Вермокс пігулки по 100 мг, 6 шт. – Гедеон Ріхтер Румунія А.Т.

6 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній упаковці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: плоскі пігулки білого або майже білого кольору з легким характерним запахом, у формі диска, з фаскою, діаметром близько 10 мм, з написом «VERMOX» з одного боку та з насічкою - з іншого.

Мебендазол діє локально у просвіті кишечника, перешкоджаючи утворенню клітинного тубуліна у гельмінтів, що призводить до порушення процесів утилізації глюкози та травлення та автолізу паразиту. Немає доказів ефективності препарату Вермокс у лікуванні цистицеркозу.

Після перорального застосування < 10 % дози досягає системного кровотоку через неповну абсорбцію та екстенсивний пресистемний метаболізм (ефект першого проходження). Максимум концентрації у плазмі крові спостерігається через 2–4 години після застосування. Одночасне застосування лікарського засобу із висококалорійною їжею незначно підвищує біодоступність мебендазолу. 

Розподіл. 90–95 % дози препарату зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу становить від 1 до 2 л/кг, що свідчить про здатність мебендазолу проникати крізь стінки судин. Це підтверджується даними щодо хворих, які постійно приймають мебендазол (40 мг/кг/добу впродовж 3–21 місяця).

Метаболізм. Після перорального застосування мебендазол метаболізується переважно у печінці. Плазмова концентрація його головних метаболітів значно перевищує концентрацію мебендазолу. Порушення функцій печінки, порушення метаболізму або елімінації з жовчю може призвести до підвищення плазмового рівня мебендазолу.

Виведення. Мебендазол, кон’юговані форми мебендазолу та його метаболіти частково піддаються кишково-печінковій рециркуляції та виводяться із сечею та жовчю. Уявний період напіввиведення після перорального застосування у більшості пацієнтів становить 3–6 годин.

Фармакокінетика у рівноважному стані

При тривалій терапії (40 мг/кг/добу протягом 3–21 місяця) концентрація мебендазолу та його основних метаболітів у плазмі крові збільшується, у результаті чого приблизно у 3 рази збільшується його експозиція у рівноважному стані порівняно з одноразовим застосуванням.

Протигельмінтні засоби. Похідні бензимідазолу. Код АТХ Р02С А01.

Одночасне застосування з циметидином може призвести до посилення ефекту препарату Вермокс за рахунок пригнічення метаболізму мебендазолу у печінці з наступним підвищенням концентрації останнього у плазмі крові.

Необхідно уникати одночасного застосування мебендазолу та метронідазолу (див. розділ «Особливості застосування»).

Діюча речовина: мебендазол;
1 таблетка містить мебендазолу 100 мг;
допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний, магнію с

Мебендазол не впливає на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, пов'язані з високим ризиком травматизму, але, враховуючи можливість розвитку небажаних побічних реакцій з боку нервової системи, слід дотримуватися особливої обережності.

Оскільки Вермокс протипоказаний при вагітності, вагітним пацієнткам або тим, які підозрюють вагітність, не слід застосовувати препарат.
Період годування груддю
Невідомо, чи проникає мебендазол у грудне молоко, тому не рекомендується годування груддю при застосуванні препарату.
Фертильність
Відомо, що мебендазол не впливає на фертильність при прийомі в дозах до 10 мг/кг на добу.
Результати репродуктивних досліджень показали, що мебендазол не впливає на фертильність чоловіків при прийомі дозах до 40 мг/кг на добу включно.

Застосовують для лікування дітей віком від 2 років.

Через недостатній досвід застосування препарату дітям віком до 2 років, а також через те, що є окремі повідомлення щодо виникнення судом під час застосування препарату дітям цієї вікової групи, призначати Вермокс слід лише у випадку, якщо наявна глистна інвазія серйозно позначається на їх харчовому статусі та фізичному розвитку.

Лікування інвазій, таких як eнтеробіоз, аскаридоз, анкілостомоз, трихоцефальоз, некатороз.

Підвищена чутливість до мебендазолу або до будь-якого з компонентів препарату.
Вагітність, період годування груддю.

Для перорального застосування.

При ентеробіозі:

дорослим і дітям віком від 2 років незалежно від маси тіла та віку − 1 таблетка (100 мг) як одноразова доза. Для запобігання повторної інвазії слід повторити прийом 1 таблетки (100 мг) препарату через 2 або 4 тижні.

При аскаридозі, трихоцефальозі, анкілостомозі або змішаних гельмінтозах: 

дорослим і дітям віком від 2 років незалежно від маси тіла і віку − 1 таблетка (100 мг) 2 рази на добу (1 таблетка вранці і 1 таблетка ввечері) протягом 3 діб поспіль.

При застосуванні препарату Вермокс не потрібно дотримуватися спеціальної дієти або приймати проносні засоби. Таблетки можна розжовувати або ковтати цілими. Для дітей молодшого віку перед застосуванням можна розтовкти таблетку. Прийом лікарського засобу дитиною повинен проходити під наглядом дорослих.

У рекомендованих дозах Вермокс зазвичай добре переноситься. У пацієнтів із значним паразитарним навантаженням спостерігалися діарея та біль у животі при застосуванні лікарського засобу Вермокс.

Побічні реакції, що спостерігаються, класифіковані за частотою виникнення: дуже часто (³1 / 10); часто (³1/100 - <1/10); рідкісні (³1/1000 - <1/100); одиничні (³1/10000 - <1/1000); рідкісні (1/10000); частота невідома (не може бути оцінена, виходячи з наявних даних).

З боку крові та лімфатичної системи:

рідкісні: нейтропенія.

З боку імунної системи:

рідко: реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичні та анафілактоїдні реакції.

З боку нервової системи:

рідко: судоми, запаморочення.

З боку травного тракту:

часто: біль у животі (при значному паразитарному навантаженні);

нечасто абдомінальний дискомфорт, діарея (при значному паразитарному навантаженні), метеоризм, нудота, блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:

рідко: висипання, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, висипання, ангіоневротичний набряк, кропив'янка, алопеція.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

рідко: гепатит, підвищення активності печінкових ферментів.

У пацієнтів, які отримували дози вище, ніж рекомендовані, або лікувалися протягом тривалого часу, рідко спостерігалися алопеція, оборотні порушення функції печінки, гепатит, агранулоцитоз, нейтропенія та гломерулонефрит. Такі побічні реакції, за винятком агранулоцитозу та гломерулонефриту, спостерігалися також у пацієнтів, які отримували мебендазол у стандартному дозуванні (див. розділ «Побічні реакції»).

Симптоми: при випадковому передозуванні можуть спостерігатися спастичні болі в животі, нудота, блювання, діарея.

Лікування: специфічного антидоту не існує. Відразу після прийому мебендазолу можна провести перорально промивання шлунка. Якщо це виправдано, можна призначити активоване вугілля.

Зберігати при температурі не вище 30 ° C.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Вермокс таблетки - протигельмінтний засіб