Еліфор 50 мг №28 таблетки

Таблетки пролонгованої дії по 50 мг № 28: картонна коробка, що містить 2 блістери; по 14 таблеток у блістері.

Таблетки пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 50 мг: світло-рожеві квадратні таблетки, покриті плівковою оболонкою, з тисненням "W" над "50" на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншого боку;

таблетки по 100 мг: червонувато-оранжеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням W над «100» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншого боку.

Точний механізм антидепресивної дії десвенлафаксину невідомий, проте передбачається, що він пов'язаний з потенціюванням серотоніну та норадреналіну в центральній нервовій системі за допомогою інгібування їх зворотного захоплення. Доклінічні дослідження показали, що десвенлафаксин є потужним та селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну.

Десвенлафаксин не проявляв вираженої спорідненості до багатьох рецепторів, у тому числі мускарино-холінергічних, Н1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів in vitro. Десвенлафаксин також не виявляв чітко вираженої активності як інгібітор моноамінооксидази (МАО).

Фармакокінетика одноразової дози десвенлафаксину лінійна та дозозалежна в діапазоні доз від 50 до 600 мг/добу. При застосуванні один раз на добу рівноважна концентрація у плазмі досягається протягом приблизно 4-5 днів. У рівноважній концентрації накопичення багаторазових доз десвенлафаксину є лінійним та передбачуваним виходячи з фармакокінетичного профілю одноразової дози.

Всмоктування та розподіл

Абсолютна біодоступність Еліфора після перорального застосування становить близько 80%.

Дослідження впливу їди під час застосування Еліфору у здорових суб'єктів натще і після їди (їжа з високим вмістом жиру від 800 до 1000 калорій) продемонстрували, що Cmax десвенлафаксину збільшувалася приблизно на 16% після їди, в той час як АUC були схожими. Ця відмінність не має клінічного значення, тому Еліфор можна застосовувати незалежно від їди.

Зв'язування десвенлафаксину з білками плазми низьке (30%) і не залежить від концентрації лікарського засобу. Об'єм розподілу десвенлафаксину в рівноважній концентрації після введення становить 3,4 л/кг, що свідчить про розподіл у несудинні частини тіла.

Метаболізм та виведення

Десвенлафаксин насамперед метаболізується шляхом кон'югації (опосередкованого ізоформами уридин-5-дифосфату (УДФ)) та меншою мірою через окисний метаболізм. CYP3A4 є ізоферментом цитохрому Р450, що бере участь в окисному метаболізмі (N-деметилювання) десвенлафаксину.Метаболічний шлях CYP2D6 не задіяний, і після введення дози 100 мг фармакокінетика десвенлафаксину була схожа у пацієнтів із повільним та швидким метаболізмом CYP2D6. Приблизно 45% десвенлафаксину виділяється у незміненому вигляді у сечу протягом 72 годин після перорального прийому. Приблизно 19% введеної дози виводиться у вигляді глюкуронідного метаболіту та < 5% у вигляді окисного метаболіту (N,O-дидесметилвенлафаксин) у сечу.

Вік

У дослідженні серед здорових суб'єктів, які отримували дози до 300 мг, спостерігалося збільшення Cmax приблизно на 32% та збільшення AUC на 55% у осіб віком від 75 років (n=17) порівняно з суб'єктами віком від 18 до 45 років (n =16). Пацієнти віком від 65 до 75 років (n=15) не демонстрували змін Cmax, але значення АUC у цієї вікової групи збільшувалося приблизно на 32% порівняно зі значенням AUC у суб'єктів від 18 до 45 років.

Стать

Корегування дози в залежності від статі не потрібне.

Раса

Корегування дози в залежності від раси не потрібне.

Ниркова недостатність

У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс Еліфора було знижено. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (24-годинний КК < 30 мл/хв, формула Кокрофта-Голта) та термінальною стадією ниркової недостатності період напіввиведення значно продовжений, що збільшує вплив Еліфору, тому цим пацієнтам рекомендується корекція дози.

Печінковаа недостатність

Середній період напіввиведення (t1/2) змінювався приблизно від 10 годин у здорових пацієнтів та пацієнтів з легкими порушеннями функції печінки до 13 та 14 годин при середній та тяжкій печінковій недостатності відповідно. Рекомендована доза для пацієнтів із печінковою недостатністю становить 50 мг на добу. Збільшення дози вище 100 мг на добу не рекомендується.

Антидепресанти. Код ATX N06A X23.

Інгібітори МАО

Не слід застосовувати інгібітори МАО, призначені для лікування психічних розладів одночасно з десвенлафаксином або протягом 7 днів після припинення лікування десвенлафаксином. Не слід застосовувати десвенлафаксин протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО, призначених для лікування психічних розладів. Крім того, не слід розпочинати терапію десвенлафаксином пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного введення.

Серотонінергічні засоби

Зважаючи на механізм дії десвенлафаксину та можливість розвитку серотонінового синдрому, слід з обережністю застосовувати десвенлафаксин у поєднанні з іншими препаратами, які можуть вплинути на системи серотонінергічних нейромедіаторів.

Препарати, що впливають на гемостаз (наприклад, НПЗП, аспірин та варфарин)

Виділення серотоніну тромбоцитами відіграє важливу роль у гемостазі. Епідеміологічні дослідження "випадок-контроль" та когортні дослідження продемонстрували зв'язок між застосуванням психотропних препаратів, що впливають на зворотне захоплення серотоніну, та виникненням кровотеч у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту. Ці дослідження також показали, що одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів або аспірину може посилювати ризик кровотечі.Повідомлялося про зміни ефекту антикоагулянтів, у тому числі підвищеної кровоточивості, коли селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗОС) та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗОС) застосовували одночасно з варфарином. Пацієнти, які отримують терапію варфарином, повинні перебувати під ретельним контролем на початку лікування та при скасуванні застосування Еліфору.

Здатність інших лікарських засобів впливати на десвенлафаксин

На підставі даних досліджень in vitro не потрібно коригувати дози Еліфору при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP3A4 та CYP1A1, 1A2, 2A6, 2D6, 2C8, 2C9, 2C19, 2E1 та транспортером Р-глікопротеїну. Клінічні дослідження не продемонстрували клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між Еліфором та сильними інгібіторами CYP3A4.

Здатність десвенлафаксину впливати на інші лікарські засоби

Десвенлафаксин у дозі 100 мг на добу не має клінічно значущого впливу на метаболізм CYP2D6. Субстрати, які в основному метаболізуються CYP2D6 (наприклад, дезіпрамін, атомоксетин, декстрометорфан, метопролол, небіволол, перфеназин, толтеродин), слід призначати у вихідних дозах при одночасному застосуванні Еліфору 100 мг або менше або при відміні застосування Еліфору. Слід зменшувати дозу цих субстратів наполовину при одночасному застосуванні з 400 мг Еліфору.

Немає необхідності додаткової корекції дози при одночасному застосуванні субстратів CYP3A4, 1A2, 2A6, 2C8, 2C9 та ізоферментів 2C19 та транспортера Р-глікопротеїну. Клінічні дослідження показали відсутність клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між Еліфором та субстратами CYP3A4.

Десвенлафаксин (100 мг на добу) не має клінічно значущого впливу на тамоксифен та арипіпразол, сполуки, які метаболізуються шляхом поєднання обох ферментів CYP2D6 та CYP3A4.

Дослідження in vitro продемонстрували мінімальний інгібуючий ефект десвенлафаксину на ізоферменті CYP2D6.

Десвенлафаксин не інгібує та не стимулює ізофермент CYP3A4 in vitro.

Десвенлафаксин не інгібує ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2C8, 2C9, 2С19 та транспортер Р-глікопротеїну і не впливає на фармакокінетику препаратів, які є субстратами цих ізоферментів CYP та транспортера in vitro.

Інші лікарські засоби, що містять десвенлафаксин або венлафаксин

Слід уникати застосування Еліфору з іншими засобами, що містять десвенлафаксин або венлафаксин. Одночасне застосування Еліфору з іншими засобами, що містять десвенлафаксин або венлафаксин, підвищує рівень десвенлафаксину в крові та посилює дозозалежні побічні реакції.

Етанол

Еліфор не збільшує порушення психічних та моторних навичок, викликаних етанолом. Однак, як і при прийомі інших препаратів, що діють на ЦНС, пацієнтам слід рекомендувати уникати алкоголю під час застосування Еліфору.

Вплив лікарського засобу на результати лабораторних досліджень

Повідомлялося про хибнопозитивні імунологічні скринінгові аналізи сечі на фенциклідин та амфетамін у пацієнтів, які застосовують десвенлафаксин. Це з відсутністю специфічності скринінг-тестів. Хибнопозитивні результати аналізів можна очікувати протягом декількох днів після припинення прийому десвенлафаксину. Підтвердні тести, такі як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можуть відрізнити десвенлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.

діюча речовина: desvenlafaxine succinate;

1 таблетка пролонгованої дії містить десвенлафаксину сукцинат в кількості, еквівалентній 50 мг або 100 мг десвенлафаксину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH105), тальк, магнію стеарат, гіпромелоза 2208, 100000 CR; для таблеток по 100 мг: Opadry^® II, 85F94527 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, FD&C Yellow #6/Sunset Yellow FCF Aluminum Lake (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172)); для таблеток по 50 мг: Opadry^® II, 85F94487 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Дослідження впливу препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами не проводили.

При вирішенні питання про керування автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати можливість появи побічних реакцій.

Вагітність (категорія C)

Адекватних та добре контрольованих досліджень впливу Еліфору у вагітних жінок не проводили. У репродуктивних експериментальних дослідженнях впливу десвенлафаксину сукцинату у тварин, доказів тератогенності не спостерігалося при дозах, що у 30 разів перевищують дозу 100 мг/добу для людини (у перерахунку на мг/м 2 ). Збільшення смертності дитинчат тварин спостерігалося протягом перших 4 днів лактації за умови застосування десвенлафаксину сукцинату під час вагітності та в період лактації у дозах, у 10 разів вище за дозу 100 мг/добу для людини (у перерахунку на мг/м 2 ). Еліфор слід застосовувати під час вагітності, лише якщо потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Клінічні міркування

Проспективне довгострокове дослідження за участю 201 жінки з анамнезом ВГС, еутимічних на початку вагітності, показало, що жінки, які припинили прийом антидепресантів під час вагітності, частіше страждали від рецидиву великої депресії, ніж жінки, які продовжували застосовувати антидепресанти.

Новонароджені, які зазнали впливу СІЗЗСН або СІОЗС наприкінці третього триместру, мали ускладнення, які вимагали тривалої госпіталізації, штучної вентиляції та зондового харчування. Такі ускладнення можуть виникнути одразу після пологів. Повідомлялося про пригнічення дихання, ціаноз, апное, судоми, температурну нестабільність, труднощі в годуванні, блювання, гіпоглікемію, гіпотонію, гіпертонію, гіперрефлексію, тремор, нервозність, дратівливість та постійний плач.Ці особливості відповідають або прямій токсичній дії СІЗЗЗ та СІЗЗСН або, можливо, синдрому відміни препарату. Слід зазначити, що в деяких випадках клінічна картина відповідає серотоніновому синдрому.

Годування грудьми

Десвенлафаксин (О-десметилвенлафаксин) виділяється у грудне молоко. Через можливість виникнення тяжких побічних реакцій на Еліфор у немовлят слід прийняти рішення про припинення годування або скасування препарату, беручи до уваги значення препарату для матері.

Заборонено застосовувати дітям.

Лікування великого депресивного розладу.

• Підвищена чутливість до десвенлафаксину сукцинату, венлафаксину гідрохлориду або будь-яких допоміжних речовин у складі препарату Еліфор.
• Одночасне застосування інгібіторів МАО або їх застосування протягом 7 днів після припинення лікування Еліфором. Застосування Еліфора протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО.
• Одночасне лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід, або внутрішньовенна терапія метиленовим синім.

Рекомендована доза Еліфору становить 50 мг один раз на добу незалежно від прийому їжі.

Еліфор слід застосовувати приблизно в один і той же час щодня. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи рідиною, а не ламати, а не подрібнювати, не розжовуючи, але не розчиняти.

У клінічних дослідженнях дози від 50 до 400 мг на добу були ефективними, додаткового ефекту від застосування препарату в дозах понад 50 мг на добу не спостерігалося, а побічні реакції та ризик розвитку синдрому відміни були частими при більш високих дозах. Якщо лікар, ґрунтуючись на результатах клінічної оцінки стану пацієнта, приймає рішення, що збільшення дози понад 50 мг на добу для певного пацієнта є доцільним, максимальна рекомендована доза не повинна перевищувати 100 мг на добу.

Під час припинення терапії рекомендується поступове зниження дози, якщо це можливо, з метою мінімізації симптомів відміни.

Застосування в спеціальних групах

Пацієнти з порушенням функції печінки

Рекомендована доза для пацієнтів з помірною та тяжкою печінковою недостатністю становить 50 мг на добу. Підвищення дози вище 100 мг на добу не рекомендується.

Підтримуюча терапія

Існує загальна думка, що гострі епізоди ВГС вимагають безперервної терапії лікарськими засобами протягом кількох місяців або довше. Ефективність тривалого застосування Еліфору (50-400 мг) було встановлено у двох дослідженнях підтримуючої терапії. Потрібно проводити періодичну оцінку стану пацієнта для визначення необхідності продовження терапії.

Скасування препарату Еліфор

Повідомлялося про симптоми, пов'язані зі скасуванням Еліфору, інших СІЗЗСН та СІОЗС. Слід контролювати стан пацієнтів, які припиняють лікування для виявлення симптомів відміни.

Безпека десвенлафаксину була встановлена ​​в клінічних дослідженнях за участю 7785 пацієнтів з ВДР, яким застосовували щонайменше одну дозу десвенлафаксину в діапазоні доз від 10 до 400 мг на добу. Безпека тривалого застосування була оцінена більш ніж у 2000 суб'єктах з ВДР, яким застосовували десвенлафаксин протягом не менше 6 місяців, та у 400 пацієнтів, які приймали десвенлафаксин протягом 1 року.

У більшості випадків побічні реакції найчастіше спостерігалися протягом першого тижня лікування і були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Частота виникнення небажаних реакцій була дозозалежною.

Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося в ході передреєстраційних клінічних досліджень застосування десвенлафаксину в дозах від 10 до 400 мг на лікування ВДР. Частота виникнення небажаних реакцій класифікується за наступною шкалою: дуже часто - ≥ 1/10; часто - ≥ 1/100 та < 1/10; нечасто - ≥ 1/1000 та < 1/100; рідко - ≥ 1/10000 та ≤ 1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не можна встановити частоту виходячи з наявних даних. Побічні реакції із частотою <1% розраховувалися вручну; реакції із частотою ≥ 1% були класифіковані, як зазначено нижче.

У кожній групі за частотою побічні реакції вказані в порядку зменшення проявів.

З боку імунної системи: рідко - підвищена чутливість.

З боку метаболізму та харчування: часто - знижений апетит; рідко - гіпонатріємія.

З боку психіки: дуже часто - безсоння; часто - тривога, нервозність, аноргазмія, зниження статевого потягу, незвичайні сновидіння; нечасто - деперсоналізація, незвичайний оргазм, синдром скасування; рідко - галюцинації, гіпоманія, манія.

З боку нервової системи: дуже часто - запаморочення, головний біль; часто - сонливість, тремор, порушення уваги, парестезія, дисгевзія; нечасто - синкопе; рідко - судоми, дистонія; частота невідома - серотоніновий синдром**.

З боку органів зору: нечасто - мідріаз, нечіткий зір.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто - дзвін у вухах, вертиго.

З боку серця: часто - тахікардія, серцебиття, частота невідома - кардіоміопатія такоцубо**.

З боку судин: часто - припливи; нечасто - холод у кінцівках, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - позіхання; нечасто - носова кровотеча.

З боку травної системи: дуже часто - нудота, сухість у роті, запор; часто - блювання, діарея; частота невідома - гострий панкреатит**.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто - гіпергідроз; часто - висип; нечасто - алопеція; рідко - ангіоневротичний набряк; реакція фоточутливості; частота невідома - синдром Стівенса - Джонсона**.

З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко - скелетно-м'язова ригідність.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко - протеїнурія, затримка сечі, утруднений початок сечовипускання.

З боку статевих органів та молочних залоз: часто - еректильна дисфункція*, відстрочена еякуляція*, відсутність еякуляції*; нечасто - статева дисфункція, порушення еякуляції *.

Загальні порушення: часто - стомлюваність, астенія, озноб, відчуття тривожності, дратівливість.

Лабораторні дослідження: часто - підвищення артеріального тиску, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла; нечасто - відхилення від норми показників функціональної проби печінки, збільшення кількості тригліцеридів у крові, підвищення рівня пролактину в крові, підвищення рівня холестерину в крові.
* Частота розрахована лише на підставі даних, отриманих у чоловіків.

** Побічні реакції, виявлені при застосуванні лікарського засобу після реєстрації.

Ішемічні побічні реакції з боку серця

У клінічних дослідженнях іноді повідомлялося про ішемічні побічні реакції з боку серця, що включали ішемію міокарда, інфаркт міокарда та закупорку коронарних судин, яка потребувала реваскуляризації, у пацієнтів з численними супутніми факторами ризику серцевих захворювань. Такі явища спостерігалися у більшої кількості пацієнтів під час лікування десвенлафаксином порівняно з плацебо.

Реакції при припиненні прийому препарату

Припинення (особливо раптове) прийому СІЗОС/ІСПН, включаючи десвенлафаксин, зазвичай призводить до синдрому відміни. Побічні реакції, про які повідомлялося у зв'язку з раптовим припиненням прийому препарату, зниженням дози або поступовим зниженням дози у клінічних дослідженнях ВДР із частотою ≥ 2%, включали запаморочення, синдром відміни, нудоту та головний біль. Загалом, симптоми відміни препарату виникали частіше при більш високих дозах та тривалішому курсі лікування. Ці реакції були легким або помірним ступенем тяжкості і проходили самостійно, однак у деяких пацієнтів вони могли бути важкими та/або тривалими. Таким чином, лікування десвенлафаксином рекомендується припиняти поступово шляхом зниження дози.

Побічні реакції, про які повідомлялося як про причини припинення прийому препарату

У комбінованих 8-12-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях ВДР 8% з 3335 пацієнтів, які отримували десвенлафаксин (від 10 до 400 мг), і 4% з 1873 пацієнтів, які отримували плацебо, припинили лікування через побічні реакції. /p> Найбільш поширеною побічною реакцією, що призводила до припинення прийому препарату у щонайменше 2% пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, у нетривалих дослідженнях (до 12 тижнів) була нудота (2%).У тривалому дослідженні (до 11 місяців) у подвійній сліпій фазі у пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, побічні реакції виникали з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які застосовували плацебо, проте у щонайменше 2% пацієнтів жодне явище не призводило до припинення прийому препарату .

При застосуванні дози 50 мг десвенлафаксину частота припинення прийому препарату через побічну реакцію (4%) була подібною до такої при прийомі плацебо (4%). При дозах 100 мг та 200 мг десвенлафаксину частота припинення прийому препарату через побічні реакції склала відповідно 8% та 15%.

Застосування пацієнтам похилого віку

У клінічних дослідженнях ВДР з 7785 пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, 5% були віком від 65 років. Загалом, між цими пацієнтами та молодшими пацієнтами не спостерігалося жодної різниці у безпеці та ефективності. Однак у нетривалих плацебо-

У контрольованих дослідженнях спостерігалося більше випадків систолічної ортостатичної гіпотензії, а у нетривалих та тривалих плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалося підвищення систолічного тиску у пацієнтів віком > 65 років порівняно з дорослими у віці ≤ 65 років, які проходили лікування десвенлафаксином.

Побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні інших ІЗОСН

Хоча шлунково-кишкова кровотеча не вважається побічною реакцією на десвенлафаксин, вона є побічною реакцією на інші ІЗОСН і також може виникнути при застосуванні десвенлафаксину.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні препарату. Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до чинних вимог системи звітності.

Досвід клінічних досліджень передозування десвенлафаксину сукцинату у людини обмежений. Проте десвенлафаксин (Еліфор) є основним активним метаболітом венлафаксину. Нижче наведено повідомлення про передозування венлафаксину.

Під час післяреєстраційного застосування передозування відбувалося переважно при поєднанні венлафаксину з алкоголем та іншими препаратами. Найчастішими симптомами були тахікардія, зміни рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Повідомлялося про зміни на електрокардіограмі (наприклад, пролонгація інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, пролонгація QRS), синусову та шлуночкову тахікардію, брадикардію, гіпотонію, гострий некроз скелетних м'язів, запаморочення, некроз печінки, сіро.

Опубліковані ретроспективні дослідження свідчать, що передозування венлафаксину може бути пов'язане з підвищеним ризиком летальних випадків у порівнянні з таким при застосуванні антидепресантів СІОС, але цей ризик нижчий, ніж при застосуванні трициклічних антидепресантів. Епідеміологічні дослідження продемонстрували, що пацієнти, які отримують венлафаксин, мають більш високий рівень факторів ризику суїциду, що є до лікування, ніж пацієнти, які отримують СІОС. Якою мірою підвищений ризик летальних наслідків можна віднести до токсичності венлафаксину при передозуванні, не з'ясовано, на відміну від інших показників токсичності у пацієнтів, які отримують венлафаксин.

Лікування передозування. Специфічні антидоти до Єлифора невідомі. Рекомендована симптоматична та підтримуюча терапія, моніторинг серцевого ритму та життєві показники.

Зберігати при температурі не вище 25°С.

Зберігати в недоступному для дітей місці

Препарат застосовується при лікуванні великого депресивного розладу.