (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

У разі якщо АРА II застосовували починаючи з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода.

Немовлята, матері яких приймали АРА II, повинні перебувати під ретельним наглядом на випадок розвитку артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю

Амлодипін проникає у грудне молоко. Частка дози, яку отримує немовля при годуванні, визначається діапазоном 3–7 %, максимум – 15 %. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Тому не рекомендується застосовувати Валодіп у період годування груддю; бажано застосовувати альтернативні препарати з вивченим профілем безпеки, особливо в разі годування груддю новонароджених або недоношених дітей.

Фертильність

Клінічні дослідження впливу на фертильність не проводилися.

Валсартан

Валсартан не спричиняв небажаних реакцій з боку репродуктивної системи у самців та самок щурів при пероральному застосуванні у дозах до 200 мг/кг на добу. Дана доза у 6 разів перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини у перерахунку на мг/м2 (у розрахунках використовувалася доза 320 мг на добу для перорального прийому пацієнтом масою 60 кг).

Амлодипін

Повідомляли про випадки оборотних біохімічних змін у голівках сперматозоїдів у деяких пацієнтів, які проходили лікування блокаторами кальцієвих каналів. Клінічних даних з приводу впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. В одному з досліджень на щурах були виявлені небажані реакції з боку фертильності самців.

Безпека та ефективність застосування Валодіпу дітям (віком до 18 років) не досліджена.

Дані відсутні. Тому до отримання більш повної інформації Валодіп не рекомендується застосовувати дітям.

Есенціальна гіпертензія у дорослих пацієнтів, артеріальний тиск яких не регулюється за допомогою монотерапії амлодипіном або валсартаном.

• Підвищена чутливість до активної субстанції, похідних дигідропіридину або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз печінки або холестаз.
• Супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мг/хв/1,73 м2).
• Протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти.
• Тяжка гіпотензія.
• Шок (включаючи кардіогенний шок).
• Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія і стеноз аорти тяжкого ступеня).
• Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Пацієнтам, у яких артеріальний тиск не регулюється належним чином монопрепаратами амлодипіну або валсартану, можна застосовувати комбіновану терапію лікарським засобом Валодип. Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Таблетки Валодип можна приймати незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю води.

Пацієнтам, які приймають валсартан та амлодипін окремо, можна призначити Валодип, який містить ті ж дози компонентів.

Перед застосуванням комбінації рекомендується індивідуально підібрати дози окремих компонентів (тобто амплодипіну та валсартану). У разі клінічної необхідності можна розглянути можливість безпосередньої заміни монотерапії на комбінацію фіксованими дозами.

Максимальна добова доза – 1 таблетка Валодипу 5 мг/80 мг або 1 таблетка Валодипу 5 мг/160 мг, або 1 таблетка Валодипу 10 мг/160 мг (максимально допустимі дози компонентів препарату – 10 мг амлодипіну, 320 мг валсартану).

Дозування в спеціальних групах пацієнтів

Порушення функції нирок

Немає доступних клінічних даних щодо застосування пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок.

Пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього ступеня тяжкості рекомендується контролювати рівень калію та креатиніну в крові.

Одночасне застосування Валодипу з аліскіреном протипоказане пацієнтам з порушеннями функції нирок (СКФ <60 мг/хв/1,73 м2).

Цукровий діабет

Одночасне застосування Валодипу з аліскіреном протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом.

Порушення функції печінки

Препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

З обережністю слід застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Для пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості без холестазу максимальна рекомендована доза становить 80 мг валсартану. Рекомендації щодо дозування амлодипіну пацієнтам з легким або помірним порушенням функції печінки не розроблені. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції печінки на амлодипін або Валодип слід призначати найменшу з рекомендованих доз амлодипіну у монотерапії або у складі комбінованої терапії.

Пацієнти похилого віку (від 65 років)

Для літніх пацієнтів рекомендовано звичайні схеми дозування.

Слід дотримуватись обережності при підвищенні дози препарату пацієнтам похилого віку. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції печінки на амлодипін або валодип слід призначати найменшу з рекомендованих доз амлодипіну у монотерапії або у складі комбінованої терапії.

Особливості застосування

Безпека та ефективність амлодипіну при лікуванні гіпертонічного кризу не встановлені.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові

У пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією спостерігалась надмірна гіпотензія. У пацієнтів з активованою ренін-ангіотензиновою системою (зі зниженим вмістом натрію та/або ОЦК, які отримують високі дози діуретиків), які приймають блокатори рецепторів ангіотензину, може виникати симптоматична гіпотензія. Корекція цього стану, що рекомендується, перед застосуванням Валодипу або ретельне медичне спостереження на початку терапії.

При виникненні гіпотензії при застосуванні Валодипа пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, провести інфузію фізіологічного розчину. Після стабілізації артеріального тиску можна продовжити лікування.

Гіперкаліємія

Слід з обережністю проводити одночасне лікування калієвими добавками, калійзберігаючими діуретиками, сольовими замінниками, що містять калій, або іншими препаратами, які можуть підвищувати рівень калію (гепарин та ін.), а також передбачити регулярний контроль вмісту калію.

Стеноз ниркової артерії

Слід застосовувати з обережністю у гіпертензії у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом єдиної нирки, оскільки рівні сечовини та креатиніну в сироватці крові можуть збільшуватися.

Трансплантація нирки

Досвід безпечного застосування Валодипу пацієнтам із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки відсутній.

Порушення функції печінки

Валсартан виводиться головним чином у незміненому вигляді із жовчю. Період напіввиведення амлодипіну подовжується і показник AUC (концентрація в плазмі – час) вищий у пацієнтів з пошкодженнями функції печінки рекомендації щодо дозування не встановлені. Особлива обережність необхідна при застосуванні Валодипа пацієнтам з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня або обструктивними захворюваннями жовчного міхура.

Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки без холестазу становить 80 мг валсартану.

Порушення функції нирок

Пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня (СКФ 30 мл/хв/1,73 м2) корекція дози не потрібна. При помірних порушеннях функції нирок рекомендується контролювати рівень калію та креатиніну у крові. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане пацієнтам з порушеннями функції нирок (СКФ <60 мг/хв/1,73 м2).

Перший гіперальдостеронізм.

Пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом не слід приймати антагоніст ангіотензину II валсартан, оскільки їхня ренін-ангіотензинова система порушена у зв'язку з основним захворюванням.

Ангіоневротичний набряк.

Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та голосової щілини, які можуть призвести до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика мали місце у пацієнтів, які отримували валсартан. Деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при прийомі інших препаратів, зокрема інгібіторів АПФ. Застосування препарату слід негайно припинити у разі набряку Квінке. Повторне застосування не рекомендується.

Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда

Внаслідок пригнічення РААС у пацієнтів зі схильністю можливі порушення функції нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, у яких функція нирок залежить від активності РААС, застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину спричинило розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії, а також (у поодиноких випадках) гостру ниркову недостатність та/або смерть. Подібні результати спостерігалися при застосуванні валсартану. Пацієнтам із серцевою недостатністю або після перенесеного інфаркту міокарда слід оцінювати функцію нирок.

При застосуванні амлодипіну пацієнтам із серцевою недостатністю неішемічного походження класу III та IV за класифікацією NYHA частота випадків розвитку набряку легень може посилитися. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони підвищують ризик серцево-судинних подій та летальних наслідків.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при лікуванні іншими вазодилататорами, особливо обережними, слід бути пацієнтам, у яких констатований стеноз аорти або стеноз мітрального клапана або виражений стеноз аорти невисокого ступеня.

Подвійна блокада РААС

Існують дані, що спільне застосування інгібіторів АПФ, АРА або аліскіреном підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому не рекомендується проводити подвійну блокаду РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену.

Якщо подвійна блокада є абсолютно необхідною, її слід проводити виключно під наглядом спеціаліста із здійсненням частого ретельного моніторингу функції нирок, концентрації електролітів та артеріального тиску. Не слід застосовувати інгібітори АПФ та АРА пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Застосування препарату не вивчалося у пацієнтів з іншими захворюваннями, крім артеріальної гіпертензії.

Симптоми
На цей час відсутній досвід передозування лікарського засобу. Основним симптомом передозування валсартану, ймовірно, є виражена артеріальна гіпотензія із запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до наростаючої периферичної вазодилатації і, ймовірно, до рефлекторної тахікардії. Повідомляли про значну пролонговану системну гіпотензію, аж до шоку і летального наслідку.

Лікування
Якщо препарат був застосований нещодавно, слід викликати блювання або промити шлунок. Всмоктування амлодипіну значно знижується при застосуванні активованого вугілля відразу ж або впродовж двох годин після прийому амлодипіну.

Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням Валодіпу, вимагає активної підтримки серцево-судинної системи, включаючи частий контроль серцевої і дихальної функцій, підйом кінцівок, уваги до об'єму циркулюючої рідини і сечовипускання. Для відновлення судинного тонусу і артеріального тиску може бути застосований судинозвужувальний препарат при відсутності протипоказань для його застосування.

При стійкому зниженні артеріального тиску, яке є наслідком блокади кальцієвих каналів, може бути доцільним внутрішньовенне введення кальцію глюконату.
Виведення валсартану і амлодипіну за допомогою гемодіалізу малоймовірно.

Зберігати при температурі від 5°C до 25°C. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Препарат призначений для лікування есенціальної гіпертензії у дорослих пацієнтів.