Вазар H таблетки в/о 160 мг + 12,5 мг блістер № 30

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери або по 9 блістерів у картонній коробці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки 160/12,5 мг – червоні, овальні, двоопуклі таблетки з плівковим покриттям, з тисненням «V» з одного боку та «H» з іншого.

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин II, утворений з ангіотензину I за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, що розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин II має пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію та стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним та специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають за ефекти ангіотензину II. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно в 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Не спостерігається жодних побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р<0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9%). відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено в 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком. у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором. АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після внутрішнього застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Комбінація з гідрохлортіазидом більш ефективно знижує артеріальний тиск.

Точкою дії тіазидних діуретиків є пробковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспорту іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов'язані з придушенням насоса Na+Cl-, що, очевидно, відбувається з допомогою конкуренції за місця транспорту Cl-. В результаті цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення із сечею калію та, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові.

Взаємозв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину II зменшить втрату калію, пов'язану із застосуванням тіазидного діуретика.

Валсартан. Після прийому препарату всмоктування валсартану та гідрохлортіазиду відбувається швидко, проте ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Вазар Н становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t1/2α < 1 год та t1/2β майже 9 годин).

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі препарату раз на день кумуляція незначна. Концентрація препарату у плазмі крові у жінок та чоловіків була однаковою. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбуміном. Об'єм розподілу у період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год) плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70% (від величини прийнятої внутрішньо дози), а майже 30% виводиться із сечею, переважно у незміненому вигляді.

При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація препарату в плазмі як при прийомі його натще, так і при прийомі з їжею однакові. Проте зменшення AUC не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлортіазид. Всмоктування гідрохлортіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (tmax – приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу та виведення – описується в цілому біекспоненціальною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлортіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу, кумуляція незначна.

Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду при вживанні становить 60-80%.

Виведення відбувається із сечею: понад 95% дози –ndash; у незміненому вигляді та приблизно 4% – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедісульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще.

Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості.

Валсартан/гідрохлортіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30%. Одночасне призначення гідрохлортіазиду не має істотного впливу на кінетику валсартану. Однак ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, що перевищує ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Хворі похилого віку. У деяких хворих похилого віку системний вплив валсартану був більш виражений, ніж у хворих молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Обмежені дані дозволяють припустити, що у хворих похилого віку як здорових, так і хворих на артеріальну гіпертензію системний кліренс гідрохлортіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Хворі з порушенням функції нирок. Хворим на кліренс креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування Вазару Н хворим з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлортіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

Виведення гідрохлортіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлортіазиду, що зрозуміло з огляду на те, що цей препарат виводиться лише нирками.

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n=6) та помірно вираженими (n=5) порушеннями функції печінки було в 2 рази більше, ніж у здорових добровольців . Даних щодо застосування валсартану хворим на тяжкі порушення функції печінки немає.

Захворювання печінки не суттєво впливають на фармакокінетику гідрохлортіазиду, тому зниження його дози не потрібне.

Комбіновані препарати антагоністів ангіотензину ІІ. Антагоністи ангіотензину II та діуретики. Код АТС C09D A03.

Взаємодії, пов'язані як з валсартаном, так і з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій

Зворотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлортіазиду. У зв'язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію, така комбінація не рекомендується. застосування такої комбінації рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у плазмі.

Одночасне застосування, яке потребує обережності

Інші антигіпертензивні препарати

Валсартан H-Тева може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад, гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів та інгібітори зворотного захвату).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

Можлива знижена реакція на пресорні аміни, яка недостатньо, щоб виключити їх використання.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗП

НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні. рекомендується контролювати функції нирок на початку лікування та адекватну гідратацію пацієнта.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

При одночасному застосуванні АРА, включаючи валсартан, з іншими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв/1,73 м ) протипоказано.

Одночасне застосування не рекомендується

Калійсзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, сольові препарати для замісної терапії, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищувати рівень калію.

При застосуванні лікарського засобу, що впливає на рівень калію, у комбінації з валсартаном, рекомендується моніторинг рівня калію у плазмі крові.

Транспортери

Отримані in vitro дані показують, що Валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1ВЗ та ефлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних до кінця не з'ясовано. інгібіторів транспортера поглинання (наприклад, рифампіну, циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад, ритонавіру) може призводити до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується виявляти необхідну обережність.

Відсутність взаємодії

У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та будь-якого з наступних препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глибенкламід; компонентом препарату (див. взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом).

Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування, яке потребує обережності

Лікарські препарати, застосування яких пов'язане із втратою калію та гіпокаліємією

Гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду може посилюватися при одночасному застосуванні калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та похідних).

Якщо необхідно призначення цих лікарських засобів з комбінацією гідрохлортіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові.

Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу « пірует »

З огляду на ризик гіпокаліємії, гідрохлортіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует», зокрема антиаритмічними засобами Іа та III класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися при одночасному прийомі таких лікарських засобів, як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати.

 При тривалому застосуванні цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарські препарати, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes)

• Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).
• Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).
• Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол).
• Інші (наприклад, беприділ, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

У зв'язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Глікозиди наперстянки

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D

Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид одночасно з вітаміном D або солями кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію в плазмі крові. злоякісними новоутвореннями або вітамін D-опосередкованими станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

Слід з обережністю використовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов'язаною з гідрохлортіазидом.

Бета-блокатори та діазоксид

Одночасне використання тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські препарати, що застосовуються в лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в плазмі крові. Може виникнути необхідність збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, ймовірно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості спорожнення шлунка. Навпаки, можна очікувати, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд можуть знижувати біодоступність

Амантадін

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть збільшити ризик небажаних ефектів, спричинених амантадином.

Іонообмінні смоли

Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може викликати субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зміщення в часі прийому гідрохлортіазиду і смоли години до або через 4-6 годин після прийому смоли може звести до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубокурарин)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, посилюють дію таких релаксантів скелетних м'язів, як похідні кураре.

Циклоспорин

Одночасне призначення з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні препарати

У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судиннорозширюючої дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Метілдопа

Отримано окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначають одночасне лікування метилдопою та гідрохлортіазидом.

Карбомазепін

У пацієнтів, які отримують гідрохлортіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутись гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції та спостерігати належним чином.

Контрастні речовини, що містять йод

У разі викликаної діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне заповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

діючі речовини: валсартан, гідрохлортіазид;

1 таблетка містить валсартан – 160 мг, гідрохлортіазиду – 12,5 мг;

інші складові: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелозу, повідон К29-К32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

оболонка таблетки 160/12,5 мг: Opadry II 85G25455 Red (спирт полівініловий, тальк, діоксид титану (Е 171), макрогол 3350, лецитин, заліза оксид червоний (Е 172) , барвник Sunset Yellow

На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку. Згодом ступінь заборони визначає лікар.

Валсартан

Лікарський засіб не застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження гіпотензії.

Гідрохлортіазид

Досвід застосування гідрохлортіазиду в період вагітності обмежений, особливо протягом I триместру. Дослідження на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає через плаценту.  до порушення фетоплацентарного кровообігу та викликати у плода та новонародженого такі ефекти як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Період годування груддю

Не рекомендується застосовувати препарат у період годування груддю. Немає жодної інформації про використання валсартану під час годування груддю, а гідрохлортіазид проникає в молоко людини. Тіазиди у високих дозах призводять до діурезу, що може пригнічувати продукування молока.  У період годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо в період годування новонародженої або недоношеної дитини.

Препарат Вазар Н не рекомендується для застосування дітям через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Есенційна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

• Підвищена чутливість до компонентів препарату або інших похідних сульфонамідів, а також до арахісу або сої.
• Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз.
• Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
• Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.
• Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв/1,73 м   ).
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).

Рекомендована доза препарату Валсартан H-Тева – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг/сут. При недостатньому зниженні АТ через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг на добу. Таблетки 160 мг/25 мг призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження АТ при застосуванні таблеток 160 мг/12,5 мг. Якщо надалі при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг АТ знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/12 ,5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/12,5 мг.

Максимальне добове дозування становить 320 мг/25 мг.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2-4 тижнів. Для деяких пацієнтів може знадобитися 4-8 тижнів лікування.

Препарат Валсартан H-Тева можна застосовувати незалежно від їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води.

У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.

У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження та без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Особливості застосування

Зміни електролітів

Слід дотримуватися обережності при сумісному застосуванні Валсартан H-Тева з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, що містять калій замінниками солі або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії . Рекомендується часто перевіряти вміст калію в сироватці крові.

При застосуванні тіазидних діуретиків може виникнути гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові (ОЦК)

У пацієнтів з тяжким ступенем дефіциту натрію та/або об'єму циркулюючої крові в організмі, наприклад у тих, які отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії препаратом може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії препаратом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові.

При гіпотензії пацієнта слід покласти в положенні лежачи і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольового розчину. Лікування можна продовжувати відразу після стабілізації артеріального тиску.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту пов'язане з олігурією та/або прогресуючою азотемією, рідко - гострою. ;Застосування препарату у хворих з тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано.

Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування препарату також може бути пов'язане з порушенням функції нирок, Валсартан H-Тева не слід застосовувати таким пацієнтам.

Стеноз ниркової артерії

Не слід застосовувати препарат пацієнтам з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, оскільки у таких пацієнтів можуть збільшуватися рівні сечовини та креатиніну плазми.

Первинний гіперальдостеронізм

Не слід застосовувати Валсартан H-Тева пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіотензинова система не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, пацієнти зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМ) потребують особливої обережності.

Порушення функції нирок

Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне. Періодичний контроль калію в сироватці крові, креатиніну та сечової кислоти рекомендується при застосуванні препарату пацієнтам із порушенням функції нирок.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, у тому числі і валсартану, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ < 60 мл/хв/1,73 м ^{2</sup > ) протипоказано.}

Трансплантація нирок

В даний час немає досвіду безпеки застосування препарату пацієнтам, яким нещодавно проведена трансплантація нирки.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки без холестазу слід застосовувати з обережністю Валсартан H-Тева (див. «Спосіб застосування та дози»). Тіазиди слід застосовувати з обережністю хворим з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни балансу рідини та електролітів можуть спровокувати печінкову грудку.

Системний червоний вовчак

Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчаку.

Інші метаболічні порушення

Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівні холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти в сироватці крові. Для хворих на діабет може знадобитися корекція дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. і незначне підвищення рівня сироваткового кальцію за відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може вказувати на наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів для оцінки функції паращитовидних залоз.

Фоточутливість

Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне використання сечогінного засобу вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів. .

Вагітність

У період вагітності не слід приступати до застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлений профіль безпеки для використання час вагітності. При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити, і при необхідності розпочати альтернативну терапію.

Спільні

Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам з підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі.

Ангіоневротичний набряк

Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказано повторне застосування препарату.

Гостра закритокутова глаукома

Застосування гідрохлортіазиду, сульфонаміду було пов'язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої перехідної короткозорості та гострої закритокутової глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору або біль в очах. препарату. Нелікована глаукома може призвести до незворотної втрати зору.

Слід негайно припинити застосування препарату так швидко, наскільки це можливо. Можливо, знадобиться медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлортіазид може знижувати рівень йоду в плазмі крові. Гідрохлортіазид здатний збільшувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), тому через можливий розвиток подвійної блокади РААС, одночасне застосування цих препаратів не рекомендується. з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій»). У разі, якщо така комбінація абсолютно показана, рекомендується спостереження спеціаліста та частий моніторинг АТ, функції нирок та електролітів у таких пацієнтів.

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Немеланомний рак шкіри

Підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри (НМРШ) [базальноклітинної карциноми (БКК) та плоскоклітинної карциноми (ПКК)] зі збільшенням сумарної дози експозиції гідрохлортіазиду був відмічений у двох епідеміологічних дослідженнях на основі інформації Данського національного реєстру онкозаболівань; може виступати як можливий механізм розвитку НМРЖ.

Необхідно поінформувати пацієнтів, які застосовують гідрохлортіазид, ризик розвитку НМРШ та рекомендувати їм регулярно перевіряти свою шкіру щодо виникнення будь-яких нових уражень та своєчасно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. З метою зменшення ризику виникнення раку шкіри необхідно рекомендувати пацієнтам профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та ультрафіолетового випромінювання або використання відповідних засобів захисту при знаходженні під дією сонячних або ультрафіолетових променів. анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»).

Непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція.

Не слід застосовувати цей препарат пацієнтам з рідкісними вродженими проблемами непереносимості галактози, недостатності лактази або глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Лецитин. Не слід застосовувати цей препарат пацієнтам з непереносимістю арахісу або сої.

Гіперчутливість

Таблетки Валсартан H-Тева по 160/12,5 мг містять Sunset yellow FCF (E110), що може викликати реакції гіперчутливості.

Небажані побічні реакції наведені під заголовками за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, &lt ;1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних).

У кожній групі частоти небажані реакції наведені як зменшення серйозності.

Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлортіазиду

Порушення обміну речовин, метаболізму

нечасто: дегідратація.

Неврологічні розлади

нечасто: парестезія;

дуже рідко: запаморочення;

невідомо: синкоп.

З боку органів зору

нечасто: нечіткість зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

нечасто: дзвін у вухах.

Судинні розлади

рідко: артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

нечасто: кашель;

Невідомо: некардіогенний набряк легень

Шлунково-кишкові розлади

дуже рідко: діарея.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини

нечасто: міалгія;

дуже рідко: артралгія.

З боку сечовивідної системи

Невідомо: порушення функції нирок.

Загальні порушення та реакції у місці введення препарату

нечасто: підвищена стомлюваність.

Дослідження

Невідомо: підвищення сечової кислоти в плазмі крові, підвищення білірубіну та креатиніну в плазмі крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини в крові, нейтропенія.

Інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи ці ефекти мали причинний зв'язок з терапією.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів

Небажані реакції, які раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні Валсартан H-Тева, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або постмаркетинговому періоді застосування даної комбінації.

Частота небажаних реакцій валсартану

З боку системи крові та лімфатичної системи

Невідомо: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи

невідомо: інші реакції гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин, метаболізму

невідомо: підвищення калію в плазмі, гіпонатріємія.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

нечасто: вестибулярне запаморочення (вертиго).

Судинні розлади

невідомо: васкуліт.

Шлунково-кишкові розлади

нечасто: біль у животі.

З боку гепатобіліарної системи

Невідомо: підвищення показників функції печінки

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Невідомо: ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, бульозний дерматит.

З боку сечовивідної системи

Невідомо: ниркова недостатність

Наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу, незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.

Частота небажаних реакцій гідрохлортіазиду

Гідрохлоротіазид широко використовується протягом багатьох років, часто в більш високих дозах, ніж ті, що містяться в Валсартан H-Тева. 

Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи)

Невідомо: рак рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома).

З боку обміну речовин метаболізму

дуже часто: гіпокаліємія при застосуванні високих доз збільшення рівнів ліпідів крові;

часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія;

рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та порушення метаболізму хворих на діабет;

дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз.

З боку системи крові та лімфатичної системи

рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою;

дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку;

Невідомо: апластична анемія.

З боку імунної системи

дуже рідко: реакції гіперчутливості.

Психічні розлади

рідко: депресія, порушення сну.

Неврологічні розлади

рідко: головний біль, запаморочення, парестезія.

З боку органів зору

нечасто: нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування;

Невідомо: гостра глаукома.

Кардіальні порушення

рідко: серцева аритмія.

Судинні розлади

Часто: постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

дуже рідко: дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легень.

Шлунково-кишкові розлади

часто: втрата апетиту, легка нудота та блювання;

рідко: запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея;

дуже рідко: панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи

рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

часто: кропив'янка та інші види висипки;

рідко: фотосенсибілізація;

дуже рідко: некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчаку, реактивація червоного вовчаку шкіри;

Невідомо: мультиформна еритема

Розлади репродуктивної системи та молочних залоз

часто: імпотенція.

З боку сечовивідної системи

Невідомо: гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

Загальні порушення та реакції у місці введення препарату

Невідомо: підвищення температури, підвищена стомлюваність.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Невідомо: м'язові спазми.

Опис окремих небажаних реакцій

Немеланомний рак шкіри

На основі наявних даних епідеміологічних досліджень було виявлено зв'язок між виникненням немеланомного раку шкіри та сумарною дозою гідрохлортіазиду (див. «Особливості застосування»).

Передозування валсартаном може спричинити виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлортіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів і, як наслідок, аритмія та м'язові спазми. Найбільш характерними ознаками та симптомами передозування також є тахікардія, артерія , сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз крові (переважно ниркова недостатність).

Лікування. Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза, а також вид тяжкості симптомів; при цьому першочерговим заходом є нормалізація гемоциркуляції.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювоту. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

При гіпотензії слід покласти пацієнта у горизонтальне положення та забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину.

Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу внаслідок його зв'язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз ефективний.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Вазар Н застосовують для лікування артеріальної гіпертензії, а також у тих випадках, коли для досягнення максимального терапевтичного ефекту необхідне призначення блокаторів ангіотензинових рецепторів та діуретиків.