Главная
Каталог лекарств
Медикаменти
Кровоносна система
Антикоагулянти та антитромботичні засоби
ФЛЕНОКС
Фленокс® р-р д/ин. 10000 анти-Ха МЕ/1 мл фл. 3 мл
Дата оновлення препарату: 10.03.2024
Цены в городе
Найдено в аптеках:
от 611.80 ₴ до 646.19 ₴
Характеристики
Дозировка
р-н д/ін. 10000 МО анти-Ха/мл фл. багатодоз. 3 мл
Производитель
ФАРМАК АТ
Страна-производитель
Україна
Торговое название
Форма выпуска
розчин для ін'єкцій
Активные вещества
Эноксапарин натрия
Количество в упаковке
1
Код Морион
500316
Код АТС/ATX
В01А В05
Кому можно
АЛЛЕРГИКАМ
с осторожностью
ДИАБЕТИКАМ
разрешено
ВОДИТЕЛЯМ
с осторожностью
Беременным
по назначению врача
КОРМЯЩИМ МАТЕРЯМ
по назначению врача
ДЕТЯМ
Протипоказано
Особенности
РЕЦЕПТУРНЫЙ ОТПУСК
без рецепта
ТЕМПЕРАТУРА ХРАНЕНИЯ
від 5°C до 25°C
Обратите внимание!
Инструкция, размещенная на этой странице, носит информационный характер и предназначена исключительно для ознакомления. Не используйте эту инструкцию в качестве медицинских рекомендаций. Постановка диагноза и выбор методики лечения осуществляются только вашим семейным врачом. Медмаркет LikiE не несет ответственности за возможные негативные последствия, возникшие в результате использования информации, размещенной на сайте www.likie.ua.
Детальнее об Отказе от ответственности.
Важно! Эта инструкция по применению является официальной инструкцией производителя, утверждена и предоставлена Государственным реестром лекарственных средств Украины. Эта инструкция представлена исключительно с ознакомительной целью и не является основанием для самолечения.
По 3 мл у багатодозовому флаконі; по 1 флакону у пачці.
Розчин для ін’єкцій.
Еноксапарин — це низькомолекулярний гепарин (НМГ) із середньою молекулярною масою приблизно 4500 дальтонів, у якому антитромботична та антикоагулянтна активності стандартного гепарину не пов’язані між собою. Діюча речовина представлена у вигляді натрієвої солі.
В очищеній системі in vitro еноксапарин натрій виявляє високу анти-Xa-активність (приблизно 100 МО/мг) та низьку анти-IIa- (або антитромбінову) активність (приблизно 28 МО/мг), співвідношення яких становить 3,6. Ці антикоагулянтні активності опосередковуються антитромбіном III (ATIII), що обумовлює антитромботичні ефекти у людей.
Окрім анти-Xa/IIa-активності, було виявлено додаткові антитромботичні та протизапальні властивості еноксапарину у здорових добровольців і у пацієнтів, а також в експериментальних моделях у рамках доклінічних досліджень. До них належать ATIII-залежне інгібування інших факторів зсідання крові, таких як фактор VIIa, індукування ендогенного вивільнення інгібітора шляху тканинного фактора (TFPI), а також зменшення вивільнення фактора фон Віллебранда (vWF) із судинного ендотелію у циркуляторне русло. Ці фактори роблять свій внесок у загальний антитромботичний ефект еноксапарину натрію.
При застосуванні з метою профілактики еноксапарин натрій суттєво не впливає на показник активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ). При застосуванні з метою лікування АЧТЧ може подовжуватися у 1,5–2,2 раза порівняно з контрольним часом на фоні максимальної активності препарату.
Клінічна ефективність та безпека.
Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень, пов’язаних з хірургічними втручаннями.
Тривала профілактика венозної тромбоемболії (ВТЕ) після ортопедичних оперативних втручань. У подвійно сліпому дослідженні тривалої профілактики після оперативного втручання з приводу протезування кульшового суглоба 179 пацієнтів без будь-яких венозних тромбоемболічних ускладнень, які початково отримували під час стаціонарного лікування еноксапарин натрій у дозі 4000 МО (40 мг) підшкірно (п/ш), були рандомізовані для отримання після виписки зі стаціонару або еноксапарину натрію у дозі 4000 МО (40 мг) (n = 90) один раз на добу п/ш, або плацебо (n = 89) протягом 3 тижнів. Частота виникнення тромбозу глибоких вен (ТГВ) на фоні тривалої профілактики була статистично значущо нижчою в групі застосування еноксапарину натрію у порівнянні з такою у групі плацебо; при цьому не було зареєстровано жодного випадку тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Випадків виникнення великих кровотеч не спостерігалося.
Дані щодо ефективності представлено у таблиці 1.
Таблиця 1.
Показник |
Еноксапарин натрій 4000 МО (40 мг) один раз на добу п/ш n (%), |
Плацебо один раз на добу п/ш n (%), |
Усі пацієнти, які отримували досліджуване лікування з метою тривалої профілактики |
90 (100) |
89 (100) |
Загальна кількість випадків ВТЕ (%) |
6 (6,6) |
18 (20,2) |
Загальна кількість випадків ТГВ (%) |
6 (6,6)* |
18 (20,2) |
Кількість ТГВ проксимальної локалізації (%) |
5 (5,6)# |
7 (8,8) |
* Значення p у порівнянні з плацебо становить 0,008. # Значення p у порівнянні з плацебо становить 0,537. |
У іншому подвійно сліпому дослідженні 262 пацієнти без будь-яких венозних тромбоемболій, яким виконували оперативне втручання з приводу протезування кульшового суглоба та які початково отримували під час стаціонарного лікування еноксапарин натрій у дозі 4000 МО (40 мг) п/ш, були рандомізовані для отримання після виписки зі стаціонару або еноксапарину натрію у дозі 4000 МО (40 мг) (n = 131) один раз на добу п/ш, або плацебо (n = 131) протягом 3 тижнів. Подібно до результатів першого дослідження, частота ВТЕ на фоні тривалої профілактики була статистично значущо нижчою в групі застосування еноксапарину натрію у порівнянні з плацебо як за показником загальної кількості ВТЕ (еноксапарин натрій — 21 [16 %], плацебо — 45 [34,4 %]; p = 0,001), так і за показником кількості проксимального ТГВ (еноксапарин натрій — 8 [6,1 %], плацебо — 28 [21,4 %]; p = <0,001). Не спостерігалося ніяких відмінностей за частотою розвитку великих кровотеч між групами застосування еноксапарину натрію і плацебо.
Тривала профілактика ТГВ після оперативних втручань з приводу онкологічних захворювань. У подвійно сліпому багатоцентровому дослідженні порівнювалися за безпекою та ефективністю 4-тижневий і 1-тижневий режими профілактичного застосування еноксапарину натрію 332 пацієнтам, яким виконували планові оперативні втручання з приводу онкологічних захворювань органів черевної порожнини або таза. Пацієнти отримували еноксапарин натрій (4000 МО (40 мг) п/ш) щодня протягом 6-10 днів, після чого були рандомізовані для отримання або еноксапарину натрію, або плацебо протягом ще 21 доби. У проміжку між 25-м і 31-м днями або раніше, якщо виникали симптоми ВТЕ, виконувалася двобічна венографія. Спостереження за пацієнтами здійснювалося протягом 3 місяців. Профілактичне застосування еноксапарину натрію протягом 4 тижнів після оперативних втручань з приводу онкологічних захворювань органів черевної порожнини або таза статистично значущо знижувало частоту підтверджених результатами венографії тромбозів у порівнянні із профілактичним застосуванням еноксапарину натрію протягом 1 тижня. Частота ВТЕ в кінці подвійно сліпої фази становила 12,0 % (n = 20) в групі плацебо і 4,8 % (n = 8) в групі еноксапарину натрію; p = 0,02. Ця різниця зберігалася протягом 3 місяців [відповідно 13,8 % і 5,5 % (n = 23 і 9), p = 0,01]. Не було виявлено ніяких відмінностей між групами за частотою кровотеч або інших ускладнень протягом подвійно сліпого періоду та періоду подальшого спостереження.
Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у терапевтичних пацієнтів з гострими захворюваннями, які очікувано спричиняють обмеження рухливості.
У подвійно сліпому багатоцентровому дослідженні в паралельних групах еноксапарин натрій у дозі 2000 МО (20 мг) або 4000 МО (40 мг) один раз на добу п/ш порівнювався з плацебо у рамках профілактики ТГВ у терапевтичних пацієнтів з дуже обмеженою рухливістю (що визначається дистанцією < 10 метрів у межах ≤ 3 днів) у зв’язку з гострим захворюванням. У цьому дослідженні брали участь пацієнти з серцевою недостатністю (функціональний клас III або IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації — NYHA), гострою дихальною недостатністю або ускладненою хронічною дихальною недостатністю, або гострою інфекцією, або гострим ревматичним захворюванням за умови наявності принаймні одного фактора ризику ВТЕ (вік ≥ 75 років, онкологічне захворювання, раніше перенесена ВТЕ, ожиріння, варикозне розширення вен, гормональна терапія, хронічна серцева або дихальна недостатність).
В цілому у дослідження було включено 1102 пацієнти, а досліджуване лікування отримували 1073 пацієнти. Лікування тривало протягом 6-14 днів (медіана тривалості становила 7 днів). При застосуванні у дозі 4000 МО (40 мг) один раз на добу п/ш еноксапарин натрій статистично значущо знижував частоту виникнення ВТЕ у порівнянні з плацебо. Дані щодо ефективності представлено у таблиці 2.
Таблиця 2.
Показник |
Еноксапарин натрій 2000 МО (20 мг) один раз на добу п/ш, n (%) |
Еноксапарин натрій 4000 МО (40 мг) один раз на добу п/ш, n (%) |
Плацебо n (%) |
Усі терапевтичні пацієнти, які отримували досліджуване профілактичне лікування на фоні гострого захворювання |
287 (100) |
291 (100) |
288 (100) |
Загальна кількість ВТЕ (%) |
43 (15,0) |
16 (5,5)* |
43 (14,9) |
Загальна кількість ТГВ (%) |
43 (15,0) |
16 (5,5) |
40 (13,9) |
Кількість проксимального ТГВ (%) |
13 (4,5) |
5 (1,7) |
14 (4,9) |
ВТЕ — венозні тромбоемболічні явища, що включали випадки ТГВ, ТЕЛА, та летальні випадки, які були розцінені як обумовлені тромбоемболічним явищем. * Значення p у порівнянні з плацебо становить 0,0002. |
Через приблизно 3 місяці після включення пацієнтів у дослідження частота виникнення ВТЕ в групі застосування еноксапарину натрію у дозі 4000 МО (40 мг) залишалася статистично значущо нижчою у порівнянні з групою плацебо.
Загальна частота виникнення кровотеч та частота великих кровотеч становили відповідно 8,6 % і 1,1% в групі плацебо, 11,7 % і 0,3 % в групі застосування еноксапарину натрію у дозі 2000 МО (20 мг) та 12,6 % і 1,7 % в групі застосування еноксапарину натрію у дозі 4000 МО (40 мг).
Лікування тромбозу глибоких вен, із тромбоемболією легеневої артерії чи без неї.
У багатоцентровому дослідженні в паралельних групах 900 пацієнтів з гострим ТГВ нижніх кінцівок, з ТЕЛА або без неї, були рандомізовані для стаціонарного лікування або еноксапарином натрієм у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу п/ш, або еноксапарином натрієм у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) кожні 12 годин п/ш, або гепарином у вигляді внутрішньовенного (в/в) болюсу (5000 МО) з подальшим безперервним інфузійним введенням (для досягнення АЧТЧ від 55 до 85 секунд). В цілому у дослідженні було рандомізовано 900 пацієнтів, усі вони отримували досліджуване лікування. Усі пацієнти також отримували варфарин натрій (доза коригувалася відповідно до показника протромбінового часу з метою досягнення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) від 2,0 до 3,0), лікування яким розпочиналося у межах 72 годин після початку застосування еноксапарину натрію або стандартної терапії гепарином та продовжувалося протягом 90 днів. Еноксапарин натрій або стандартна терапія гепарином призначалися щонайменше на 5 днів і до досягнення цільового МНВ на фоні застосування варфарину натрію. Обидві схеми застосування еноксапарину натрію були еквівалентними стандартній терапії гепарином за зниженням ризику рецидивних венозних тромбоемболій (ТГВ та/або ТЕЛА). Дані щодо ефективності представлені у таблиці 3.
Таблиця 3.
Показник |
Еноксапарин натрій 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу п/ш, n (%) |
Еноксапарин натрій 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу п/ш, n (%) |
Гепарин в/в з коригуванням дози залежно від рівня АЧТЧ, n (%) |
Усі пацієнти з ТГВ з ТЕЛА або без неї, які отримували досліджуване лікування |
298 (100) |
312 (100) |
290 (100) |
Загальна кількість ВТЕ (%) |
13 (4,4)* |
9 (2,9)* |
12 (4,1) |
Кількість лише ТГВ (%) |
11 (3,7) |
7 (2,2) |
8 (2,8) |
Кількість проксимального ТГВ (%) |
9 (3,0) |
6 (1,9) |
7 (2,4) |
Кількість ТЕЛА (%) |
2 (0,7) |
2 (0,6) |
4 (1,4) |
ВТЕ — венозна тромбоемболія (ТГВ та/або ТЕЛА). * 95 % довірчі інтервали для різниці між групами лікування за загальною частотою ВТЕ становили:
|
Частота великих кровотеч становила відповідно 1,7 % в групі застосування еноксапарину натрію 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу, 1,3 % в групі застосування еноксапарину натрію 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу і 2,1 % в групі застосування гепарину.
Лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без підйому сегмента ST.
У масштабному багатоцентровому дослідженні 3171 пацієнт, включений під час гострої фази нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без зубця Q, був рандомізований для отримання у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою (100-325 мг один раз на добу) або еноксапарину натрію у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) кожні 12 годин, або нефракціонованого гепарину (НФГ) в/в з коригуванням дози залежно від рівня АЧТЧ. Пацієнти отримували стаціонарне лікування протягом мінімум 2 днів та максимум 8 днів до клінічної стабілізації, проведення процедур реваскуляризації або виписки зі стаціонару. За пацієнтами спостерігали до 30 днів. У порівнянні з гепарином еноксапарин натрію статистично значущо знижував сукупну частоту виникнення стенокардії, інфаркту міокарда та смерті з 19,8 до 16,6 % (зниження відносного ризику становило 16,2 %) на 14-й день. Це зниження сукупної частоти утримувалося і через 30 днів (з 23,3 до 19,8 %; зниження відносного ризику становило 15 %).
Не спостерігалося статистично значущих відмінностей за частотою розвитку великих кровотеч, хоча крововиливи у місці п/ш ін’єкції виникали частіше.
Лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI).
У масштабному багатоцентровому дослідженні 20 479 пацієнтів зі STEMI, придатні для отримання фібринолітичної терапії, були рандомізовані для отримання або еноксапарину натрію у вигляді єдиного в/в болюсу 3000 МО (30 мг) з подальшим введенням у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш і подальшим застосуванням у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин, або НФГ протягом 48 годин з коригуванням дози залежно від рівня АЧТЧ. Усі пацієнти також отримували ацетилсаліцилову кислоту протягом принаймні 30 днів. Схема дозування еноксапарину натрію коригувалася для пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок та для пацієнтів літнього віку (≥ 75 років). П/ш ін’єкції еноксапарину натрію застосовувалися до виписки пацієнта зі стаціонару або протягом максимум 8 днів (залежно від того, що було раніше).
4716 пацієнтам виконували черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ) з антитромботичною підтримкою досліджуваними препаратами у сліпому режимі. Таким чином, пацієнтам, які отримували еноксапарин натрій, ЧКВ виконували на фоні прийому еноксапарину натрію (без переведення на препарат порівняння) з використанням схеми, вивченої у раніше проведених дослідженнях, тобто без додаткового введення еноксапарину натрію, якщо останнє п/ш введення препарату проводили менш ніж за 8 годин до роздування балона, та із застосуванням в/в болюсу еноксапарину натрію у дозі 30 МО/кг (0,3 мг/кг), якщо останнє п/ш введення препарату проводили більш ніж за 8 годин до роздування балона.
У порівнянні з НФГ еноксапарин натрій статистично значущо знижував частоту первинної кінцевої точки, яка була комбінацією випадків смерті з будь-якої причини та повторного інфаркту міокарда, протягом перших 30 днів після рандомізації [9,9 % в групі застосування еноксапарину натрію у порівнянні з 12,0 % в групі застосування НФГ] зі зниженням відносного ризику на 17 % (p < 0,001).
Переваги лікування еноксапарином натрієм, очевидні для цілого ряду показників ефективності, проявлялися через 48 годин, коли спостерігалося зниження відносного ризику повторного інфаркту міокарда на 35 % у порівнянні з лікуванням НФГ (p < 0,001).
Позитивний ефект лікування еноксапарином натрієм на первинну кінцеву точку був подібним в усіх ключових підгрупах, включаючи підгрупи за віком, статтю, локалізацією інфаркту, анамнезом цукрового діабету, анамнезом раніше перенесеного інфаркту міокарда, типом призначеного фібринолітичного препарату та часом до початку лікування досліджуваним препаратом.
Спостерігалися статистично значущі переваги лікування еноксапарином натрієм у порівнянні з НФГ у пацієнтів, які перенесли ЧКВ протягом 30 днів після рандомізації (зниження відносного ризику на 23 %) або яким застосовували медикаментозне лікування (зниження відносного ризику на 15 %, p = 0,27 для взаємодії).
Частота явищ комбінованої кінцевої точки, яка включала смерть, повторний інфаркт міокарда або внутрішньочерепний крововилив (показник сукупної клінічної користі), через 30 днів була статистично значущо нижчою (p < 0,0001) в групі застосування еноксапарину натрію (10,1 %) у порівнянні з групою застосування НФГ (12,2 %), що відповідає зниженню відносного ризику на 17% на користь лікування еноксапарином натрієм.
Частота виникнення великих кровотеч через 30 днів була статистично значущо вищою (p < 0,0001) в групі застосування еноксапарину натрію (2,1 %) у порівнянні з групою застосування гепарину (1,4 %). У групі застосування еноксапарину натрію була вища частота шлунково-кишкових кровотеч (0,5 %) у порівнянні з групою застосування гепарину (0,1 %), тоді як частота внутрішньочерепних крововиливів в обох групах була подібною (0,8 % на фоні прийому еноксапарину натрію у порівнянні із 0,7 % на фоні прийому гепарину).
Позитивний вплив лікування еноксапарином натрієм на первинну кінцеву точку, який спостерігався протягом перших 30 днів, утримувався протягом 12-місячного періоду подальшого спостереження.
Порушення функції печінки. За даними наукової літератури, застосування еноксапарину натрію 4000 МО (40 мг) для пацієнтів з цирозом печінки (клас B-C за класифікацією Чайлда — П’ю) є безпечним та ефективним для запобігання тромбозу ворітної вени. Однак дослідження, описані у літературі, можуть мати певні обмеження. Необхідно дотримуватися обережності щодо пацієнтів з порушенням функції печінки, оскільки вони більш схильні до виникнення кровотеч (див. розділ «Особливості застосування») і наразі не проведено жодних формальних досліджень з дозування препарату для пацієнтів з цирозом печінки (клас A, B або C за класифікацією Чайлда — П’ю).
Фармакокінетичні показники еноксапарину натрію досліджувалися переважно з огляду на динаміку анти-Xa-активності в плазмі крові, а також за впливом на анти-IIa-активність у рекомендованому діапазоні доз після однократного і багатократного п/ш введення та після однократного в/в введення. Кількісне визначення фармакокінетичної анти-Xa- і анти-IIa-активності виконувалося за допомогою валідованих амідолітичних методів.
Всмоктування. Абсолютна біодоступність еноксапарину натрію після п/ш ін’єкції за результатами оцінки анти-Xa-активності наближається до 100 %.
Можуть використовуватися різні дози, лікарські форми та схеми введення препарату.
Середній максимальний рівень анти-Xa-активності в плазмі крові спостерігається протягом 3-5 годин після п/ш ін’єкції і досягає приблизно 0,2, 0,4, 1,0 і 1,3 МО анти-Xa-активності на мілілітр після однократного п/ш введення препарату у дозах 2000 МО, 4000 МО, 100 МО/кг і 150 МО/кг (20 мг, 40 мг, 1 мг/кг і 1,5 мг/кг) відповідно.
Після введення 3000 МО (30 мг) в/в болюсно з подальшим негайним введенням 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин початковий максимальний рівень анти-Xa-активності в плазмі крові становив 1,16 МО/мл (n = 16) і середня експозиція відповідала при цьому 88 % рівноважних рівнів. Рівноважний стан досягався на другу добу застосування препарату.
Після багатократного п/ш введення препарату за схемами 4000 МО (40 мг) один раз на добу та 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу у здорових добровольців рівноважний стан досягався на другу добу застосування препарату, при цьому середнє відношення експозиції було приблизно на 15 % вищим у порівнянні із однократним введенням дози препарату. Після багатократного п/ш введення препарату за схемою 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу рівноважний стан досягався у період між 3 та 4 добою, при цьому середня експозиція була приблизно на 65 % вищою у порівнянні із однократним введенням дози препарату, а середні максимальний та мінімальний рівні анти-Ха-активності становили приблизно 1,2 та 0,52 МО/мл відповідно.
Об’єм ін’єкції та концентрація дози у межах діапазону 100-200 мг/мл не впливали на фармакокінетичні показники у здорових добровольців.
У рекомендованому діапазоні доз фармакокінетика еноксапарину натрію є лінійною.
Внутрішньо- та міжсуб’єктна варіабельність низька. Після багатократного п/ш введення препарату кумуляції не спостерігається.
Анти-ІІа-активність у плазмі крові після п/ш введення приблизно у 10 разів нижча, ніж анти-Ха-активність. Середній максимальний рівень анти-ІІа-активності спостерігається приблизно через 3-4 години після п/ш ін’єкції, досягаючи 0,13 МО/мл і 0,19 МО/мл після багатократного введення препарату за схемами 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу і 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу відповідно.
Розподіл. Об’єм розподілу анти-Ха-активності еноксапарину натрію становить приблизно 4,3 літра і наближається до об’єму циркулюючої крові.
Біотрансформація. Еноксапарин натрію метаболізується головним чином у печінці шляхом десульфатування та/або деполімеризації з утворенням сполук з меншою молекулярною масою та значно нижчою біологічною активністю.
Виведення. Еноксапарин натрію є лікарським засобом з низьким кліренсом, у якого середній кліренс анти-Ха-активності становить 0,74 л/год після 6-годинної інфузії у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг).
Елімінація має монофазний характер, при цьому період напіввиведення становить від близько 5 годин після однократного п/ш введення до близько 7 годин після багатократного введення.
Нирковий кліренс активних фрагментів охоплює приблизно 10 % введеної дози, а загальна ниркова екскреція активних та неактивних фрагментів — 40 % дози.
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти літнього віку. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу профіль кінетики еноксапарину натрію у пацієнтів літнього віку не відрізняється від такого у більш молодих пацієнтів, якщо функція нирок не порушена.
Проте з огляду на те, що функція нирок може знижуватися з віком, у літніх пацієнтів можуть спостерігатися нижчі рівні елімінації еноксапарину натрію.
Порушення функції печінки. У дослідженні за участю пацієнтів з вираженим цирозом печінки, які отримували еноксапарин натрій у дозі 4000 МО (40 мг) один раз на добу, зниження максимального рівня анти-Ха-активності асоціювалося зі збільшенням тяжкості порушення функції печінки (яка оцінювалася за класифікацією Чайлда — П’ю). Це зниження пояснювалося головним чином зниженням рівня ATIII, яке було вторинним щодо зменшення синтезу ATIII у пацієнтів з порушенням функції печінки.
Порушення функції нирок. Спостерігалася лінійна залежність між кліренсом анти-Ха-активності та кліренсом креатиніну у рівноважному стані, що свідчить про зменшення кліренсу еноксапарину натрію у пацієнтів з порушенням функції нирок. Експозиція анти-Xa-активності, виражена через показник AUC (площа під кривою «концентрація/час»), у рівноважному стані граничною мірою зростала при легкому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) та при помірному порушенні функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) після багатократного п/ш введення препарату у дозах 4000 МО (40 мг) один раз на добу. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) показник AUC у рівноважному стані значущо зростав в середньому на 65 % після багатократного п/ш введення препарату у дозі 4000 МО (40 мг) один раз на добу.
Гемодіаліз. Фармакокінетика еноксапарину натрію при гемодіалізі була подібною до такої в контрольній групі після однократного в/в введення препарату у дозах 25 МО, 50 МО або 100 МО/кг (0,25, 0,50 або 1,0 мг/кг), проте показник AUC при цьому був удвічі вищим у порівнянні з контрольною групою.
Маса тіла. Після багатократного п/ш введення препарату у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу середній показник AUC анти-Xa-активності був граничною мірою вищий у рівноважному стані у здорових добровольців з ожирінням (ІМТ 30-48 кг/м2) у порівнянні з контрольною групою осіб без ожиріння, тоді як максимальний рівень анти-Xa-активності в плазмі крові не збільшувався. У осіб з ожирінням при п/ш застосуванні препарату спостерігався нижчий кліренс після внесення поправки на масу тіла.
При застосуванні препарату у дозах без поправки на масу тіла було виявлено, що після однократного п/ш введення препарату у дозі 4000 МО (40 мг) експозиція анти-Xa-активності була на 52 % вищою у жінок з низькою масою тіла (< 45 кг) і на 27 % вищою у чоловіків з низькою масою тіла (< 57 кг) у порівнянні з контрольними особами з нормальною масою тіла.
Фармакокінетичні взаємодії. При одночасному застосуванні еноксапарину натрію та тромболітиків не спостерігалося ніякої фармакокінетичної взаємодії між ними.
Доклінічні дані з безпеки. Окрім антикоагулянтних ефектів еноксапарину натрію, не спостерігалося ніяких ознак небажаного впливу при застосуванні препарату у дозі 15 мг/кг/добу у 13-тижневих дослідженнях токсичності препарату після п/ш введення у щурів та собак і у дозі 10 мг/кг/добу у 26-тижневих дослідженнях токсичності препарату після п/ш і в/в введення у щурів та мавп.
Еноксапарин натрій не продемонстрував жодної мутагенної активності за результатами досліджень in vitro, в тому числі тесту Еймса, аналізу прямих мутацій у клітинах лімфоми мишей, а також жодної кластогенної активності за результатами аналізу аберації хромосом у лімфоцитах людини in vitro та аналізу аберації хромосом у кістковому мозку щурів in vivo.
Дослідження, проведені на вагітних самках щурів та кролів з п/ш введенням еноксапарину у дозах до 30 мг/кг/добу, не виявили ніяких доказів тератогенного впливу або фетотоксичності препарату. Було показано, що еноксапарин натрій не впливає на фертильність або репродуктивну функцію самців та самок щурів при п/ш введенні у дозах до 20 мг/кг/добу.
Антитромботичні засоби. Група гепарину. Еноксапарин.
Код АТХ В01А В05.
Не рекомендується одночасне застосування з нижчезазначеними препаратами.
Лікарські засоби, які впливають на гемостаз. Деякі засоби, що впливають на гемостаз, рекомендується відміняти до призначення лікування еноксапарином натрієм, за винятком випадків, коли такі засоби абсолютно показані. Якщо така комбінація показана, еноксапарин натрій необхідно застосовувати при ретельному клінічному та лабораторному моніторингу.
До таких препаратів належать:
Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності.
Зазначені нижче лікарські засоби можуть застосовуватися одночасно з еноксапарином натрієм з обережністю.
діюча речовина: еноксапарин натрій;1 мл розчину містить еноксапарину натрію 10000 анти-Ха МО; допоміжні речовини: спирт бензиловий, вода для ін’єкцій.
Вплив еноксапарину натрію на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами відсутній або незначний.
Вагітність. Відсутні докази того, що еноксапарин проникає через плацентарний бар’єр під час другого та третього триместрів вагітності у людей. Інформація стосовно першого триместру наразі відсутня.
Під час досліджень на тваринах жодних ознак фетотоксичності або тератогенності препарату виявлено не було. Проникнення еноксапарину через плаценту у тварин було мінімальним.
Еноксапарин натрій слід призначати вагітним лише у разі встановлення лікарем чіткої потреби у такому лікуванні.
За вагітними жінками, які отримують еноксапарин натрій, необхідно ретельно спостерігати щодо виникнення ознак кровотечі або надмірної антикоагулянтної дії, а також потрібно застерегти таких пацієнток про ризик геморагічних ускладнень. В цілому наявні дані вказують на відсутність будь-яких доказів підвищеного ризику кровотеч, тромбоцитопенії або остеопорозу у таких пацієнток у порівнянні з цим ризиком у невагітних жінок, окрім ризику, який спостерігається у вагітних зі штучними клапанами серця.
Якщо планується епідуральна анестезія, рекомендується перед її виконанням відмінити лікування еноксапарином натрієм (див. розділ «Особливості застосування»).
Годування груддю. Невідомо, чи екскретується еноксапарин у грудне молоко у людини. У щурів в період лактації проникнення еноксапарину або його метаболітів у молоко є дуже низьким.
Всмоктування еноксапарину натрію при пероральному прийомі є малоймовірним, тому його можна застосовувати під час годування груддю.
Фертильність. Клінічні дані щодо впливу еноксапарину натрію на фертильність наразі відсутні. Дослідження на тваринах не продемонстрували ніякого впливу препарату на фертильність.
Безпека та ефективність застосування еноксапарину натрію педіатричним пацієнтам наразі не встановлені.
Лікарський засіб ФЛЕНОКС® містить бензиловий спирт і не повинен застосовуватися новонародженим та недоношеним новонародженим.
Лікарський засіб показаний для застосування дорослим:
Еноксапарин натрій протипоказаний до застосування пацієнтам з такими станами:
З огляду на вміст бензилового спирту лікарський засіб у формі випуску у флаконах не застосовують недоношеним дітям та новонародженим. Може спричинити токсичні та алергічні реакції у немовлят і дітей віком до 3 років.
Дозування.
Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у хірургічних пацієнтів з помірним та високим ризиком. Індивідуальний тромбоемболічний ризик у пацієнтів може бути оцінений за допомогою валідованої моделі (шкали) стратифікації ризиків.
У пацієнтів групи помірного ризику профілактичне лікування еноксапарином натрієм слід продовжувати протягом щонайменше 7-10 днів, незалежно від стану відновлення (наприклад рухливості). Профілактику потрібно продовжувати доти, доки у пацієнта більше не буде відмічатися суттєво знижена рухливість.
Профілактика венозних тромбоемболій у терапевтичних пацієнтів. Рекомендована доза еноксапарину натрію становить 4000 МО (40 мг) один раз на добу, яку вводять шляхом п/ш ін’єкції.
Профілактичне лікування еноксапарином натрієм необхідно здійснювати протягом періоду тривалістю щонайменше 6-14 днів, залежно від стану відновлення (наприклад рухливості). Користь такого лікування протягом періоду більше 14 днів наразі не визначена.
Лікування тромбозу глибоких вен (ТГВ) та тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Еноксапарин натрій необхідно вводити п/ш у вигляді ін’єкції 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу або у вигляді ін’єкцій 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу.
Схему дозування обирає лікар з огляду на результати індивідуальної оцінки, яка має включати оцінку ризику тромбоемболічних ускладнень та ризику геморагічних ускладнень. Схему дозування по 150 МО/кг (1,5 мг/кг) один раз на добу слід використовувати пацієнтам без ускладнень з низьким ризиком рецидиву ВТЕ. Схема дозування по 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу слід призначати усім іншим пацієнтам, таким як пацієнти з ожирінням, симптомною ТЕЛА, онкологічними захворюваннями, рецидивними ВТЕ або тромбозом проксимальних вен (клубової вени).
Еноксапарин натрій застосовують в середньому протягом 10 днів. За необхідності слід розпочати прийом пероральних антикоагулянтів.
Профілактика утворення тромбів під час гемодіалізу. Рекомендована доза еноксапарину натрію становить 100 МО/кг (1 мг/кг). Пацієнтам з високим ризиком геморагічних ускладнень дозу слід знизити до 50 МО/кг (0,5 мг/кг) при наявності подвійного судинного доступу або до 75 МО/кг (0,75 мг/кг) при наявності єдиного судинного доступу.
Під час гемодіалізу еноксапарин натрій слід вводити в артеріальну частину контуру на початку сеансу діалізу. Цієї дози, як правило, вистачає для проведення діалізу впродовж 4 годин. Однак при виникненні фібринових кілець, наприклад, коли сеанс триває довше, ніж звичайно, можна ввести додаткову дозу від 50 МО до 100 МО/кг (від 0,5 до 1 мг/кг).
Даних щодо застосування еноксапарину натрію пацієнтам для профілактики або лікування та під час сеансів гемодіалізу немає.
Гострий коронарний синдром: лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без підйому сегмента ST (NSTEMI) і гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI).
Пацієнти дитячого віку. Безпека та ефективність застосування еноксапарину натрію педіатричним пацієнтам наразі не встановлені.
Пацієнти літнього віку. При усіх показаннях, окрім інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI), пацієнтам літнього віку зниження дози не потрібне, за винятком випадків порушення функції нирок.
Для лікування інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI) пацієнтам літнього віку (≥75 років) не можна вводити початковий в/в болюс препарату. Застосування препарату починають з дози 75 МО/кг (0,75 мг/кг) п/ш кожні 12 годин (максимум 7500 МО (75 мг) для кожної з перших двох п/ш доз, з подальшим застосуванням препарату в дозі 75 МО/кг (0,75 мг/кг) п/ш для решти доз). Особливості дозування препарату для літніх пацієнтів з порушенням функцій нирок див. нижче у підрозділі «Порушення функції нирок».
Порушення функції печінки. Наразі доступні лише обмежені дані щодо застосування препарату пацієнтам з порушенням функції печінки (див. розділи «Фармакодинаміка» і «Фармакокінетика»), тому щодо цієї категорії пацієнтів слід дотримуватися обережності.
Порушення функції нирок (див. розділи «Фармакокінетика»).
Тяжке порушення функції нирок. Еноксапарин натрій не рекомендований до застосування пацієнтам з термінальною стадією захворювання нирок (кліренс креатиніну < 15 мл/хв) з огляду на відсутність належних даних щодо цієї популяції, за винятком профілактики утворення тромбів у екстракорпоральному кровообігу під час гемодіалізу.
Таблиця 4.
Дозування для пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 15-30 мл/хв)
Показання |
Схема дозування на центр |
Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень |
2000 МО (20 мг) п/ш один раз на добу |
Лікування ТГВ та ТЕЛА |
100 МО/кг (1 мг/кг) маси тіла п/ш один раз на добу |
Лікування нестабільної стенокардії та NSTEMI |
100 МО/кг (1 мг/кг) маси тіла п/ш один раз на добу |
Лікування гострого STEMI (у пацієнтів віком до 75 років)
Лікування гострого STEMI (у пацієнтів віком понад 75 років) |
1 × 3000 МО (30 мг) в/в болюсно плюс 100 МО/кг (1 мг/кг) маси тіла п/ш і далі 100 МО/кг (1 мг/кг) маси тіла п/ш кожні 24 години Без початкового в/в болюсу 100 МО/кг (1 мг/кг) маси тіла п/ш і далі 100 МО/кг (1 мг/кг) маси тіла п/ш кожні 24 години |
Рекомендована корекція дози не стосується застосування препарату для гемодіалізу.
Спосіб застосування. Лікарський засіб ФЛЕНОКС® не можна вводити внутрішньом’язово.
Для профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень після оперативних втручань, лікування ТГВ і ТЕЛА, лікування нестабільної стенокардії та NSTEMI еноксапарин натрій слід вводити шляхом п/ш ін’єкцій.
Техніка виконання п/ш ін’єкції.
При введенні лікарського засобу бажано, щоб пацієнт перебував у положенні лежачи. Еноксапарин натрій вводиться шляхом глибокої п/ш ін’єкції.
З метою уникнення втрати препарату при використанні попередньо наповнених шприців не слід видаляти зі шприца пухирці повітря перед ін’єкцією. Якщо необхідно відкоригувати кількість лікарського засобу, показану для введення, з огляду на масу тіла пацієнта, потрібно використовувати градуйовані попередньо наповнені шприци, які дають змогу отримати необхідний об’єм шляхом видалення надлишку перед ін’єкцією. Будь ласка, майте на увазі, що у деяких випадках неможливо отримати точну дозу через характер градуювання на шприці і тоді необхідно округлити величину об’єму до найближчого показника градуювання.
Вводити лікарський засіб потрібно поперемінно у ліву і праву передньобічні або задньобічні стінки живота.
Голку необхідно вводити на повну довжину вертикально у складку шкіри, яка м’яко утримується між великим та вказівним пальцями. Складку шкіри потрібно утримувати, поки ін’єкція не буде завершена. Не слід розтирати місце ін’єкції після введення лікарського засобу.
Система безпеки попередньо наповнених шприців із захисною системою голки активується у кінці ін’єкції.
Якщо пацієнт вводить лікарський засіб собі самостійно, йому слід порадити дотримуватися інструкції щодо самостійного ведення лікарського засобу ФЛЕНОКС® у шприц-дозі з захисною системою голки.
В/в (болюсна) ін’єкція [лише при застосуванні лікарського засобу за показанням гострий інфаркт міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI)].
Для лікування гострого STEMI застосування лікарського засобу слід розпочинати з однократної в/в болюсної ін’єкції, з подальшим негайним п/ш введенням.
Для в/в ін’єкції можна використовувати або багатодозовий флакон, або попередньо наповнений шприц.
Еноксапарин натрій слід вводити через систему для в/в інфузій. Його не можна змішувати або призначати одночасно з іншими лікарськими засобами. Для уникнення можливого змішування еноксапарину натрію з іншими лікарськими засобами обраний в/в доступ необхідно промити достатньою кількістю фізіологічного розчину хлориду натрію або глюкози до введення в/в болюсу еноксапарину натрію та після нього, щоб очистити порт введення від лікарських засобів. Еноксапарин натрій можна безпечно вводити з фізіологічним розчином хлориду натрію (0,9 %) або з 5 % розчином глюкози.
Початковий болюс 3000 МО (30 мг). Для введення початкового болюсу 3000 МО (30 мг) за допомогою градуйованого попередньо наповненого шприца необхідно видалити зі шприца надлишковий об’єм так, щоб у шприці залишилося лише 3000 МО (30 мг). Після цього дозу 3000 МО (30 мг) можна безпосередньо вводити в/в.
Додатковий болюс при ЧКВ у разі, коли останнє п/ш введення лікарського засобу виконували більш ніж за 8 годин до роздування балона. Для пацієнтів, яким виконують ЧКВ, необхідне введення додаткового в/в болюсу 30 МО/кг (0,3 мг/кг), якщо останнє п/ш введення лікарського засобу виконували більш ніж за 8 годин до роздування балона.
Щоб забезпечити точність введення такого невеликого об’єму, рекомендується розвести лікарський засіб до концентрації 300 МО/мл (3 мг/мл).
Набрати потрібний об’єм розведеного розчину шприцом для введення в систему для в/в інфузій.
Після розведення об’єм для введення можна розрахувати за допомогою такої формули: [об’єм розведеного розчину (мл) = маса тіла пацієнта (кг) × 0,1] — або використовуючи таблицю 5. Рекомендується виконувати розведення безпосередньо перед застосуванням лікарського засобу.
Таблиця 5.
Маса тіла |
Потрібна доза 30 МО/кг (0,3 мг/кг) |
Об’єм, який має бути введений після розведення препарату до кінцевої концентрації 300 МО (3 мг)/мл |
|
кг |
МО |
мг |
мл |
45 |
1350 |
13,5 |
4,5 |
50 |
1500 |
15 |
5 |
55 |
1650 |
16,5 |
5,5 |
60 |
1800 |
18 |
6 |
65 |
1950 |
19,5 |
6,5 |
70 |
2100 |
21 |
7 |
75 |
2250 |
22,5 |
7,5 |
80 |
2400 |
24 |
8 |
85 |
2550 |
25,5 |
8,5 |
90 |
2700 |
27 |
9 |
95 |
2850 |
28,5 |
9,5 |
100 |
3000 |
30 |
10 |
105 |
3150 |
31,5 |
10,5 |
110 |
3300 |
33 |
11 |
115 |
3450 |
34,5 |
11,5 |
120 |
3600 |
36 |
12 |
125 |
3750 |
37,5 |
12,5 |
130 |
3900 |
39 |
13 |
135 |
4050 |
40,5 |
13,5 |
140 |
4200 |
42 |
14 |
145 |
4350 |
43,5 |
14,5 |
150 |
4500 |
45 |
15 |
Об’єм, який має бути введений через систему для в/в інфузій після розведення лікарського засобу до концентрації 300 МО (3 мг)/мл.
Введення в артеріальну частину діалізного контуру. Лікарській засіб вводять вартеріальну лінію діалізного контуру з метою профілактики утворення тромбів у екстракорпоральному кровообігу під час гемодіалізу.
Перехід із еноксапарину натрію на пероральні антикоагулянти.
Перехід із еноксапарину натрію на антагоністи вітаміну К (АВК). Слід посилити клінічний моніторинг та контроль лабораторних показників [протромбіновий час, виражений через міжнародне нормалізоване відношення (МНВ)] для моніторингу ефекту АВК.
Оскільки існує певний проміжок часу, поки АВК досягне максимуму свого ефекту, слід продовжувати введення еноксапарину натрію у постійній дозі стільки, скільки потрібно для підтримання МНВ у цільовому терапевтичному діапазоні для відповідного показання за результатами двох послідовних аналізів.
Пацієнтам, які отримують на даний час АВК, АВК потрібно відмінити і першу дозу еноксапарину натрію вводити тоді, коли МНВ зменшиться до рівня нижче терапевтичного діапазону.
Перехід із еноксапарину натрію на прямі пероральні антикоагулянти (ППОА) і навпаки. Пацієнтам, які отримують на даний час еноксапарин натрій, його потрібно відмінити і розпочати застосування ППОА за 0-2 години (залежить від інструкції для медичного застосування кожного ППОА) до того часу, коли потрібно вводити наступну заплановану дозу еноксапарину натрію.
Пацієнтам, які отримують на даний час ППОА, першу дозу еноксапарину натрію потрібно вводити тоді, коли потрібно було вводити наступну дозу ППОА.
Застосування препарату при спінальній/епідуральній анестезії або при люмбальній пункції. Якщо лікар прийме рішення про необхідність застосування антикоагулянтів при спінальній/епідуральній анестезії або при люмбальній пункції, рекомендується ретельне неврологічне спостереження з огляду на ризик розвитку нейроаксіальної гематоми.
Застосування профілактичних доз. Необхідно витримати інтервал без проведення пункцій тривалістю принаймні 12 годин між останньою ін’єкцією еноксапарину натрію у профілактичній дозі та введенням голки або катетера.
При виконанні процедури з пролонгованим доступом необхідно витримати аналогічний інтервал тривалістю принаймні 12 годин до моменту видалення катетера.
Для пацієнтів з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід зважити доцільність подвоєння часу до виконання пункції/встановлення або видалення катетера до принаймні 24 годин.
Початкове введення еноксапарину натрію 2000 МО (20 мг) за дві години до оперативного втручання не застосовується при нейроаксіальній анестезії.
Застосування лікувальних доз. Необхідно витримати інтервал без проведення пункцій тривалістю принаймні 24 години між останньою ін’єкцією еноксапарину натрію у лікувальній дозі та введенням голки або катетера (див. також розділ «Протипоказання»).
При виконанні процедури з пролонгованим доступом необхідно витримати аналогічний інтервал тривалістю принаймні 24 години до моменту видалення катетера.
Для пацієнтів з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід зважити доцільність подвоєння часу до виконання пункції/встановлення або видалення катетера до принаймні 48 годин.
Пацієнти, які отримують препарат за схемою з введенням двічі на добу (тобто 75 МО/кг (0,75 мг/кг) двічі на добу або 100 МО/кг (1 мг/кг) двічі на добу), повинні пропустити другу дозу еноксапарину натрію, щоб забезпечити достатній проміжок часу до встановлення або видалення катетера.
У цих часових точках все ще виявляються анти-Xa-рівні препарату, і дотримання цих інтервалів часу не гарантує, що вони можуть запобігти розвитку нейроаксіальної гематоми.
Відповідно, не слід застосовувати еноксапарин натрій протягом принаймні 4 годин після спінальної/епідуральної пункції та після видалення катетера. Визначення цього інтервалу часу повинно ґрунтуватися на результатах оцінки співвідношення «користь/ризик», яка має враховувати як ризик тромбозу, так і ризик кровотечі при цій процедурі з огляду на фактори ризику, наявні у цього пацієнта.
Підшкірна ін’єкція. Не змішувати з іншими лікарськими засобами.
Внутрішньовенна (болюсна) ін’єкція (виключно для лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST). Еноксапарин натрій можна безпечно вводити з фізіологічним розчином хлориду натрію (0,9 %) або з 5 % розчином глюкози.
Дію еноксапарину натрію вивчали у більш ніж 15000 пацієнтів, які отримували еноксапарин натрій у рамках клінічних досліджень. Серед них було 1776 випадків застосування лікарського засобу для профілактики тромбозу глибоких вен після ортопедичних оперативних втручань або оперативних втручань на органах черевної порожнини у пацієнтів з підвищеним ризиком тромбоемболічних ускладнень, 1169 випадків застосування лікарського засобу для профілактики тромбозу глибоких вен у пацієнтів з гострими терапевтичними захворюваннями та дуже обмеженою рухливістю, 559 випадків застосування лікарського засобу для лікування тромбозу глибоких вен з тромбоемболією легеневої артерії або без неї, 1578 випадків застосування препарату для лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без зубця Q і 10176 випадків застосування лікарського засобу для лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST.
Схеми застосування еноксапарину натрію у цих клінічних дослідженнях були різними залежно від показань. Доза еноксапарину натрію для профілактики тромбозу глибоких вен після оперативних втручань або для пацієнтів з гострими терапевтичними захворюваннями та дуже обмеженою рухливістю становила 4000 МО (40 мг) п/ш один раз на добу. Для лікування тромбозу глибоких вен з тромбоемболією легеневої артерії або без неї пацієнти отримували еноксапарин натрій або у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин, або у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг) п/ш один раз на добу. У клінічних дослідженнях, в яких препарат застосовувався для лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без зубця Q, дози становили 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин, а у клінічному дослідженні, в якому препарат застосовувався для лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST, схема застосування еноксапарину натрію включала введення 3000 МО (30 мг) в/в болюсно з наступним введенням препарату у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин.
У клінічних дослідженнях небажаними реакціями, про які повідомлялося найчастіше, були геморагічні ускладнення, тромбоцитопенія та тромбоцитоз.
Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) у зв’язку з лікуванням еноксапарином.
Інші побічні реакції, що спостерігалися в клінічних дослідженнях і про які повідомлялося в період післяреєстраційного застосування лікарського засобу, докладно описані нижче (знаком «*» позначено побічні реакції в період післяреєстраційного застосування лікарського засобу).
Частота визначалася таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не можна оцінити за наявними даними). В межах кожної системи органів побічні реакції представлено в порядку зменшення ступеня їхньої серйозності.
Розлади з боку крові та лімфатичної системи.
Часто: геморагічні ускладнення, геморагічна анемія*, тромбоцитопенія, тромбоцитоз.
Рідко: еозинофілія*.
Рідко: випадки імуноалергічної тромбоцитопенії з тромбозом; у деяких з цих випадків тромбоз був ускладнений інфарктом органів або ішемією кінцівок.
Розлади з боку імунної системи.
Часто: алергічна реакція.
Рідко: анафілактичні/анафілактоїдні реакції, в тому числі шок*.
Розлади з боку нервової системи.
Часто: головний біль*.
Розлади з боку судин.
Рідко: спінальна гематома* (або нейроаксіальна гематома). Ці реакції призводили до неврологічних розладів різного ступеня тяжкості, в тому числі до тривалого або необоротного паралічу.
Гепатобіліарні розлади.
Дуже часто: підвищення рівнів печінкових ферментів (головним чином рівнів трансаміназ більш ніж у 3 рази від верхньої межі норми).
Нечасто: гепатоцелюлярне ураження печінки*.
Рідко: холестатичне ураження печінки*.
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Часто: кропив’янка, свербіння, еритема.
Нечасто: бульозний дерматит.
Частота невідома: гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП)
Рідко: алопеція*, шкірний васкуліт*, некроз шкіри*, який виникає, як правило, у місці ін’єкції (цим явищам зазвичай передує пурпура або еритематозні бляшки, інфільтровані та болісні). Вузлики у місці ін’єкції* (запальні вузлики, які являли собою некістозні «кишені» еноксапарину). Вони розсмоктуються через кілька днів та не вимагають відміни препарату.
Розлади з боку опорно-рухового апарату, сполучної тканини та кісток.
Рідко: остеопороз* після тривалої терапії (протягом більш ніж 3 місяців).
Загальні розлади та реакції в місці введення препарату.
Часто: гематома у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції, інша реакція у місці ін’єкції (наприклад набряк, крововилив, гіперчутливість, запалення, об’ємне утворення, біль або інші реакції).
Нечасто: місцеве подразнення, некроз шкіри у місці ін’єкції.
Зміни за результатами обстежень.
Рідко: гіперкаліємія* («Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Опис окремих небажаних реакцій.
Геморагічні ускладнення. Спостерігалися серйозні геморагічні ускладнення, які були зареєстровані не більш ніж у 4,2 % пацієнтів (хірургічних пацієнтів). Деякі з цих випадків були летальними. У хірургічних пацієнтів геморагічні ускладнення розцінювалися як серйозні у таких випадках: якщо геморагічне ускладнення обумовлювало значуще клінічне явище або якщо воно супроводжувалося зниженням рівня гемоглобіну ≥ 2 г/дл чи вимагало переливання 2 або більше стандартних одиниць препаратів крові. Ретроперитонеальні та внутрішньочерепні крововиливи завжди розцінювались як серйозні.
Як і при застосуванні інших антикоагулянтів, можуть виникати геморагічні ускладнення при наявності супутніх факторів ризику, таких як: органічні ураження, при яких існує ймовірність виникнення кровотечі, інвазивні процедури або супутнє застосування лікарських засобів, що впливають на гемостаз (див. розділи«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Таблиця 6.
Система органів |
Профілактика у хірургічних пацієнтів по центру |
Профілактика у терапевтичних пацієнтів |
Лікування у пацієнтів з ТГВ з ТЕЛА або без неї |
Лікування у пацієнтів з нестабільною стенокардією та інфарктом міокарда (ІМ) без зубця Q |
Лікування у пацієнтів з гострим STEMI |
Кров та лімфатична система |
Дуже часто: геморагічні ускладненняα Рідко: ретроперито-неальний крововилив |
Часто: геморагічні ускладненняα |
Дуже часто: геморагічні ускладненняα Нечасто: внутрішньо-черепний крововилив, ретроперито-неальний крововилив |
Часто: геморагічні ускладненняα Рідко: ретроперито-неальний крововилив |
Часто: геморагічні ускладненняα Нечасто: внутрішньо-черепний крововилив, ретроперито-неальний крововилив |
α Такі як гематома, екхімоз (окрім того, який спостерігається у місці ін’єкції), гематома рани, гематурія, носова кровотеча і шлунково‑кишкова кровотеча.
Таблиця 7.
Тромбоцитопенія та тромбоцитоз.
Система органів |
Профілактика у хірургічних пацієнтів |
Профілактика у терапевтич-них пацієнтів |
Лікування у пацієнтів з ТГВ з ТЕЛА або без неї |
Лікування у пацієнтів з нестабільною стенокардією та ІМ без зубця Q |
Лікування у пацієнтів з гострим STEMI |
Кров та лімфатична система |
Дуже часто: тромбоцитозβ Часто: тромбо-цитопенія |
Нечасто: тромбоцито-пенія
|
Дуже часто: тромбоцитоз β Часто: тромбоцитопенія |
Нечасто: тромбоцитопенія |
Часто: тромбоцитозβ тромбоцитопенія Дуже рідко: імуноалергічна тромбоцитопенія |
β Збільшення вмісту тромбоцитів > 400 Г/л. шрифт 10
Пацієнти дитячого віку. Безпека та ефективність застосування еноксапарину натрію дітям на сьогодні не вивчені (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжувати контролювати співвідношення «користь/ризик» для цього лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про усі підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи фармаконагляду.
Симптоми. Ненавмисне передозування еноксапарину натрію внаслідок в/в, екстракорпорального або п/ш введення може призводити до геморагічних ускладнень. Після перорального прийому навіть досить високих доз всмоктування еноксапарину натрію є малоймовірним.
Лікування. Антикоагулянтні ефекти лікарського засобу можуть бути значною мірою нейтралізовані повільним в/в введенням протаміну. Доза протаміну залежить від введеної дози еноксапарину натрію:
Проте навіть при застосуванні високих доз протаміну анти-Xa-активність еноксапарину натрію ніколи не нейтралізується повною мірою (максимум приблизно на 60 %).
Зберігати при температурі не вище 25 °C. Не заморожувати.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Часто задаваемые вопросы
Отзывы о товаре
Еще нет отзывов о товаре. Будь первым, кто оставит отзыв.