Вентавіс 2 мг N30

По 2 мл у ампулі. По 30 ампул у картонній пачці.

Розчин для інгаляцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин, який не містить частинок.

Ілопрост, діюча речовина препарату Вентавіс, є синтетичним аналогом простацикліну, фармакологічна дія якого in vitro полягає у:

• інгібуванні агрегації, адгезії та реакції вивільнення тромбоцитів;
• дилатації артеріол та венул;
• підвищення щільності капілярів та зменшення підвищеної судинної проникності в системі мікроциркуляції, викликаної такими медіаторами, як серотонін або гістамін;
• підвищення ендогенної фібринолітичної активності.

Фармакологічні ефекти після інгаляції препаратом Вентавіс.

Пряма вазодилатація легеневих артерій з подальшим значним позитивним ефектом щодо легеневого артеріального тиску, судинної легеневої резистентності та серцевого викиду, а також змішаного насичення киснем венозної крові.

Під час невеликого рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого 12-тижневого дослідження (дослідження STEP) 34 пацієнти, які перебували у стабільному гемодинамічному стані до включення до дослідження, отримували лікування бозентаном у дозі 125 мг 2 рази на добу протягом не менше 1 . інгаляції розчину илопроста в концентрації 10 мкг/мл (доза илопроста, що доставляється через трубку інгалятора – до 5 мкг 6–9 разів на добу). Середня добова доза, введена інгаляційно, становила 27 мкг, середня кількість інгаляцій на добу становила 5,6. Гострі побічні явища у хворих, які отримували комбіновану терапію бозентаном та илопростом, відповідали таким у масштабному дослідженні фази ІІІ у пацієнтів, які отримували лікування лише илопростом. Висновки щодо супутнього застосування зазначених препаратів на підставі даного дослідження зробити неможливо через його невеликі обсяги та короткочасність.

Відсутні дані клінічних досліджень порівняння гострої гемодинамічної відповіді в одного і того ж пацієнта після введення та інгаляцій илопросту. Показники гемодинаміки свідчать про наявність гострої відповіді та переваги лікування інгаляційним шляхом. Вазодилататорний ефект илопросту при введенні його інгаляційно нетривалий (1-2 години).

Однак прогностичне значення даних щодо гострої гемодинамічної відповіді обмежене, оскільки швидка відповідь не завжди пов'язана з довготривалим сприятливим ефектом інгаляцій ілопростом.

Ефективність у дорослих пацієнтів із легеневою гіпертензією

Було проведено рандомізоване подвійне сліпе багатоцентрове плацебо-контрольоване дослідження фази ІІІ (дослідження RRA02997), до якого було включено 203 дорослих пацієнта (інгаляції розчину илопросту в концентрації 10 мкг/мл: n=101; плаце або плацебо) додавали до основної терапії, яка могла включати комбінацію антикоагулянтів, вазодилататорів (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів), діуретиків, кисню та серцевих глікозидів, проте не включала простагландини I2 (простациклін або його аналоги).

У 108 включених у дослідження пацієнтів діагностували первинну легеневу гіпертензію, у 95 – вторинну легеневу гіпертензію, з яких 56 випадків пов'язані з хронічною тромбоемболією, 34 – з хворобами сполучної тканини (у тому числі CREST та склеродермією) та 4 – із застосуванням лікарських засобів для придушення апетиту. Тест з 6-хвилинною ходьбою на початку лікування показав помірне обмеження фізичних навантажень: у групі прийому илопроста середній показник становив 332 метри (середнє значення – 340 метрів), у той час як у групі прийому плацебо середній показник дорівнював 315 метрам. метр). У групі прийому илопроста середня добова доза, введена інгаляційно (тобто доза илопроста, що доставляється через трубку інгалятора), становила 30 мкг (від 12,5 до 45 мкг/добу).

Первинна кінцева точка, визначена для цього дослідження, полягала в комбінованих критеріях відповіді на лікування: підвищення здатності до фізичних навантажень (тест з 6-хвилинною ходьбою) на 12 тижні порівняно з початком лікування; поліпшення щонайменше на 1 функціональний клас серцевої недостатності. за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації на 12 тижні в порівнянні з початком лікування та відсутність посилення явищ легеневої гіпертензії або смерті в період до 12 тижнів.Частота клінічної відповіді на илопрост складала 16,8% (17/101), а в групі плацебо. 4,9% (5/102) (p=0,007).

У групі прийому илопросту середнє значення пройденої відстані під час 6-хвилинної ходьби до кінця 12 тижня збільшилося на 22 метри (3,3 метри в групі прийому плацебо, даних про смерть немає) порівняно з початком лікування.

У групі илопроста функціональний клас серцевої недостатності (за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) покращився у 26% пацієнтів (у групі плацебо – у 15%) (p=0,032), залишився без змін у 67,7% пацієнтів ( у групі плацебо – у 76%) і погіршилося у 6,3 % пацієнтів (у групі плацебо – у 9%). Інвазивні гемодинамічні параметри оцінювали на початку лікування та через 12 тижнів терапії.

Аналіз підгруп показав відсутність ефекту від лікування порівняно з плацебо-групою під час 6-хвилинної ходьби у пацієнтів із вторинною легеневою гіпертензією.

Середнє збільшення на 44,7 метра (під час тесту на 6-хвилинну ходьбу порівняно з базовими 329 метрами на початку лікування) спостерігали у 49 пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією, які отримували лікування илопростом інгаляційним шляхом протягом 12 тижнів (відсутні розрахункові дані щодо смерті втрачених значень). У 46 пацієнтів плацебо-групи цей показник був негативним: зменшення ходьби на 7,4 метра (порівняно з початковою величиною 324 метри).

Педіатричні пацієнти

Дослідження застосування препарату Вентавіс дітям з легеневою гіпертензією не проводилося.

Доклінічні дані

Загальна токсичність

При дослідженні гострої токсичності одноразові внутрішньовенні та пероральні дози илопросту, що перевищують терапевтичну вдвічі, призводили до тяжких симптомів інтоксикації або смерті (при внутрішньовенному введенні). Враховуючи високий фармакологічний потенціал илопросту та абсолютні дози, необхідні для терапевтичних цілей, результати, отримані під час гострої токсичності, не вказують на ризик розвитку небажаних явищ для людини. Як і очікувалося для простацикліну, ілопрост має гемодинамічний вплив (розширення судин, почервоніння шкіри, гіпотензія, пригнічення функції тромбоцитів, респіраторний дистрес) і призводить до розвитку загальних ознак інтоксикації, таких як апатія, порушення ходи та постуральні реакції.

Безперервні внутрішньовенні та підшкірні інфузії илопросту протягом періоду до 26 тижнів у дозах, що перевищують терапевтичні у 14-47 разів у тварин, не чинили токсичного впливу. Спостерігали тільки очікувані фармакологічні ефекти, такі як гіпотензія, почервоніння шкіри, задишка, підвищення моторики кишечника.

За результатами досліджень інгаляційної токсичності у щурів у період до 26 тижнів найвищу дозу 48,7 мкг/кг/добу було визначено як «рівень впливу, при якому не спостерігається побічний ефект» (NOAEL). Після інгаляції системна експозиція у тварин перевищувала відповідну терапевтичну експозицію у людини приблизно в 10 разів (С _max , кумулятивний AUC).

Всмоктування. При застосуванні ілопросту в концентрації 10 мкг/мл шляхом інгаляції пацієнтам з легеневою гіпертензією при тривалості інгаляції 4,6-10,6 хв доза илопросту в трубці інгалятора становила 5 мкг, при цьому в кінці інгаляції спостерігалися пікові до 2мл. Ці рівні знижуються з періодом напіввиведення, що становить приблизно 5-25 хв. Протягом 30 хвилин – 1 год після закінчення інгаляції илопрост не виявляється у центральній камері (межа кількісного визначення – 25 пкг/мл).

Розподіл. При застосуванні шляхом інгаляції досліджень розподіл не проводився. Після внутрішньовенної інфузії очевидний рівноважний обсяг розподілу становив 0,6 – 0,8 л/кг у здорових добровольців. Загальне зв'язування илопросту з білками плазми залежить від концентрації в діапазоні 30–3000 пкг/мл і становить приблизно 60%, 75% яких – 3000 пкг/мл. зв'язування з альбуміном.

Метаболізм. Дослідження метаболізму илопросту при призначенні у вигляді інгаляційної форми (Вентавіс) не проводилися. Після внутрішньовенного введення илопрост метаболізується переважно шляхом b-окислення бічного карбоксильного ланцюга. У незміненому стані речовина з організму не виводиться.

Головний метаболіт – тетранор-илопрост, що виявляється в сечі у вільній та кон'югованій формі. Тетранор-ілопрост фармакологічно неактивний, що доведено під час дослідів на тваринах. Результати досліджень in vitro показують, що метаболізм, залежний від ферменту CYP 450, відіграє лише незначну роль у біотрансформації илопросту. Наступні дослідження in vitro вказують на те, що після внутрішньовенного введення та інгаляції метаболізм илопросту в легенях схожий.

Виведення з організму. При застосуванні шляхом інгаляції досліджень виведення з організму не проводилося. У осіб з нормальною функцією печінки та нирок виведення илопросту з організму після внутрішньовенної інфузії в більшості випадків має двофазний характер з періодами напіввиведення, що становлять 3–5 хвилин та 15–30 хвилин відповідно. Загальний кліренс ілопросту становить приблизно 20 мл/кг/хв, що вказує на наявність позапечінкового шляху метаболізму ілопросту. За участю здорових добровольців було проведено дослідження масових часток метаболітів із застосуванням ³Н-іллопросту. Після внутрішньовенної інфузії було визначено загалом 81% радіоактивності, у сечі та фекаліях було виявлено 68% та 12% відповідно. Метаболіти виводяться з плазми та з сечею у 2 фази, час напіввиведення з плазми крові становить у першій фазі приблизно 2 години та 5 годин, а з сечею – відповідно 2 та 18 годин.

Особливі групи пацієнтів

Ніркова недостатність. Результати дослідження за участю пацієнтів з кінцевою стадією ниркової недостатності, яким проводили періодичний діаліз, вказують на те, що при внутрішньовенних інфузіях илопросту у таких хворих кліренс препарату значно нижчий (середній кліренс становить 5 мл/хв/кг), ніж той, що спостерігався у пацієнтів з нирковою недостатністю, яким не проводився періодичний діаліз (середній кліренс становить 18 ± 2 мл/хв/кг).

Порушення функції печінки. Оскільки илопрост значною мірою метаболізується печінкою, на рівень препарату в плазмі впливають зміни функції печінки. Результати дослідження були отримані за участю 8 пацієнтів із цирозом печінки. Пацієнтам препарат вводили внутрішньовенно. Певний середній кліренс илопросту становив 10 мл/хв/кг.

Вік та стать. Фармакокінетика илопросту не залежить від віку та статі хворого.

Антитромботичні засоби. Інгібітори агрегації тромбоцитів, крім гепарину.

Код ATX B01A C11.

Діюча речовина: iloprost;

1 мл розчину містить илопросту трометамолу еквівалентно 10 мкг илопросту;

1 ампула з 2 мл розчину для інгаляцій містить илопросту трометамолу еквівалентно 20 мкг илопросту;

інші складові: трометамол, етанол 96 %, натрію хлорид, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін'єкцій.

У пацієнтів, у яких спостерігаються симптоми, пов'язані з гіпотензією, такі як запаморочення, швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами може бути значно порушена.

Слід бути уважним на початку терапії з приводу виникнення будь-яких ефектів.

Жінки репродуктивного віку

Жінкам репродуктивного віку слід використовувати надійну контрацепцію при терапії лікарським засобом Вентавіс.

Вагітність

Жінкам із легеневою гіпертензією (ЛГ) слід уникати вагітності, оскільки це може призвести до небезпечного для життя загострення хвороби.

Дослідження на тваринах продемонстрували вплив на репродуктивну функцію. Інформація щодо застосування илопросту вагітним жінкам обмежена. Якщо вагітність настала, то з огляду на потенційну перевагу для хворої застосування Вентавісу під час вагітності можливе для жінок, які вирішили продовжувати свою вагітність, незважаючи на відомий ризик легеневої гіпертензії під час вагітності, тільки після ретельної оцінки переваг/ризиків.

Годування грудьми

Невідомо, чи виділяється ілопрост/метаболіти з грудним молоком. За даними доклінічних досліджень, илопрост виділяється з молоком у незначній кількості. Оскільки неможливо виключити потенційний ризик для немовляти, під час лікування препаратом Вентавіс слід уникати годування груддю.

Фертильність

Дослідження на тваринах не показали шкідливого впливу илопросту на фертильність.

Дані щодо ефективності та безпеки застосування Вентавісу дітям (до 18 років) відсутні.

Дані контрольованих клінічних досліджень відсутні.

Лікування дорослих пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією NYHA III для покращення толерантності до фізичного навантаження та ослаблення симптомів.

• Підвищена чутливість до илопросту або будь-якого іншого компонента препарату.
• Стани, за яких дія препарату на тромбоцити може підвищити ризик виникнення кровотечі (наприклад, пептична виразка у стадії загострення, травма, внутрішньочерепний крововилив).
• Ішемічна хвороба серця тяжкого ступеня або нестабільна стенокардія.
• Інфаркт міокарда за останні 6 місяців.
• Декомпенсована серцева недостатність за відсутності ретельного контролю лікаря.
• Важкі аритмії.
• Цереброваскулярні захворювання (зокрема транзиторна ішемічна атака, інсульт) протягом останніх 3 місяців.
• Легенева гіпертензія внаслідок венозної оклюзії.
• Не пов'язані з легеневою гіпертензією спадкові або набуті вади клапанів з вираженими порушеннями функції міокарда.

Застосовувати препарат слід лише під контролем лікаря, який має досвід лікування легеневої гіпертензії.

Дозування

Доза протягом однієї процедури інгаляції

Лікування препаратом Вентавіс слід розпочинати з низької дози, що становить 2,5 мкг илопросту (відповідає дозі, що доставляється через трубку інгалятора) для першої інгаляції. При нормальній переносимості препарату дозу можна збільшити до 5 мкг илопросту (доза, що доставляється через трубку інгалятора) та підтримувати на цьому рівні. При поганій переносимості 5 мкг илопросту дозу необхідно зменшити до 2,5 мкг. Для кожної процедури інгаляції слід використовувати одну ампулу (2 мл) препарату Вентавіс, 10 мкг/мл.

Добова доза

Дозу, що відповідає процедурі інгаляції, слід застосовувати 6-9 разів на добу залежно від потреб та переносимості кожного конкретного пацієнта (відповідно протягом доби використовується від 6 до 9 ампул (по 2 мл) препарату Вентавіс, 10 мкг/мл) .

Тривалість лікування

Тривалість лікування залежить від клінічного статусу і визначається лікарем. При погіршенні стану пацієнта під час терапії слід розглянути питання внутрішньовенного введення простацикліну.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушеною функцією печінки. Виведення илопросту з організму знижується у пацієнтів з порушенням функції печінки (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Щоб уникнути небажаної кумуляції препарату протягом дня, необхідний особливий контроль за цією групою пацієнтів під час титрування початкової дози. Спочатку дози по 2,5 мкг препарату Вентавіс, 10 мкг/мл (доза, що доставляється через трубку інгалятора), слід вводити з інтервалами, що становлять щонайменше 3-4 години (відповідає введенню максимально 6 разів на добу). Після цього інтервали між дозуванням можна скоротити з урахуванням переносимості препарату пацієнтом. Якщо показано подальше підвищення дози до 5 мкг (доза, що доставляється через трубку інгалятора), препарат слід спочатку вводити з інтервалами, що становлять 3-4 години, які можна згодом скоротити в залежності від переносимості препарату пацієнтом. Наступна небажана кумуляція препарату після лікування протягом декількох днів є малоймовірною через перерву на ніч.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Немає потреби в корекції дози для пацієнтів з кліренсом креатиніну > 30 мл/хв (що визначається за сироватковим рівнем креатиніну за формулою Cockroft-Gault). Пацієнти з кліренсом креатиніну ≤ 30 мл/хв не брали участь у клінічних дослідженнях препарату Вентавіс. На підставі даних, отриманих для ілопросту для внутрішньовенного введення, при нирковій недостатності, що потребує діалізу, виведення препарату з організму зменшується. Таким чином, слід застосовувати рекомендації щодо дозування як для пацієнтів з порушенням функції печінки (див. вище).

Спосіб застосування

Вентавіс призначений для застосування шляхом інгаляції за допомогою небулайзера.

Для кожної процедури інгаляції слід ввести вміст однієї відкритої ампули препарату Вентавіс (2 мл) у небулайзерну камеру перед застосуванням.

Готовий до застосування розчин Вентавіс вводять за допомогою відповідних інгаляційних пристроїв (інгаляторів).

Пацієнтам, стан яких стабілізований при використанні певного небулайзера, не слід переходити на використання іншого небулайзера без нагляду лікаря, оскільки різні небулайзери продукують аерозоль із різними фізичними характеристиками та швидкістю доставки розчину.

• I-Neb AAD System

I-Neb AAD System – це портативна ручна небулайзерна система з використанням технології сітки, що вібрує. Система генерує краплі за допомогою ультразвуку, що проштовхує розчин через сітку. Небулайзер I-Neb AAD також можна застосовувати для інгаляцій препарату Вентавіс, 10 мкг/мл. Мас-медіанний аеродинамічний діаметр (ММАД) аерозольних крапель, виміряний при застосуванні небулайзерної системи I-Neb, обладнаної рівнем потужності диска 10, становить близько 2 мікрометрів.

Доза, що доставляється небулайзерною системою I-Neb AAD, контролюється небулайзерною камерою та контрольним диском. Кожна заслінка має кодовий колір та контрольний диск відповідного кольору (див. таблицю 1).

Початкова доза препарату Вентавіс при застосуванні небулайзерної системи I-Neb AAD повинна становити 2,5 мкг илопросту, що доставляється через трубку інгалятора. Якщо ця доза добре переноситься, то дозу слід збільшити до 5 мкг илопросту (відповідає дозі ліків у трубці інгалятора) та підтримувати на цьому рівні. Якщо доза 5 мкг погано переноситься, її слід зменшити до 2,5 мкг илопросту.

Ця небулайзерна система проводить моніторинг характеру дихання для визначення необхідного часу розпилення ного дозування 2,5 мкг або 5 мкг илопросту.

Для дози 2,5 мкг препарату Вентавіс, 10 мкг/мл, слід застосовувати небулайзерну камеру з червоною заслінкою та червоний контрольний диск.

Для дози 5 мкг препарату Вентавіс, 10 мкг/мл, слід застосовувати небулайзерну камеру з пурпурною заслінкою та пурпурний контрольний диск.

Для кожної процедури інгаляції слід ввести вміст однієї ампули препарату Вентавіс 10 мкг/мл у небулайзерну камеру безпосередньо перед застосуванням.

Таблиця 1

• Venta-Neb

Venta-Neb – це портативний ультразвуковий небулайзер з живленням від акумуляторної батареї, що підходить для застосування препарату Вентавіс, 10 мкг/мл, розчину для небулайзера (ампули по 2 мл). ММАД аерозольних крапель складав 2,6 мкм.

Початкова доза препарату Вентавіс при застосуванні небулайзерної системи Venta-Neb повинна становити 2,5 мкг илопросту, що доставляється через трубку інгалятора. Якщо ця доза добре переноситься, її слід збільшити до 5 мкг илопросту (доза, що доставляється через трубку інгалятора) та підтримувати на цьому рівні. Якщо доза 5 мкг погано переноситься, її слід зменшити до 2,5 мкг илопросту.

Ця небулайзерна система проводить моніторинг характеру дихання для визначення необхідного часу розпилення попередньо встановленого дозування 2,5 мкг або 5 мкг илопросту, що доставляється через трубку інгалятора.

Для кожної процедури інгаляції із застосуванням небулайзерної системи Venta-Neb слід ввести вміст однієї ампули (2 мл) препарату Вентавіс 10 мкг/мл у небулайзерну камеру безпосередньо перед застосуванням.

Можна використовувати дві програми:

Р1 Програма 1: 5 мікрограм діючої речовини в трубці інгалятора, 25 інгаляційних циклів (вдихів).

Р2 Програма 2: 2,5 мікрограма діючої речовини в трубці інгалятора, 10 інгаляційних циклів (вдихів).

Установка за промовчанням виконується лікарем.

Venta-Neb нагадує пацієнту про інгаляцію за допомогою оптичного та акустичного сигналу. Система зупиняється після введення дози.

Для отримання крапель оптимального розміру (при застосуванні препарату Вентавіс) необхідно використовувати зелену розпилювальну пластину. Для отримання докладніших відомостей див. інструкції з використання небулайзера Venta-Neb.

Таблиця 2

Інші небулайзерні системи

Ефективність та переносимість илопросту, введеного інгаляційним шляхом з використанням інших небулайзерних систем з різними характеристиками розпилення илопросту розчину, не досліджувалися.

Особливі заходи безпеки

Для кожної процедури інгаляції слід ввести вміст однієї відкритої ампули Вентавіса у небулайзерну камеру безпосередньо перед застосуванням.

Після кожної процедури інгаляції слід видалити залишки розчину з небулайзеру. Крім того, слід ретельно дотримуватися інструкцій з гігієни та очищення небулайзерів, наданих виробниками.

Невикористаний лікарський засіб та відходи необхідно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Особливості застосування

Застосування препарату Вентавіс не рекомендується пацієнтам з нестабільною легеневою гіпертензією, з прогресуючою недостатністю правих відділів серця. При загостренні або прогресуванні недостатності правих ялин серця слід розглянути доцільність застосування інших лікарських засобів.

Артеріальна гіпотензія

На початку лікування препаратом Вентавіс слід контролювати АТ. Для хворих зі зниженим системним тиском, постуральною гіпотензією або для одержують терапію препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск (АТ), необхідно вжити заходів проти подальшого зниження АТ. Лікування препаратом Вентавіс не слід розпочинати, якщо у пацієнта систолічний артеріальний тиск нижче 85 мм рт.ст.

Лікарі повинні звертати особливу увагу на наявність у пацієнта супутніх хвороб або одночасне застосування лікарських засобів, які можуть підвищувати ризик розвитку гіпотензії або синкопального стану.

Синкопальні стани

Вазодилататорний ефект илопросту у вигляді легеневих інгаляцій нетривалий (1-2 години). Синкопальний стан є симптомом хвороби, але також спостерігається під час терапії. Пацієнти з легеневою гіпертензією, у яких розвивається синкопальний стан, повинні уникати надмірної напруги, наприклад, під час фізичного навантаження. Перед фізичним навантаженням рекомендується інгаляція. Збільшення частоти синкопальних станів може відображати недоліки режиму терапії та/або загострення захворювання, у цьому випадку слід розглянути питання необхідності адаптації та/або зміни схеми.

Пацієнти із захворюваннями дихальних шляхів

Інгаляція препаратом Вентавіс може підвищувати ризик розвитку бронхоспазму, особливо у пацієнтів з гіперреактивністю бронхів. Користь від терапії не підтверджена для пацієнтів з наявністю хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) та тяжкої астми. Пацієнти з супутніми інфекційними захворюваннями легень у гострій стадії, з хронічним обструктивним захворюванням легень та тяжкою астмою повинні перебувати під ретельним контролем лікаря.

Пацієнти з супутніми гострими легеневими інфекціями, ХОЗЛ та тяжкою астмою вимагають ретельного спостереження.

Венооклюзивне захворювання легень

Легенні судинорозширюючі засоби можуть значно погіршити серцево-судинний статус пацієнта з веноклюзивним захворюванням легень. При появі ознак набряку легень при застосуванні илопросту у вигляді інгаляцій у пацієнтів з легеневою гіпертензією слід розглянути питання наявності асоційованого венооклюзивного захворювання легень. У такому разі лікування слід припинити.

Припинення лікування

При припиненні терапії препаратом Вентавіс існує ризик виникнення ефекту рикошету. Слід забезпечити ретельний моніторинг стану пацієнта під час припинення інгаляцій илопросту. Для хворих у критичному стані слід розглянути альтернативне лікування.

Пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю

При нирковій недостатності, що потребує діалізу, та порушенні функції печінки виведення препарату з організму знижується, що було продемонстровано у дослідженнях внутрішньовенного застосування илопросту. Рекомендується акуратне титрування вихідної дози з інтервалами у застосуванні, що становлять не менше 3-4 годин.

Рівень глюкози у сироватці крові

При тривалому пероральному застосуванні илопросту клатрату у тварин протягом року спостерігалося незначне підвищення рівня глюкози у сироватці крові натще. Не слід виключати таку ймовірність у людини при тривалому застосуванні препарату Вентавіс.

Небажаний вплив препарату Вентавіс

З метою мінімізації випадкового впливу препарату Вентавіс рекомендується застосовувати його з небулайзерами з інгаляційно-тригерною системою, а також добре провітрювати приміщення.

Новонародженим, грудним дітям та вагітним жінкам не слід перебувати в кімнаті, де застосовують препарат Вентавіс.

Попадання на шкіру, очі та всередину

Розчин для інгаляцій Вентавісу не повинен потрапляти на шкіру, очі; слід уникати перорального застосування препарату. Під час сеансів інгаляцій не рекомендується використовувати маску, а слід використовувати трубку інгалятора.

Препарат Вентавіс містить етанол.

Вентавіс містить етанол у невеликій кількості (спирт) (менше 100 мг/1 дозу).

Крім місцевих реакцій, викликаних введенням илопросту шляхом інгаляції, таких як кашель, побічні реакції на илопрост пов'язані з фармакологічними властивостями простациклінів. Побічні реакції, що спостерігалися в ході клінічних досліджень найчастіше (20%), включають вазодилатацію, зокрема гіпотензію, головний біль і кашель. Найсерйознішими побічними реакціями були артеріальна гіпотензія, епізоди кровотеч та бронхоспазм.

Побічні реакції, про які повідомляється нижче, базуються на об'єднаних даних клінічних досліджень фази II та III за участю 131 пацієнта, які приймали препарат Вентавіс у концентрації 10 мкг/мл, та на даних постмаркетингового спостереження.

Побічні реакції, визначені за даними клінічних досліджень, були класифіковані за частотою їх виникнення: дуже часті (≥ 1/100 і часті (≥ 1/100 до < 1/10). Побічні реакції, виявлені тільки протягом постмаркетингового спостереження та частоту яких не можна встановити, визначені як «частота невідома».

У кожній групі небажані ефекти вказані в порядку зниження їхньої тяжкості.

Таблиця 3

Симптоми передозування. Повідомлялося про випадки передозування. Симптоми передозування переважно пов'язані з судинорозширювальною дією илопросту. Симптомами, що часто спостерігалися після передозування, були запаморочення, біль голови, приплив крові до обличчя, нудота, біль у щелепі або спині. Також можуть виникати гіпотензія, підвищення кров'яного тиску, брадикардія або тахікардія, блювання, діарея та біль у кінцівках.

Лікування при передозуванні. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується припинити застосування та проводити симптоматичну терапію та моніторинг.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Температура зберігання від 5°C до 25°C.

Вентавіс застосовується для лікування середнього та тяжкого ступеня тяжкості легеневої гіпертензії.