Рамизес табл. 2,5 мг блистер № 30

По 10 таблеток у блістері. По 1 або 3 блістери у пачці.

Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 2,5 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, світло-жовтого кольору з фаскою та рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускаються незначні вкраплення і мармуровість; таблетки по 5 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, світло-рожевого кольору з фаскою та рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускаються незначні вкраплення і мармуровість; таблетки по 10 мг: таблетки плоскоциліндричної форми, білого або майже білого кольору з фаскою і рискою, зі слабким специфічним запахом або без запаху. На поверхні таблеток допускається незначна мармуровість.

Фармакодинаміка. Рамізес — антигіпертензивний засіб, інгібітор АПФ. Пригнічуючи синтез ангіотензину II, препарат знижує його вазоконстрикторну дію і стимулюючий вплив на секрецію альдостерону. Підвищує активність реніну в плазмі, а також інгібує метаболізм брадикініну. Прийом раміприлу спричиняє помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмотік і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються. Введення раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1–2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3–6 годин та зазвичай триває 24 години. Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом спостерігається через 3–4 тижні. При довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років. У відповідь на різке припинення приймання раміприлу не відбувається швидкого і сильного підвищення артеріального тиску. У пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, лікування яких розпочинали через 3–10 днів після гострого інфаркту міокарда, раміприл знижував ризик летальності на 27% порівняно з плацебо. Також було виявлено зниження інших ризиків, включаючи ризик несподіваної смерті (на 30%) і ризик прогресування хвороби до розвитку серйозної/стійкої серцевої недостатності (на 23%). Крім того, на 26% зменшувалась імовірність пізнішої госпіталізації через серцеву недостатність. У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього — потребу в проведенні діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну. У пацієнтів, які мають підвищений серцево-судинний ризик через наявність захворювань судин або цукрового діабету, раміприл знижує частоту настання інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби в реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії в загальній групі пацієнтів, хворих на діабет. Раміприл також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігались у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією. Фармакокінетика. Пресистемний метаболізм раміприлу з утворенням активного метаболіту раміприлату відбувається в печінці. Крім такої активації з утворенням раміприлату, раміприл глюкуронізується і перетворюється на раміприл дикетопіперазин (ефір). Раміприлат також глюкуронізується і перетворюється на раміприлат дикетопіперазин (кислоту). Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 мг і 5 мг раміприлу становить приблизно 45%. Встановлено, що раміприл проникає в грудне молоко. Раміприл швидко абсорбується після перорального прийому. Абсорбція раміприлу становить не менше 56%. Прийом раміприлу разом з їжею не виявив значного впливу на абсорбцію. Максимальна плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату в плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлу. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за декілька фаз. Напівперіод початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (з напівперіодом приблизно 15 годин), а потім — кінцева фаза, під час якої плазмові концентрації раміприлату є дуже низькими, з напівперіодом приблизно 4–5 днів. Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією раміприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу виведення, після одноразового застосування раміприлу в дозі 2,5 мг і вище стаціонарний стан досягається вже приблизно через 4 дні. Після багаторазового прийому «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози, становить 13–17 годин. Період напівдисоціації раміприлату з АПФ — 10,7 години, що свідчить про високу активність. Зв’язування раміприлу і раміприлату з білками сироватки становить приблизно 73% і 56% відповідно. У здорових добровольців віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тої, що спостерігається у молодих здорових добровольців. При зниженій функції нирок виведення раміприлату зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб з нормальною функцією нирок. При введенні високих доз (10 мг), при порушеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється. Так само, як і в здорових добровольців та пацієнтів з артеріальною гіпертензією, після перорального прийому 5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної кумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), монокомпонентні. Раміприл. Код АТХ С09А А05.

Протипоказані комбінації. Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату — з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання про використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів. Комбіноване застосування препарату Рамізес із лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Комбінації, що вимагають запобіжних заходів. Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові. Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Слід очікувати збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків). Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект препарату Рамізес. Рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск. Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть спричиняти зміни картини крові. Підвищена імовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»). Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно ретельно контролювати рівень літію. Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози у крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Рамізес. Більш того, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП супроводжується підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові. Сіль. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату. Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Препарат Рамізес не рекомендується застосовувати дітям, оскільки даних стосовно ефективності та безпечності цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.

Лікування артеріальної гіпертензії. Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з: вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин); діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику. Лікування захворювання нирок: початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії; виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»); виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу. Лікування серцевої недостатності, яка супроводжується клінічними проявами. Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, чи до інших інгібіторів АПФ. Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного чи раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ). Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної функціонуючої нирки. Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами. Не слід застосовувати разом із препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною чи тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв). Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату.

Препарат для перорального застосування. Препарат Рамізес рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Рамізес слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати. Дорослі. Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Рамізес може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У таких випадках рекомендується проявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та/або кількості електролітів. Бажано припинити застосування діуретика за 2–3 дні до початку лікування препаратом Рамізес, якщо це можливо (див. розділ «Особливості застосування»). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування раміприлом слід починати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату Рамізес слід корегувати залежно від цільового рівня артеріального тиску. Артеріальна гіпертензія. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Рамізес можна застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів. Початкова доза. Лікування препаратом Рамізес слід розпочинати поступово, з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу. У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом. Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2–4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза препарату Рамізес становить 10 мг на добу. Як правило, препарат приймати 1 раз на добу. Профілактика серцево-судинних захворювань. Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамізес становить 2,5 мг 1 раз на добу. Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1–2 тижні лікування, а потім — ще через 2–3 тижні — збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу (також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики). Лікування захворювання нирок. У пацієнтів з діабетом та мікроальбумінурією. Початкова доза. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу. Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування. У пацієнтів з діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику. Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамізес становить 2,5 мг 1 раз на добу. Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 1–2 тижні лікування добову дозу препарату Рамізес рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2–3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг. У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу. Початкова доза. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу. Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування. Серцева недостатність із клінічними проявами. Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг на добу. Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу препарату Рамізес слід титрувати шляхом її подвоєння через кожні 1–2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми. Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності. Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, слід призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу впродовж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити (також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики). Титрування дози та підтримуюча доза. У подальшому добову дозу підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом у 1–3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу. Коли це можливо, підтримуючу добову дозу розподіляти на 2 прийоми. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю (IV ФК за класифікацією NYHA) одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози раміприлу 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю. Особливі категорії пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну: − якщо кліренс креатиніну становить ≥ 60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг; − якщо кліренс креатиніну становить 30–60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг; − якщо кліренс креатиніну становить 10–30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг/добу, а максимальна добова доза − 5 мг; − пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза — 5 мг; препарат слід приймати через декілька годин після проведення сеансу гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки. Лікування препаратом Рамізес пацієнтів з порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна добова доза у таких випадках повинна становити 2,5 мг. Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу імовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу − 1,25 мг раміприлу.

З боку серцевої системи: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардія, аритмія, відчуття посиленного серцебиття, периферичні набряки. З боку судинної системи: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе, стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт, феномен Рейно, відчуття припливів. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові. З боку дихальної системи: непродуктивний подразнювальний кашель, бронхіт, синусит, задишка, закладеність носа, бронхоспазм, у тому числі загострення астми. З боку шлунково-кишкового тракту: запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання, панкреатит (повідомлялось про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, біль у верхній частині живота, гастрит, запор, сухість у роті, глосит, афтозний стоматит. З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівнів печінкових ферментів та/або кон’югатів білірубіну, холестатична жовтяниця, ушкодження печінкових клітин, гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках — з летальним наслідком). З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія, тремор, розлади рівноваги, церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, відчуття печіння, паросмія. З боку органів зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон’юнктивіт. З боку органів слуху: порушення слуху, дзвін у вухах. З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, зокрема макулопапульозні, ангіоневротичний набряк (обструкція дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку може мати летальний наслідок), свербіж, кропив’янка, гіпергідроз, ексфоліативний дерматит, оніхоліз, реакція фоточутливості, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м’язові спазми, міалгія, артралгія. З боку ендокринної системи: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону. З боку метаболізму та харчування: підвищення рівня калію у крові, анорексія, зниження апетиту, зниження рівня натрію в крові. З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія. З боку імунної системи: анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антиядерних антитіл. З боку репродуктивної системи: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія. З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість, стан сплутаної свідомості, порушення уваги. Загальні розлади: біль у грудях, астенія, пірексія, втомлюваність.

Симптомами, пов’язаними з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть бути надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. До запропонованих лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі введення агоністів альфа 1-адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться з системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.