Єврофлокс р-н д/інф. 500 мг/100мл контейнер 100 мл

Розчин для інфузій. Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин від жовтого до зеленувато-жовтого кольору.

Фармакодинаміка. Левофлоксацин — це синтетичний антибактеріальний засіб із групи фторхінолонів, S (-) енантіомер рацемічної суміші лікарського засобу офлоксацину. Механізм дії Левофлоксацин як антибактеріальний препарат із групи фторхінолонів діє на комплекс ДНК-гірази та топоізомеразу ІV. Співвідношення фармакокінетика/фармакодинаміка Ступінь бактеріальної активності левофлоксацину залежить від співвідношення максимальної концентрації у сироватці крові (С_max) або площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (АUC) та мінімальної інгібуючої (пригнічувальної) концентрації (МІК (МПК)). Механізм резистентності Основний механізм резистентності є наслідком мутації у генах gyr-A. In vitro існує перехресна резистентність між левофлоксацином та іншими фторхінолонами. Завдяки механізму дії зазвичай не існує перехресної резистентності між левофлоксацином та іншими класами антибактеріальних засобів. Контрольні точки Рекомендовані Європейським комітетом із тестування антимікробної чутливості (EUCAST) граничні значення МІК левофлоксацину, що відділяють чутливі мікроорганізми від організмів проміжно чутливих (помірно резистентних) та проміжно чутливі від резистентних організмів, зазначені у таблиці 1 тестування МІК (мг/л). Таблиця 1 Клінічні граничні значення МІК левофлоксацину

Патоген	Чутливі	Резистентні
Enterobacteriacae	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Pseudomonas spp.	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Acinetobacter spp.	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Staphylococcus spp.	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
S. pneumoniae1	≤ 2 мг/л	> 2 мг/л
Streptococcus A, B, C, G	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
H. influenzae2,3	≤ 1 мг/л	> 1 мг/л
M. catarrhalis3	≤ 1 мг/л	> 1 мг/л
Граничні значення, не пов’язані з видами4	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л

¹ Граничні значення стосуються терапії високих доз. ² Можливий низький рівень резистентності (МІК левофлоксацину 0,12–0,5 мг/л), але не існує доказів, що він має клінічне значення для H. influenza. ³ Штами з величинами МІК, вищими від граничного значення між чутливими та проміжно чутливими (помірно резистентними) штамами, є дуже рідкісними або про них ще не повідомляли. Тести на ідентифікацію та протимікробну чутливість на будь-якому такому ізоляті слід повторити і, якщо результат буде підтверджено, надіслати ізолят до уповноваженої лабораторії. Граничні значення МІК, не пов’язані з видами, були визначені переважно за даними фармакокінетики/фармакодинаміки та не залежать від розподілу МІК певних видів. Граничні значення МІК використовують лише для видів, яким не було визначено конкретне для виду межове значення, та не використовуються для видів, де не рекомендується тестування на чутливість чи для яких існує недостатньо доказів щодо сумнівних видів (Enterococcus, Neisseria, грамнегативні анаероби). ⁴ Граничні значення пероральних доз від 500 мг одноразово до 500 мг х 2 рази на добу і внутрішньовенних доз від 500 мг одноразово до 500 мг х 2 рази на добу. Поширеність резистентності може варіювати географічно та з часом для вибраних видів. Бажано отримати локальну інформацію про резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. При необхідності слід звернутися за порадою до спеціаліста, коли місцева поширеність резистентності є такою, що корисність агента, щонайменше при деяких типах інфекцій, є сумнівною. Зазвичай чутливі види Аеробні грампозитивні бактерії Bacillus anthracis, Staphylococcus aureus methicillin-susceptible, Staphylococcus saprophyticus, Streptococci, групи C і G, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pneumonia, Streptococcus pyogenes. Аеробні грамнегативні бактерії Eikenella corrodens, Haemophilus influenza, Haemophilus para-influenzae, Klebsiella oxytoca, Moraxella catarrhalis, Pasteurella multocida, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri. Анаеробні бактерії Peptostreptococcus. Інші Chlamydophila pneumoniae, Chlamydophila psittaci, Chlamydia trachomatis, Legionella pneumophila, Mycoplasma pneumoniae, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum. Види, для яких набута (вторинна) резистентність може бути проблематичною Аеробні грампозитивні бактерії Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus methicillin-resistant*, Coagulase negative Staphylococcus spp. Аеробні грамнегативні бактерії Acinetobacter baumannii, Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Klebsiella pneumonia, Morganella morganii, Proteus mirabilis, Providencia stuartii. Pseudomonas aeruginosa, Serratia marcescens. Анаеробні бактерії Bacteroides fragilis. Суттєво резистентні штами Аеробні грампозитивні бактерії Enterococcus faecium. * Механізм резистентності Staphylococcus aureus, імовірно, має корезистентність до фторхінолонів, включаючи левофлоксацин. Фармакокінетика. Абсорбція Левофлоксацин при пероральному прийомі швидко та майже повністю всмоктується, при цьому С_max досягається протягом 1–2 годин. Абсолютна біодоступність становить приблизно 99–100%. Їжа майже не впливає на всмоктування левофлоксацину. Рівноважний стан досягається протягом 48 годин при режимі дозування 500 мг 1- 2 рази на добу. Розподіл Приблизно 30–40% левофлоксацину зв’язується з протеїном сироватки крові. Середній об’єм розподілу левофлоксацину становить приблизно 100 л після одноразового і повторного введення дози 500 мг, що вказує на його широке поширення у тканинах організму. Проникнення у тканини та рідини організму Левофлоксацин має здатність проникати до слизової оболонки бронхів, рідини епітеліальної вистилки, альвеолярних макрофагів, тканин легенів, шкіри (вмісту пухирів), тканин передміхурової залози та сечі. Однак левофлоксацин погано проникає у цереброспінальну рідину. Біотрансформація Левофлоксацин метаболізується дуже незначною мірою, метаболітами є дисметил-левофлоксацин та левофлоксацин N-оксид. Ці метаболіти становлять менше 5% кількості препарату, що виділяється із сечею. Левофлоксацин є стереохімічно стабільним та не підлягає інверсії хіральної структури. Виведення Після перорального та внутрішньовенного застосування левофлоксацин виводиться з плазми крові відносно повільно (період напіввиведення становить 6–8 годин). Виведення здійснюється зазвичай нирками (понад 85% введеної дози). Середній виражений загальний кліренс левофлоксацину після введення 1 дози 500 мг становив 175±29,2 мл/хв. Немає суттєвої різниці щодо фармакокінетики левофлоксацину після внутрішньовенного та перорального застосування, що свідчить про взаємозамінність цих шляхів (перорального та внутрішньовенного). Лінійність Левофлоксацин має лінійну фармакокінетику у діапазоні доз від 50 до 1000 мг. Пацієнти з нирковою недостатністю На фармакокінетику левофлоксацину впливає ниркова недостатність. При зниженні функції нирок знижується ниркове виведення та кліренс, а період напіввиведення збільшується (див. таблицю 2). Таблиця 2

Кліренс креатиніну (мл/хв)	< 20	20–49	50–80
Нирковий кліренс (мл/хв)	13	26	57
Період напіввиведення (години)	35	27	9

Пацієнти літнього віку Немає значних відмінностей у фармакокінетиці левофлоксацину у молодих пацієнтів та пацієнтів літнього віку, крім відмінностей, пов’язаних із кліренсом креатиніну. Статеві відмінності Окремий аналіз щодо пацієнтів жіночої та чоловічої статі продемонстрував незначні відмінності у фармакокінетиці левофлоксацину залежно від статі. Не існує доказів того, що ці статеві відмінності є клінічно значущими.

Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Фторхінолони. Код АТХ J01М А12.

Вплив інших лікарських засобів на левофлоксацин Теофілін, фенбуфен або подібні нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) Не виявлено фармакокінетичної взаємодії левофлоксацину з теофіліном. Проте можливе суттєве зниження судомного порога при одночасному застосуванні хінолонів із теофіліном і НПЗП та іншими агентами, які зменшують судомний поріг. Концентрація левофлоксацину при наявності фенбуфену була приблизно на 13% вищою, ніж при прийомі лише левофлоксацину. Пробенецид і циметидин Пробенецид та циметидин статистично достовірно впливають на виведення левофлоксацину. Нирковий кліренс левофлоксацину знижується при наявності циметидину на 24% та пробенециду на 34%. Це тому, що обидва препарати здатні блокувати канальцеву секрецію левофлоксацину. Однак при дозах, які випробовувалися у процесі дослідження, малоймовірно, щоб статистично значущі кінетичні відмінності мали клінічну значущість. Слід з обережністю застосовувати левофлоксацин одночасно з лікарськими засобами, що впливають на канальцеву секрецію, такими як пробенецид та циметидин, особливо пацієнтам з нирковою недостатністю. Інша інформація На фармакокінетику левофлоксацину при одночасному з ним застосуванні не мають ніякого клінічно значущого впливу таки лікарські засоби: карбонат кальцію, дигоксин, глібенкламід, ранітидин. Вплив левофлоксацину на інші лікарські засоби Циклоспорин Період напіввиведення циклоспорину збільшується на 33% при одночасному прийомі з левофлоксацином. Антагоністи вітаміну К При одночасному застосуванні з антагоністами вітаміну К (наприклад, із варфарином) повідомляли про підвищення коагуляційних тестів (протромбіновий час/міжнародне нормалізаційне співвідношення) та/або кровотечі, які можуть бути вираженими. Зважаючи на це, у пацієнтів, які отримують паралельно антагоністи вітаміну К, необхідно контролювати показники коагуляції (див. розділ «Особливості застосування»). Лікарські засоби, що подовжують інтервал QТ Левофлоксацин, як і інші фторхінолони, слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують лікарські засоби, відомі своєю здатністю подовжувати інтервал QТ (наприклад, протиаритмічні засоби класу ІА та III, трициклічні антидепресанти, макроліди та антипсихотичні лікарські засоби) (див. розділ «Особливості застосування» (Подовження інтервалу QТ)). Інша значуща інформація Не відзначається впливу левофлоксацину на фармакокінетику теофіліну (який є субстратом ферменту CYP1A2), що свідчить про те, що левофлоксацин не є інгібітором CYP1A2. Глюкокортикоїди При одночасному застосуванні з глюкокортикоїдами підвищується ризик розвитку розриву сухожилля. Не рекомендується застосування левофлоксацину одночасно з алкоголем.

діюча речовина: levofloxacin; 100 мл розчину містить левофлоксацину гемігідрат еквівалентно левофлоксацину 500 мг; допоміжні речовини: натрію хлорид, динатрію едетат, кислота хлористоводнева розведена, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Левофлоксацин протипоказаний дітям та підліткам.

Інфекції, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами: негоспітальна пневмонія*; ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин*; гострий пієлонефрит та ускладнені інфекції сечовивідних шляхів; хронічний бактеріальний простатит; легенева форма сибірської виразки: профілактика після контактів та лікування. *Для вищезгаданих інфекцій левофлоксацин слід застосовувати лише тоді, коли застосування інших антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендовані для початкового лікування цих інфекцій, є недоцільним або неможливим. Слід враховувати офіційні рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

Підвищена чутливість до левофлоксацину, інших фторхінолонів або до будь-якого іншого компонента препарату; епілепсія; ушкодження сухожиль, пов’язане з попереднім застосуванням фторхінолонів; період вагітності або годування груддю; дитячий вік (до 18 років).

Левофлоксацин, розчин для інфузій, слід вводити повільно шляхом внутрішньовенної інфузії 1–2 рази на добу. Дозування залежить від типу і тяжкості інфекції та чутливості імовірного збудника інфекції. Можна перейти від початкового внутрішньовенного застосування левофлоксацину до відповідного перорального прийому відповідно до інструкції з медичного застосування лікарського засобу у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою, виходячи зі стану пацієнта. З урахуванням біологічної еквівалентності пероральної та парентеральної форм можливе однакове дозування. Спосіб застосування Для введення левофлоксацину рекомендовані такі дозування Таблиця 3 Дозування для хворих з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну > 50 мл/хв)

Показання	Кількість введень на добу (відповідно до тяжкості)	Загальна тривалість лікування1
Негоспітальна пневмонія	500 мг 1–2 рази на добу	7–14 днів
Пієлонефрит	500 мг 1 раз на добу	7–10 днів
Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів	500 мг 1 раз на добу	7–14 днів
Хронічний бактеріальний простатит	500 мг 1 раз на добу	28 днів
Ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин	500 мг 1–2 рази на добу	7–14 днів
Легенева форма сибірської виразки	500 мг 1 раз на добу	8 тижнів

¹ Тривалість лікування включає внутрішньовенний та пероральний прийом. Час переходу від внутрішньовенного застосування до перорального прийому залежить від клінічної картини, але зазвичай триває від 2 до 4 днів. Таблиця 4 Дозування для дорослих пацієнтів із порушеннями функції нирок, у яких кліренс креатиніну < 50 мл/хв

	Режим дозування
	250 мг/24 години	500 мг/24 години	500 мг/12 годин
Кліренс креатиніну	перша доза: 250 мг	перша доза: 500 мг	перша доза: 500 мг
50–20 мл/хв	потім: 125 мг/ 24 години	потім: 250 мг/ 24 години	потім: 250 мг/ 12 годин
19–10 мл/хв	потім: 125 мг/ 48 годин	потім: 125 мг/ 24 години	потім: 125 мг/ 12 годин
< 10 мл/хв (у тому числі гемодіаліз та ХАПД)1	потім: 125 мг/ 48 годин	потім: 125 мг/ 24 години	потім: 125 мг/ 24 години

¹ Після гемодіалізу або хронічного амбулаторного перитонеального діалізу (ХАПД) додаткові дози не потрібні. Дозування для пацієнтів із порушеннями функції печінки Корекція дози не потрібна, оскільки левофлоксацин незначною мірою метаболізується у печінці та виводиться переважно нирками. Дозування для пацієнтів літнього віку Якщо функція нирок не порушена, немає потреби в корекції дози (див. розділ «Особливості застосування». Тендиніт та розриви сухожиль. Подовження інтервалу QT). Спосіб застосування Левофлоксацин, розчин для інфузій, призначений тільки для повільної внутрішньовенної інфузії. Розчин вводити 1–2 рази на добу. Час інфузії препарату левофлоксацину становить не менше 30 хвилин для дозування 250 мг або 60 хвилин для дозування 500 мг (див. розділ «Особливості застосування»). Для отримання інформації про несумісність левофлоксацину з іншими інфузійними розчинами див. розділ «Несумісність», а щодо сумісності див. розділ «Особливі заходи безпеки».

Нижче вказані побічні реакції за системами органів та частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), частота невідома (частоту не можна оцінити на підставі наявних даних). У межах кожної групи за частотою проявів побічні реакції зазначені у порядку зменшення їхньої тяжкості. Таблиця 5

Класи та системи	Часто	Нечасто	Рідко	Частота невідома
Інфекції та інвазії		грибкові інфекції, включаючи інфекції, спричинені грибками роду Candida; резистентність патогенних мікроорганізмів
З боку кровоносної та лімфатичної систем		лейкопенія, еозинофілія	тромбоцитопенія, нейтропенія	панцитопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія
З боку імунної системи			ангіоневротичний набряк, підвищена чутливість	анафілактичний шок1, анафілактоїдний шок1
З боку обміну речовин і харчування		анорексія	гіпоглікемія, особливо у хворих на цукровий діабет	гіперглікемія, гіпоглікемічна кома
З боку психіки*	безсоння	тривожність, сплутаність свідомості, нервозність	психотичні реакції (наприклад, із галюцинаціями, параноєю), депресія, ажитація, порушення сну, жахливі сновидіння	психотичні розлади із загрозливою для пацієнта поведінкою, у тому числі суїцидальні думки або спроби самогубства
З боку нервової системи*	головний біль, запаморочення	сонливість, тремор, дисгевзія	судоми, парестезія	периферична сенсорна нейропатія, периферична сенсорна моторна нейропатія, паросмія, у тому числі аносмія, дискінезія, екстрапірамідальні розлади, агевзія, непритомність, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку органів зору*			порушення зору, такі як затуманення зору	тимчасова втрата зору, увеїт
З боку органів слуху*		вертиго	шум у вухах	втрата слуху, погіршення слуху
З боку серцево-судинної системи**	флебіт		тахікардія, відчуття серцебиття, артеріальна гіпотензія	шлуночкова тахікардія, що може призвести до зупинки серця, шлуночкова аритмія та шлуночкова тахікардія типу «пірует» (спостерігається переважно у хворих із факторами ризику пролонгації інтервалу QT), подовження інтервалу QT, зареєстроване з допомогою ЕКГ
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння		задишка		бронхоспазм, алергічний пневмоніт
З боку шлунково-кишкового тракту	діарея, блювання, нудота	біль у животі, диспепсія, метеоризм, запор		геморагічна діарея, яка рідко може бути ознакою ентероколіту, включаючи псевдомембранозний коліт, панкреатит
З боку печінки та жовчовивідних шляхів	підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ/АСТ, лужна фосфатаза, ГГТ)	підвищення рівня білірубіну в крові		жовтяниця і тяжкі ураження печінки, у тому числі випадки розвитку летальної гострої печінкової недостатності, насамперед у хворих із тяжкими основними захворюваннями, гепатит
З боку шкіри та підшкірних тканин 2		висипання, свербіж, кропив’янка, гіпергідроз	реакція на лікарський засіб з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром) (див. розділ «Особливості застосування»); стійкі медикаментозні висипання	токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема реакції фотосенсибілізації, лейкоцитокластичний васкуліт, стоматит
З боку кістково-м’язової системи*		артралгія, міалгія	ураження сухожиль, включаючи тендиніт (наприклад, ахіллового сухожилля); м’язова слабкість, яка може мати значення у пацієнтів із міастенією	рабдоміоліз, розрив сухожиль (наприклад, ахіллового сухожилля), розрив зв’язок, розрив м’язів, артрит
З боку сечовидільної системи		підвищення рівня креатиніну в крові	гостра ниркова недостатність (наприклад, внаслідок інтерстиціального нефриту)
Загальні розлади та реакції у місці введення*	реакція у місці інфузії (біль, почервоніння)	астенія	гарячка	біль (у тому числі біль у спині, грудній клітці, кінцівках)
З боку ендокринної системи			синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ)

¹ Анафілактичні та анафілактоїдні реакції можуть іноді виникати навіть після введення першої дози препарату. ² Реакції слизових оболонок можуть іноді виникати навіть після введення першої дози препарату. * У дуже рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від наявних факторів ризику, повідомляли про тривалі (протягом місяців або років), інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні побічні реакції, які впливають на різні, а іноді на декілька одразу, системи організму та органи чуття (у тому числі реакції, такі як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, невропатії, пов’язані з парестезією, депресія, втома, порушення пам’яті, порушення сну, порушення слуху, зору, смаку та запаху) (див. розділ «Особливості застосування»). ** У пацієнтів, які отримували фторхінолони, повідомлялося про випадки аневризми та дисекції аорти, інколи ускладнені розривом (включаючи летальні випадки), та регургітації/недостатності будь-якого з клапанів серця (див. розділ «Особливості застосування»). Інші небажані побічні ефекти, що асоціюються з прийомом фторхінолонів: напади порфірії у пацієнтів з наявністю порфірії.

Згідно з дослідженнями токсичності на тваринах або клінічними, фармакологічними дослідженнями, проведеними при застосуванні доз, вищих за терапевтичні, найбільш серйозні ознаки, яких слід очікувати після гострого передозування левофлоксацину, розчин для інфузій, є симптоми з боку ЦНС, такі як сплутаність свідомості, запаморочення, порушення свідомості та судомні напади, подовження інтервалу QТ. Під час постмаркетингових досліджень спостерігали такі побічні дії з боку ЦНС як сплутаність свідомості, конвульсії, галюцинації та тремор. Лікування. У випадках передозування проводити симптоматичне лікування. Необхідно проводити моніторинг ЕКГ, оскільки існує можливість подовження інтервалу QT. Гемодіаліз, у тому числі перитонеальний діаліз та хронічний амбулаторний перитонеальний діаліз, не є ефективним для видалення левофлоксацину з організму. Не існує жодних специфічних антидотів.