Амікацин-Віста р-н д/ін. 250 мг/мл 4 мл №1

Розчин для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин від безбарвного до світло-жовтого кольору.

Амікацин — напівсинтетичний антибіотик групи аміноглікозидів широкого спектра дії. Проявляє бактерицидну дію. Активно проникаючи через мембрану бактерій, необоротно зв’язується з 30S-субодиницею рибосом, що пригнічує синтез білка збудника. Високоактивний відносно аеробних грамнегативних бактерій: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Providencia stuartii. Активний також відносно деяких грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (у т. ч. штамів, стійких до пеніциліну, метициліну, деяких цефалоспоринів), деяких штамів Streptococcus spp. Неактивний відносно анаеробних бактерій.

Всмоктування. Після внутрішньом’язового введення всмоктується швидко і повністю. Максимальна концентрація (Cmaх) у плазмі крові при внутрішньом’язовому введенні лікарського засобу у дозі 7,5 мг/кг — 21 мг/мл, після внутрішньовенної інфузії у дозі 7,5 мг/кг протягом 30 хв — 38 мкг/мл. Час досягнення Cmaх у плазмі крові після внутрішньом’язового введення — близько 1,5 години. Розподіл. Рівномірно розподіляється у позаклітинній речовині (вміст абсцесів, плевральний випіт, асцитична, перикардіальна, синовіальна, лімфатична і перитонеальна рідина); у високих концентраціях виявляється у сечі; у низьких — у жовчі, грудному молоці, водянистій волозі ока, бронхіальному секреті, мокротинні та спинномозковій рідині. Легко проникає у всі тканини організму, де накопичується внутрішньоклітинно. Високі концентрації виявляються в органах з інтенсивним кровопостачанням: легенях, печінці, міокарді, селезінці і особливо у кірковій речовині нирок; більш низькі концентрації — у м’язах, жировій тканині та кістках. У дорослих пацієнтів у середніх терапевтичних дозах (у нормі) амікацин не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. У немовлят досягаються більш високі концентрації у спинномозковій рідині, ніж у дорослих. Амікацин проникає через плацентарний бар’єр — виявляється у крові плода та амніотичній рідині. Об’єм розподілу у дорослих — 0,26 л/кг, у дітей — 0,2–0,4 л/кг, у новонароджених віком менше тижня з масою тіла менше 1,5 кг — до 0,68 л/кг, з масою тіла більше 1,5 кг — до 0,58 л/кг, у хворих на муковісцидоз — 0,3–0,39 л/кг. Середня терапевтична концентрація при внутрішньовенному або внутрішньом’язовому введенні зберігається протягом 10–12 годин. Метаболізм. Не метаболізується. Виведення. Період напіввиведення (Т½) у термінальній (b) фазі у дорослих — 2–4 години, у немовлят — 5–8 годин, у дітей — 2,5–4 години. Кінцева величина Т½ — понад 100 годин (вивільняється з внутрішньоклітинних депо). Виводиться нирками шляхом клубочкової фільтрації (65–94 %) переважно у незміненому вигляді. Нирковий кліренс — 79–100 мл/хв. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. При порушенні функції нирок у дорослих Т½ варіює залежно від ступеня порушення — до 100 годин, у хворих із муковісцидозом — 1–2 години. У хворих з опіками і гіпертермією Т½ може бути коротший порівняно із середніми показниками внаслідок підвищеного кліренсу. Виводиться при гемодіалізі (50 % за 4–6 годин) і перитонеальному діалізі (25 % за 48–72 години).

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Аміноглікозиди. Код АТХ J01G B06.

Фармацевтично несумісний з пеніцилінами, гепарином, цефалоспорином, капреоміцином, амфотерицином В, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В і С, калію хлоридом. Амікацин-Віста проявляє синергізм при взаємодії з карбеніциліном, бензилпеніциліном, цефалоспоринами (у хворих із тяжкою хронічною нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з β-лактатними антибіотиками можливе зниження ефективності аміноглікозидів). Налідиксова кислота, поліміксин В, цисплатин і ванкоміцин збільшують ризик розвитку ото- і нефротоксичності. При одночасному застосуванні з пеніциліном, цефалоспоринами, сульфаніламідами, ванкоміцином, метоксифлураном, енфлураном, нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ), рентгеноконтрастними засобами, циклоспорином, цисплатином, амфотерицином В, цефалотином, поліміксином та діуретиками (особливо фуросемідом) підвищується ризик розвитку нефротоксичної дії. Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, які порушують нирковий кровотік, можуть сповільнювати швидкість виведення лікарського засобу Амікацин-Віста. Якщо Амікацин-Віста застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням індометацину недоношеним немовлятам, відбувається підвищення концентрації лікарського засобу у плазмі крові і виникає ризик розвитку токсичності. Підсилює міорелаксаційну дію курареподібних лікарських засобів. Під час введення аміноглікозидів з бісфосфонатами існує підвищений ризик гіпокальціємії. Під час введення аміноглікозидів із сполуками платини існує підвищений ризик нефротоксичності та, можливо, ототоксичності. Одночасно введений тіамін (вітамін В1) може руйнуватися за рахунок реакційноздатного компонента бісульфіту натрію у складі амікацину сульфату. Метоксифлуран, поліміксин для парентерального введення, капреоміцин та інші лікарські засоби, які блокують нервово-м’язову передачу (галогенізовані вуглеводні лікарські засоби, які застосовують для інгаляційної анестезії, опіоїдні аналгетики), переливання великого об’єму крові з цитратними консервантами — підвищують ризик зупинки дихання. Парентеральне введення індометацину підвищує ризик розвитку токсичної дії аміноглікозидів (збільшення Т½ і зниження кліренсу). Амікацин зменшує ефективність лікарських засобів, які застосовуються при міастенії гравіс. При одночасному застосуванні з ефіром етиловим і блокаторами нервово-м’язової передачі підвищується ризик пригнічення дихання. Ризик розвитку ототоксичної дії зростає при одночасному застосуванні лікарського засобу Амікацин-Віста з фурасемідом та етакриновою кислотою. Комбінації антибіотиків — амікацин+цефтазидим та амікацин+цефотаксим — проявляють найбільш адитивний та синергістичний ефект щодо Pseudomonas aeruginosa. У разі застосування кількох антибіотиків Амікацин-Віста не можна змішувати в одному шприці або флаконі з іншими антибактеріальними агентами.

1 мл розчину містить амікацину сульфат, еквівалентний амікацину 250 мг; допоміжні: натрію цитрат, натрію метабісульфіт, вода для ін'єкцій.

Досвід застосування амікацину свідчить про те, що він не впливає на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами, але слід враховувати ймовірність таких побічних ефектів з боку центральної нервової системи, як сонливість, порушення нейром’язової передачі.

Вагітність. Безпека застосування амікацину під час вагітності ще не встановлена. Амікацин слід призначати вагітним жінкам та новонародженим лише за наявності гострої потреби та під пильним наглядом лікаря (див. розділ «Особливості застосування»). Дані щодо застосування аміноглікозидів під час вагітності обмежені. Аміноглікозиди можуть завдати шкоди плоду та проникають через плаценту. Зафіксовано повідомлення про повну, незворотну двосторонню вроджену глухоту у дітей, матері яких отримували стрептоміцин під час вагітності. Повідомлялося про несприятливий вплив на плід або новонароджених у вагітних жінок, які отримували інші аміноглікозиди. Якщо амікацин використовується під час вагітності або якщо пацієнтка завагітніє під час прийому амікацину, пацієнтку слід проінформувати про потенційну небезпеку для плода. Годування груддю. Амікацин виділяється у грудне молоко. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування чи припинення застосування лікарського засобу. Фертильність. У дослідженнях репродуктивної токсичності на мишах і щурах не повідомлялося про вплив на фертильність або токсичність для плода.

Лікарський засіб застосовують у педіатричній практиці. Амікацин-Віста застосовувати з обережністю для лікування недоношених і доношених немовлят, оскільки через недорозвинення видільної системи виведення аміноглікозидів може подовжуватись, спричиняючи явища токсичності.

Інфекції, спричинені чутливими до амікацину штамами мікроорганізмів, резистентними до інших аміноглікозидів.

Ниркова недостатність; неврит слухового нерва; підвищена чутливість до амікацину або до будь-якого іншого антибіотика аміноглікозидної групи та їхніх похідних; підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу; міастенія гравіс; порушення функції вестибулярного апарату; азотемія (залишковий азот вище 150 мг %); попереднє лікування ото- або нефротоксичними лікарськими засобами.

Застосовувати Амікацин-Віста внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Звичайні дози для дітей віком від 12 років і дорослих — по 5 мг/кг маси тіла кожні 8 годин або по 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин. Максимальна доза для дорослих — 15 мг/кг маси тіла на добу. У тяжких випадках та при інфекціях, спричинених Pseudomonas, добову дозу розподіляти на 3 введення. Максимальна добова доза — 1,5 г. Максимальна курсова доза не повинна перевищувати 15 г. Тривалість лікування зазвичай становить 3–7 днів при внутрішньовенному введенні та 7–10 днів — при внутрішньом’язовому. Недоношеним новонародженим призначати у початковій дозі 10 мг/кг маси тіла, а потім кожні 18‑24 години по 7,5 мг/кг маси тіла протягом 7–10 днів. Доношеним новонародженим і дітям віком до 12 років спочатку призначати 10 мг/кг маси тіла, потім — 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин протягом 7–10 днів. При лікуванні хворих із порушеною функцією нирок добову дозу потрібно зменшити та/або збільшити інтервали між введеннями. Дозу зменшувати залежно від вмісту креатиніну у плазмі крові та маси тіла пацієнта. Інтервал між введеннями антибіотика розраховувати шляхом множення значення рівня креатиніну у плазмі крові на 9; наприклад, якщо рівень креатиніну 2 мг, лікарський засіб застосовувати через кожні 18 годин. Вводити Амікацин-Віста шляхом внутрішньовенної інфузії дорослим і дітям потрібно, використовуючи об’єм рідини, достатній для краплинного вливання протягом 60–90 хвилин (зі швидкістю 50 крапель за 1 хв), а новонародженим — протягом 1‑2 годин. Концентрація розчину Амікацин-Віста при внутрішньовенному введенні не повинна перевищувати 5 мг/мл. Внутрішньовенну ін’єкцію лікарського засобу Амікацин-Віста потрібно здійснювати дуже повільно (протягом 2–7 хв). Розчин для парентерального введення готувати безпосередньо перед введенням та використовувати одразу після приготування. Для внутрішньовенного введення можна застосовувати такі розчинники: 0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози, лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій, що містить глюкозу (5 %).

Інфекції та інвазії: суперінфекція або колонізація резистентними бактеріями чи дріжджовими грибами. З боку імунної системи: анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості. З боку травного тракту: нудота, блювання, порушення функції печінки (підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія). З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, гематурія, еозинофілія. З боку органів зору: сліпота, інфаркт сітківки. З боку серцево-судинної системи: васкуліт, артеріальна гіпотензія. З боку нервової системи: головний біль, сонливість, нейротоксична дія (посмикування м’язів, відчуття оніміння, поколювання, епілептичні напади), можливе зниження слуху, вестибулярні розлади, запаморочення, парестезії, тремор, судоми, енцефалопатія; у поодиноких випадках — порушення нейром’язової провідності, можливе виникнення нейром’язової блокади (м’язовий параліч, пригнічення дихання). З боку органів чуття: ототоксичність (туговухість, зниження слуху, шум у вухах, вестибулярні лабіринтні порушення, частково оборотна або необоротна глухота), токсична дія на вестибулярний апарат (дискоординація рухів, запаморочення, нудота, блювання). З боку сечовидільної системи: нефротоксичність — порушення функції нирок (олігурія, протеїнурія, мікрогематурія, альбумінурія, циліндрурія, гіперазотемія, гематурія, підвищення рівня креатиніну); рідко — гострий некроз, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність, токсична нефропатія, азотемія, змінені еритроцити у сечі, вміст лейкоцитів у сечі. З боку ендокринної системи та метаболізму: гіпомагніємія. З боку кістково-м’язової системи: артралгія, м’язові судоми. З боку дихальної системи: апное, бронхоспазм. З боку шкіри та підшкірної тканини: шкірні висипи, свербіж, кропив’янка, гіперемія шкіри, гарячка, набряк Квінке. Інші: реакції у місці введення ін’єкції, біль у місці введення, парестезії, тремор, гіперемія, набряк, гіпертермія, гіпербілірубінемія, підвищення рівня трансаміназ крові. Натрію метабісульфіт, який входить до складу лікарського засобу, може зумовлювати розвиток тяжких реакцій гіперчутливості та бронхоспазми. Амікацин не призначений для інтравітреального застосування. Повідомляли про сліпоту та інфаркт сітківки після інтравітреального введення (ін’єкції в око) амікацину. Усі аміноглікозиди можуть спричинити ототоксичність, ниркову токсичність і нейром’язову блокаду. Ці токсичні явища зустрічаються частіше у пацієнтів з нирковою недостатністю, у пацієнтів, які отримують інші ототоксичні або нефротоксичні лікарські засоби, та у пацієнтів, які отримують лікування більш тривалий період та/або більш високими дозами, ніж рекомендується. Зміни функції нирок зазвичай оборотні при припиненні прийому лікарського засобу. Токсичний вплив на восьмий черепний нерв може призвести до втрати слуху, втрати рівноваги. Амікацин у першу чергу впливає на слухову функцію. Кохлеарне пошкодження передбачає високочастотну необоротну глухоту і часто спостерігається до того, як стає можливим клінічно визначити порушення слуху. Повідомляли про інфаркт жовтої плями, що іноді призводило до постійної втрати зору після внутрішньовенного введення (ін’єкції в око) амікацину. При дотриманні рекомендованих запобіжних заходів та дозування частота виникнення токсичних реакцій, таких як шум у вухах, запаморочення і часткова оборотна глухота, шкірні висипи, лікарська гарячка, головний біль, парестезія, нудота і блювання, є низькою. Про реакції з боку сечовидільної системи (порушення функції нирок, такі як альбумінурія, циліндрурія, азотемія та олігурія) повідомляли дуже рідко.

Симптоми. Можлива поява ото- та нефротоксичної дії лікарського засобу та ознак нейром’язової блокади: шум у вухах, слухові розлади, шкірні висипи, головний біль, запаморочення, гарячка, парестезії, зниження функції нирок (до ниркової недостатності), пригнічення або параліч дихання, токсичні реакції (атаксія, розлади сечовипускання, спрага, зниження апетиту, нудота, блювання). Лікування: у разі необхідності лікарський засіб виводять з організму шляхом парентерального діалізу чи гемодіалізу. Знижують рівень лікарського засобу безперервною артеріовенозною гемофільтрацією. Також застосовують обмінну гемотрансфузію для виведення лікарського засобу з організму у новонароджених. При перших ознаках блокади нейром’язової провідності необхідно припинити введення амікацину сульфату та негайно ввести внутрішньовенно розчин кальцію хлориду або підшкірно розчин прозерину та атропіну. За необхідності хворого переводять на кероване дихання.