Лаферобіон ліофілізат для розчину для ін'єкцій по 1 000 000 МО в флаконах, 10 шт.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій по 1 000 000 МО у флаконі, по 10 флаконів у картонній пачці.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: гігроскопічний порошок або пориста маса білого кольору. Як природний лейкоцитарний інтерферон має три основні види біологічної активності: імуномодулюючу, антивірусну та протипухлинну.

Рекомбінантний інтерферон альфа-2b – високоочищений розчинний у воді білок з молекулярною масою 19300 дальтон. Активність лікарського засобу вимірюється в міжнародних одиницях (MО). Міжнародні одиниці визначають шляхом порівняння активності рекомбінантного інтерферону альфа-2b з активністю стандартного препарату людського лейкоцитарного інтерферону, що встановлений ВООЗ.

Спричиняє антипроліферативну дію на клітини пухлини, також чинить противірусну та імуномодулюючу дію.

Дія інтерферону альфа-2b проявляється шляхом його зв’язування зі специфічними рецепторами на поверхневій мембрані клітини та ініціювання комплексу послідовних внутрішньоклітинних реакцій, пов’язаних з індукцією ряду ферментів і реалізацією клітинних функцій, а саме з пригніченням реплікації вірусу в інфікованій клітині та зниженням проліферації клітин пухлини, з реалізацією імуномодулюючих процесів (таких як підсилення фагоцитарної активності макрофагів, збільшення специфічної цитотоксичності лімфоцитів до клітин-мішеней).

Фармакокінетичні властивості лікарського засобу не вивчались.

Імуностимулятори. Інтерферон альфа-2b. Код АТХ L03A B05.

З обережністю слід застосовувати препарат одночасно з опіоїдними лікарськими засобами, аналгетиками, снодійними та седативними (потенційно виявляють мієлосупресивний ефект).

При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються шляхом окислення (у т. ч. з похідними ксантину – амінофіліном та теофіліном) слід враховувати можливість впливу Лаферобіону® на окислювальні метаболічні процеси. Концентрацію теофіліну у сироватці крові необхідно контролювати у разі необхідності − корегувати режим дозування.

Рідко повідомлялось про виникнення легеневих інфільтратів, пневмонітів та пневмоній (у деяких випадках летальних), частіше про виникнення уражень легень повідомлялось у разі одночасного застосування інтерферону альфа з «шосайкото» (китайським трав’яним препаратом).

При застосуванні препарату у комбінації з хіміотерапевтичними препаратами (цитарабін, доксорубіцин, теніпозид, циклофосфамід) підвищується ризик розвитку загрозливих для життя токсичних ефектів (їх тяжкості та тривалості).

При одночасному застосуванні з зидовудином підвищується ризик розвитку нейтропенії.

діюча речовина: interferon alfa-2b;

інтерферон альфа-2b рекомбінантна людина з питомою активністю (1-18)106 МО отриманий з клону E. coli шляхом гібридизації плазміди з геном інтерферону альфа-2Ь людського лейкоциту;

допоміжні речовини: натрію хлорид, декстран-70, калію дигідрофосфат, динатрію фосфат додекагідрат.

Здатність керувати автотранспортом може зменшитися внаслідок розвитку на тлі використання препарату слабкості, сонливості, порушень свідомості. Якщо під час лікування препаратом спостерігаються вищезазначені розлади, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

Відповідних даних стосовно застосування інтерферону альфа-2b вагітним жінкам немає. Дослідження на тваринах показали токсичний вплив препарату на плід; потенційний ризик для людини невідомий. У період вагітності або годування груддю застосування препарату протипоказано. Жінкам репродуктивного віку необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції.

Відомостей щодо виділення компонентів цього препарату з грудним молоком немає. Через можливий несприятливий вплив на дитину рішення щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату потрібно приймати з урахуванням необхідності застосування препарату для матері.

Немає досвіду застосування дітям.

Препарат застосовувати у комплексній терапії дорослих при:

• гострий та хронічний вірусний гепатит В (середньоважкі та важкі форми);
• хронічний гепатит С;
• гострі та хронічні септичні захворювання вірусної природи;
• герпетичні інфекції різної локалізації (перепоясуючий лишай, множинні шкірні герпетичні висипання, генітальна герпетична інфекція);
• папіломатозе гортані;
• розсіяний склероз;
• злоякісній меланомі, увеальній меланомі, нирково-клітинній карциномі, поверхнево локалізованому раку сечового міхура, раку яєчника і молочної залози, саркомі Капоші на фоні ВІЛ-інфекції, хронічному мієлолейкозі, волосатоклітинній клініці шкіри (грибоподібний мікоз).

1. Підвищена чутливість до компонентів препарату;
2. наявність у пацієнта:

• дисфункції щитовидної залози;
• тяжких вісцеральних порушень у пацієнтів із саркомою Капоші;
• тяжкі серцево-судинні захворювання;
• псоріаз;
• саркоцидоз;
• виражені порушення функції печінки та нирок;
• епілепсія та інші захворювання ЦНС (в т.ч. функціональні);
• хронічний гепатит на тлі прогресуючого або декомпенсованого цирозу печінки;
• хронічний гепатит у хворих, які отримують або недавно отримували терапію імунодепресантами (за винятком короткого курсу кортикостероїдної терапії);
• аутоімуний гепатит або інші аутоімунні захворювання в анамнезі.

Препарат використовувати у вигляді розчину. Розчин Лаферобіону вводити внутрішньовенно (краплинно), внутрішньом'язово, підшкірно, внутрішньошкірно, внутрішньочеревно, внутрішньоміхурово.

При використанні препарату рекомендуються такі схеми лікування:

• гострий вірусний гепатит В: внутрішньом'язово по 1 млн. МО (у тяжких випадках – по 2 млн. МО) 2 рази на добу протягом 10 днів; далі з урахуванням клінічного статусу хворого введення препарату може бути продовжено до 2-3 тижнів за наведеною вище схемою або по 1 млн МО 2 рази на тиждень протягом декількох тижнів;
• хронічний вірусний гепатит В: внутрішньом'язово по 3-4 млн МО 3 рази на тиждень протягом 2-х місяців;
• хронічний гепатит С: підшкірно по 3 млн МО 3 рази на тиждень (через день) у комбінації з рибавірином або як монотерапія (при протипоказаннях або при непереносимості рибавірину). Препарат застосовувати протягом 3-4 місяців, після чого проводити визначення РНК НСУ. Далі лікування продовжувати лише у тому випадку, якщо РНК НСУ не виявлено.

При монотерапії курс лікування – від 12 до 18 місяців, у комбінації з рибавірином– 6 місяців; при генотипі 1 вірусу та високому вмісті ДНК вірусу до початку терапії, у разі відсутності в сироватці крові РНК НСУ до кінця 6 місяців лікування, комбіновану терапію можна продовжувати ще 6 місяців, проте при цьому брати до уваги такі негативні фактори, як вік від 40 років , чоловіча стать, прогресуючий фіброз.

Герпетичні інфекції:

• Оперезуючий лишай: щодня 1 млн МО внутрішньом'язово + 2 млн МО на 5 мл 0,9% фізіологічного розчину натрію хлориду підшкірно в кілька точок навколо зони висипання; тривалість лікування – 5-7 днів;
• шкірні герпетичні висипання: щодня внутрішньом'язово або підшкірно (навколо вогнища) у дозі 2 млн МО; лікування можна поєднувати з місцевим застосуванням (аплікаціями) на герпетичні папули; курс лікування визначає лікар;
• генітальна герпетична інфекція: щодня внутрішньом'язово у дозі 2 млн МО у поєднанні з локальним застосуванням (у вигляді аплікацій) на ділянку висипань; курс лікування визначає лікар;
• папіломатоз гортані: по 3 млн МО/м2 підшкірно 3 рази на тиждень (через день) протягом 6 місяців і більше; дозу коригувати з урахуванням переносимості препарату, починати лікування після хірургічного (лазерного) видалення пухлинної тканини;
• розсіяний склероз: внутрішньом'язово по 1 млн МО 2-3 рази на добу 10-15 днів з наступним введенням по 1 млн МО 1 раз на тиждень протягом 6 місяців;
• злоякісна меланома: на додаток до хірургічного лікування та індукції ремісії, внутрішньовенно по 20 млн МО/м2 (інфузія протягом 20 хвилин) 5 разів на тиждень протягом 4-х тижнів;
• підтримуюча терапія – підшкірно по 10 млн. МО/м2 3 рази на тиждень (через день) протягом 48 тижнів.

При розвитку важких побічних ефектів, а саме – при зниженні числа гранулоцитів (менше 500/мм3), підвищенні АЛТ/АСТ (перевищення верхньої межі норми в 5 разів) застосування препарату припинити до нормалізації показників. Лікування відновлювати у половинній дозі. Якщо непереносимість зберігається, а кількість гранулоцитів знижується до 250/мм3 або активність АЛТ та/або АСТ зростає (перевищує верхню межу норми у 10 разів), препарат слід відмінити. При увеальній меланомі (у разі лікування у поєднанні з фотодеструкцією пухлини та бета-аплікацією) можлива наступна схема лікування: парабульбарно по 1 млн МО (розведених в 1 мл води для ін'єкцій) щодня протягом 10 днів; повторні 10-денні введення проводити через 20 днів, двічі. Загальний курс – 48 тижнів, не виключено необхідності повторних курсів через 45 днів;

нирково-клітинна карцинома: внутрішньом'язово по 3 млн МО, щоденно протягом 10 днів; загальний курс – 30 млн МО, повторні курси проводити з інтервалом 3-5 тижнів протягом 6 місяців, потім – з інтервалом 1,5-2 місяці протягом року.

Як індукційна терапія: по 10 млн МО/м2 (до 18 млн МО/м2 на добу) внутрішньом'язово або підшкірно. Зазначених доз досягати шляхом підвищення через кожні 3 дні попередньої дози на 3 млн МО/м2 (перші 3 дні по 3 млн МО/м2, другі 3 дні по 6 млн МО/м2, треті 3 дні) по 9 млн. МО/м2 і т. д. до 18 млн. МО/м2). Дози коригувати з урахуванням переносимості препарату; при добрій переносимості максимальна доза – 36 млн МО/м2; тривалість індукційної терапії – 3 місяці, після чого слід вирішити питання про відміну препарату або продовження лікування за наявності ремісії або стабілізації стану. При підтримуючому лікуванні препарат вводити в тих же дозах по 3 рази на тиждень не менше 6 місяців.

Поверхнево локалізований рак сечового міхура: внутрішньоміхурово від 30 млн МО до 50 млн МО щотижня протягом 8-12 тижнів; при карциномі in situ по 60 млн МО– 100 млн МО на інстиляцію щотижня протягом 12 тижнів. До введення препаратуа пацієнт повинен утримуватись від прийому рідини протягом 8 годин. Перед введенням препарату міхур слід випорожнити. Препарат вводити стерильним шприцем через катетер у порожнину сечового міхура, де він повинен перебувати протягом 2 годин, при цьому кожні 15 хвилин пацієнт повинен змінювати положення тіла (для кращої спричинності препарату зі слизовою оболонкою сечового міхура). Через 2 години сечовий міхур слід випорожнити.

Рак яєчника: внутрішньочеревно (в дренаж) під час хірургічного втручання та у наступні 5 днів по 5 млн МО, далі – внутрішньом'язово по 3 млн МО протягом 10 днів між курсами хіміотерапії. Загальна курсова доза– 90 млн. МО, наступні курси (по 3 млн. МО щодня протягом 10 днів) можуть призначатися з інтервалом у 2-3 місяці протягом 1-1,5 року. Рак молочної залози: внутрішньом'язово по 3 млн МО, щоденно протягом 10 днів, повторні курси проводити протягом року з інтервалом 1,5-2 місяці, потім 2-3 місяці (залежно від клінічного статусу). Доцільно чергувати курси лаферобіонотерапії з курсами хіміотерапії (або променевої терапії).

Саркома Капоші на тлі ВІЛ-інфекції: можливі такі схеми лікування:

• внутрішньом'язово по 3 млн МО щодня протягом 10 днів. Лікування поєднують із хіміотерапією проспідином. Повторні курси – 1 раз на місяць протягом півроку;
• внутрішньовенно краплинно протягом 30 хвилин по 50 млн МО (30 млн. МО/м2) щодня протягом 5 днів поспіль або з інтервалом в 1 день, після чого необхідна мінімум 9-ти денна перерва до початку нового 5-денного курсу. Такий режим можна підтримувати необмежено, за винятком випадків швидкого прогресування хвороби або вираженої непереносимості препарату.

Хронічний мієлолейкоз: підшкірно по 3 млн МО/м2 на добу щодня або 1 раз на 2 дні поступово збільшуючи дозу до 5 млн МО/м2 на добу щодня або 1 раз на 2 дні під наглядом лікаря до досягнення повної гематологічної ремісії (кількість лейкоцитів у периферичній крові не більше 10109/л або протягом 18 місяців. При досягненні повної гематологічної ремісії лікування продовжити до повної цитогенетичної ремісії (у деяких хворих настає лише через 1-2 роки після початку лікування). Лікування починають якомога раніше. При кількості лейкоцитів більше 50-109/л лікування можна починати стандартною дозою гідроксисечовини, а потім переходити до використання Лаферобіону.

Волосато-клітинний лейкоз: внутрішньом'язово або підшкірно щодня по 2-3 млн МО/м2 до досягнення ремісії, потім 3 рази на тиждень (через день). Середня тривалість лікування – 12 місяців. Дозу коригувати з урахуванням переносимості препарату.

Неходжкінські лімфоми: внутрішньом'язово або підшкірно по 3 млн МО/м2 (поступово збільшуючи дозу до 5 млн МО/м2 під контролем лікаря) 3 рази на тиждень (як доповнення до хіміотерапії) або по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом 12-18 місяців (як підтримуюче лікування при ремісії внаслідок проведеної хіміотерапії).

Базальноклітинна карцинома: по 10 млн МО (розчинених в 1 мл води для ін'єкцій) – в основу та всередину пухлини (за допомогою шприца об'ємом 1 мл). Якщо зона ураження менше 2 см2, вводять 0,15 мл розчину препарату (1,5 млн. МО) 3 рази на тиждень (через день) протягом 3 тижнів; сумарна доза не повинна перевищувати 13,5 млн. МО; якщо площа ураження від 2 до 10 см2, доза препарату повинна становити 0,5 млн. МО/см2 (але не менше 1,5 млн. МО в першу ін'єкцію); вводять 3 десь у тиждень (через день) протягом 3 тижнів. Одномоментно проводити лікування однієї ділянки ураження. За відсутності позитивної динаміки (зовнішній вигляд, розміри ураження, ступінь почервоніння, дані біопсії) після 2-3 місяців лікування розглядати питання про хірургічне лікування захворювання.

Т-клітинна лімфома (грибоподібний мікоз). У стадії виразки: інтрадермально (поверхневий шар дерми, нижче плями або виразки) по 1-2 млн МО (розчинених у 0,5 мл води для ін'єкцій) 3 рази на тиждень протягом 4 тижнів. Перед введенням ділянку ураження обробляти ватним тампоном зі спиртом. Розчин препарату вводити тонкою голкою (30 калібру), використовуючи шприц об'ємом 1 мл. Під час введення голка повинна знаходитись у майже паралельному положенні до поверхні тіла. Потрібно уникати більш глибокого – підшкірного – введення.

Приготування розчину препарату.

Розчин препарату готувати безпосередньо перед його введенням. Як розчинник використовувати воду для ін'єкцій (якщо розчин готувати для підшкірного, внутрішньошкірного або внутрішньом'язового введення). Для приготування розчину вміст ампули розчинити в 1 мл води для ін'єкцій.

Якщо розчин препарату готувати для внутрішньочеревного або внутрішньоміхурового введення, як розчинник використовувати 0,9% ізотонічний розчин натрію хлориду (який брати з розрахунку, щоб концентрація Лаферобіону в розчині становила не менше 0,3 млн МО/мл).

Приготуваннята проведення внутрішньовенної інфузії препарату.

За 30 хвилин до початку інфузії Лаферобіону починати інфузію 0,9% ізотонічного розчину натрію хлориду (зі швидкістю 200 мл/год) та закінчувати її безпосередньо перед введенням препарату.

Для приготування інфузійного розчину Лаферобіон спочатку розчинити у воді для ін'єкцій (з розрахунку 1 мл води на дозу препарату, що вводиться), потім необхідну кількість препарату (дозу в 1 мл водного розчину) відбирати і додавати до 50 мл 0,9% ізотонічного розчину натрію хлориду. Приготовлений розчин вводити внутрішньовенно краплинно протягом 30 хвилин. Після закінчення введення Лаферобіону слід продовжити інфузію 0,9% ізотонічного розчину хлориду натрію (зі швидкістю 200 мл/год) протягом 10 хвилин.

Особливості застосування

Психічні порушення та порушення з боку центральної нервової системи (ЦНС)

У деяких пацієнтів під час терапії інтерфероном альфа-2b і навіть після припинення лікування, переважно протягом наступних 6 місяців, спостерігалися тяжкі побічні ефекти з боку ЦНС, особливо депресія, суїцидальні думки та спроба самогубства. У дітей та підлітків, які проходили курс лікування інтерфероном
альфа-2b у комбінації з рибавірином, суїцидальні думки та спроби самогубства спостерігалися набагато частіше, ніж у дорослих (2,4% проти 1%), під час лікування та протягом 6 років. місяців після закінчення терапії. Як і у дорослих, у дітей та підлітків з'являлися й інші психічні побічні ефекти (наприклад, депресія, емоційна неврівноваженість та сонливість). Інші ефекти з боку ЦНС, включаючи агресивну поведінку (іноді спрямовану проти оточуючих, як, наприклад, думки про вбивство), біполярні порушення, манію, сплутаність свідомості та зміни психічного стану, спостерігалися при лікуванні інтерферонами альфа.

Пацієнти з клінічними або анамнестичними данимиі про тяжкі психічні стани

Якщо лікування інтерфероном альфа-2b необхідне дорослим з клінічними або анамнестичними даними про тяжкі психічні стани, його слід починати тільки після проведення відповідної індивідуальної діагностики та лікування психічного стану.

Пацієнти з алкогольною та наркотичною залежністю

Підвищений ризик розвитку психічних розладів або загострення вже існуючих психічних розладів при лікуванні інтерфероном альфа відзначався у пацієнтів, які страждають на алкогольну або наркотичну залежність. У випадку, якщо такі пацієнти потребують лікування інтерфероном альфа-2b, необхідно ретельне спостереження під час терапії та навіть після припинення лікування.

Побічні ефекти, у тому числі пролонгація коагуляційних маркерів та порушення функції печінки.

При помірних та тяжких побічних ефектах може знадобитися коригування схеми дозування, а в деяких випадках – припинення терапії препаратом Лаферобіон^®. Припинення лікування рекомендується пацієнтам із хронічним гепатитом, у яких відбувається пролонгація коагуляційних маркерів, що може свідчити про печінкову недостатність.

За кожним пацієнтом, у якого розвиваються порушення функції печінки під час лікування препаратом Лаферобіон^®, слід уважно спостерігати і при необхідності припинити терапію.

Гіпотонія

Гіпотонія може виникати під час курсу терапії або протягом двох днів після проведення терапії та може вимагати додаткового лікування.

Необхідність відповідної гідратації

Пацієнтам, які проходять курс терапії препаратом Лаферобіон^®, необхідно проводити відповідну гідратацію, оскільки у деяких пацієнтів проявляється гіпотонія, пов'язана із зневодненням організму. У таких випадках може знадобитися регідратація.

Лихорадка

Оскільки лихоманка може спостерігатися як ознака грипоподібного синдрому, який зазвичай розвивається під час терапії інтерфероном, слід виключити інші фактори постійної лихоманки.

Пацієнти із виснажуючими захворюваннями

Лаферобіон^®  слід обережно застосовувати пацієнтам з хронічними виснажуючими захворюваннями, такими як легеневі захворювання (наприклад, хронічні обструктивні легеневі захворювання) або пацієнтам з цукровим діабетом, схильним до кетоацидозу. Також слід уважно спостерігати за пацієнтами з коагуляційними порушеннями (наприклад, тромбофлебіт, тромбоемболія легеневої артерії) або тяжкою мієлосупресією.

Порушення з боку органів дихання

Зрідка у пацієнтів, які отримували інтерферон альфа, утворювалися інфільтрати у легенях, розвивалися пневмоніти та пневмонія, у тому числі з летальним результатом. Етіологія цих явищ не визначено. Найчастіше ці симптоми спостерігалися при застосуванні «шосайкото» (Китайського трав'яного препарату) разом з інтерфероном альфа. З появоюм лихоманки, кашлю, задишки та інших респіраторних симптомів усім пацієнтам слід проводити рентгенографію грудної клітки. За наявності інфільтратів на рентгенограмах або ознак порушення функції легень потрібен постійний нагляд за пацієнтами та при необхідності відміна інтерферону альфа.

Побічні явища з боку органів зору

У деяких випадках після лікування інтерферонами альфа спостерігалися побічні явища з боку органів зору, у тому числі крововиливу в сітківку, «ватні» плями на сітківці та обструкція артерії або вени сітківки. Усі пацієнти до початку терапії мають пройти офтальмологічне обстеження. Усім пацієнтам, які скаржаться на зниження гостроти зору, обмеження полів зору та інші офтальмологічні симптоми під час лікування препаратом Лаферобіон, необхідно негайно провести повне офтальмологічне обстеження. Періодичні офтальмологічні обстеження під час терапії препаратом Лаферобіон^® особливо рекомендується проводити у пацієнтів з порушеннями, які можуть бути пов'язані з ретинопатією, такими як цукровий діабет або артеріальна гіпертензія.

Слід припинити лікування препаратом у разі появи нових або посилення наявних офтальмологічних порушень.

Оглушення, кома та енцефалопатія

У деяких пацієнтів, переважно похилого віку, які приймали більш високі дози препарату, спостерігалися випадки оглушення та коми, у тому числі випадки енцефалопатії. Ці ефекти в основному оборотні, повне звільнення від них у деяких пацієнтів триває до трьох тижнів. При прийомі високих доз препарату напади трапляються дуже рідко.

Пацієнти з кардіологічними порушеннями

Потрібен постійний нагляд за дорослими пацієнтами з анамнестичними або клінічними даними про застійну серцеву недостатність, інфаркт міокарда, аритмію. Пацієнтам з кардіологічними захворюваннями та/або прогресуючою стадією раку рекомендується проводити ЕКГ до та під час курсу лікування. Порушення ритму серця (головним чином суправентрикулярна аритмія) зазвичай відповідає на традиційну терапію, проте може знадобитися припинення лікування препаратом Лаферобіон^®. 

Гіпертригліцеридемія

Спостерігалася гіпертригліцеридемія та загострення гіпертригліцеридемії, іноді тяжке, тому рекомендується здійснювати контроль за рівнями ліпідів.

Відторгнення трансплантату нирки та печінки

За попередніми даними, терапія інтерфероном альфа може бути пов'язана з підвищенням частоти відторгнення трансплантату нирки. Також було зафіксовано випадки відторгнення трансплантату печінки.

Аутоантитіла та аутоімунні розлади

Під час лікування інтерферонами альфа спостерігалося виникнення аутоантитіл та аутоімунних розладів. Пацієнти, схильні до виникнення аутоімунних розладів, належать до групи підвищеного ризику. Пацієнтам із ознаками аутоімунних розладів потрібен постійний нагляд, а також повторне проведення оцінки користі/ризику подальшої терапії інтерфероном. У пацієнтів з хронічним гепатитом С, яких лікували інтерфероном, спостерігалися випадки синдрому Фогта. Коянаги – Харада (ФКГ). Цей синдром є гранулематозним запальним порушенням, яке вражає очі, систему слуху, мозкові оболонки та шкіру.

Супутня хіміотерапія

Застосування препарату Лаферобіон у комбінації з іншими хіміотерапевтичними засобами (наприклад, з Ara-C, циклофосфамідом, доксорубіцином, теніпозидом) збільшує ризик токсичності, що може загрожувати життю. Найчастішими побічними ефектами, які становлять загрозу для життя, є запалення слизової оболонки, діарея, нейтропенія, ниркова недостатність та електролітні порушення. Через ризик збільшення токсичності потрібен ретельний підбір доз препарату Лаферобіон для спільного застосування з хіміотерапевтичними засобами.

Хронічний гепатит С

Комбінована терапія з рибавірином (при застосуванні Лаферобіону^® у складі комбінованої терапії хронічного гепатиту С).

Усім пацієнтам із хронічним гепатитом С перед включенням у клінічне випробування проводилася біопсія печінки, але у певних випадках (наприклад, для пацієнтів з вірусним генотипом 2 та 3) лікування можливе і без гістологічного підтвердження. Слід керуватися чинними рекомендаціями щодо тактики ведення таких пацієнтів.

Монотерапія.

Нечасто у дорослих пацієнтів, які отримували терапію інтерфероном альфа-2b при вірусному гепатиті С, спостерігалися порушення з боку щитовидної залози. гіпотиреоз або гіпертиреоз (2,8% пацієнтів при клінічних випробуваннях). Порушення функції щитовидної залози контролювалося відповідною традиційною терапією. Механізм, за допомогою якого Лаферобіон^® може впливати на тиреоїдний статус, невідомий. Перед початком застосування Лаферобіону слід визначити рівень тиреотропного гормону (ТТГ) у сироватці крові. При виявленні будь-яких відхилень слід здійснити відповідну терапію. Якщо рівень ТТГ вдається підтримувати медикаментозною терапією на нормальному рівні, лікування Лаферобіоном може бути розпочато. При появі симптомів порушення функції щитовидної залози на фоні лікування Лаферобіоном необхідно визначити рівень ТТГ. За наявності порушення функції щитовидної залози лікування Лаферобіоном можна продовжувати, якщо вміст ТТГ вдається підтримувати на нормальному рівні. Припинення застосування Лаферобіону ^® не призводить до відновлення порушеної під час лікування функції щитовидної залози.

Коінфекція ВІЛ та вірусом гепатиту С

У пацієнтів, які коінфіковані ВІЛ та проходять курс високоактивної антиретровірусної терапії (ВААРТ), підвищується ризик виникнення лактоацидозу. З обережністю слід додавати лікування Лаферобіоном і рибавірином до ВААРТ. У пацієнтів, які отримують Лаферобіон і рибавірин у складі комбінованої терапії та зидовудин, підвищується ризик розвитку анемії.

У коінфікованих пацієнтів з цирозом, які отримують ВААРТ, зростає ризик виникнення печінкової декомпенсації та смерті. Додаткове застосування альфа-інтерферонів окремо або у комбінації з рибавірином підвищує ризик у цієї категорії хворих.

Коінфекція гепатитом С та В

Повідомлялося про випадки реактивації гепатиту В (деякі з тяжкими наслідками) у пацієнтів, інфікованих вірусами гепатиту В та С, які отримують інтерферон. Частота реактивації низька. Усі пацієнти повинні пройти обстеження на гепатит У перед початком лікування гепатиту С інтерфероном; спостереження за пацієнтами, котрі інфіковані гепатитами В і С, здійснюється відповідно до поточних клінічних рекомендацій.

Стоматологічні та пародонтологічні розлади

У пацієнтів, які отримували комбіновану терапію Лаферобіоном^® і рибавірином були зареєстровані стоматологічні та пародонтологічні розлади, які можуть призвести до втрати зубів. Крім того, сухість у роті може викликати пошкодження зубів і слизових оболонок рота при тривалому застосуванні Лаферобіону і рибавірину. Хворі повинні дотримуватися правил гігієни ротової порожнини і регулярно проходити стоматологічні огляди. Крім того, у деяких пацієнтів може виникнути блювання. Якщо це сталося, рекомендується ретельно промити ротову порожнину.

Лабораторні дослідження

Стандартні гематологічні дослідження та хімічні аналізи крові (загальний аналіз крові та лейкоцитарна формула, кількість тромбоцитів, електролітів, ензимів печінки, протеїну сироватки, білірубіну та креатиніну сироватки) є обов'язковими для всіх пацієнтів до та під час системного лікування Лаферобіоном ;.

Під час терапії пацієнтів з хронічним гепатитом В або С рекомендується наступна схема проведення контролю лабораторних показників: 1-а, 2-а, 4-а, 8-а, 12-а, 16-а тиждень і потім 1 раз на два місяці протягом курсу лікування. Якщо АЛТ підвищується до величини, що вдвічі або більше перевищує значення, яке було до початку терапії, лікування препаратом Лаферобіон можна продовжити, якщо немає ознак печінкової недостатності. У цьому випадку визначення АЛТ, протромбінового часу, лужної фосфатази, альбуміну та білірубіну потрібно проводити кожні 2 тижні.

У пацієнтів із злоякісною меланомою функцію печінки та кількість лейкоцитів (з формулою) слід контролювати щотижня під час індукції ремісії та щомісяця під час проведення підтримуючої терапії.

Загальні порушення: часто – дозозалежний грипоподібний синдром (озноб, підвищення температури тіла, головний та м'язовий біль, біль у суглобах, відчуття втоми); рідко – блювота, запаморочення, припливи. Можливе виникнення реакцій гіперчутливості до препарату.

Ендокринні порушення: рідко – порушення функції щитовидної залози.

Порушення зору, функції печінки, функції нирок, порушення електролітного балансу спостерігаються рідко.

При тривалих курсах лікування можуть спостерігатися психічні порушення: сплутаність свідомості, тривожні та депресивні стани, підвищена збудливість, сонливість.

З боку крові та лімфатичної системи - лейкопенія, тромбоцитопенія, носові кровотечі.

Серцево-судинні порушення - артеріальна гіпертензія та гіпотензія, тахікардія.

З боку шкіри та підшкірних тканин - висип на шкірі (включаючи герпетичну), свербіж, алопеція.

Порушення центральної та периферичної нервової системи - атаксія, парестезії.

Порушення дихальної системи - кашель.

Дотепер не описано випадків передозування препаратом Лаферобіон®. Однак, як і при передозуванні будь-яким лікарським засобом, рекомендована симптоматична терапія з моніторингом функцій життєво важливих органів і ретельним наглядом за станом пацієнта.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі від 2 до 8 ºС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лаферобіон ліофілізат для розчину для ін'єкцій використовується в комплексній терапії дорослих при гострому і хронічному вірусному гепатиті В і С, гострих і хронічних септичних захворюваннях вірусної природи, герпетичних інфекціях різної локалізації, папіломатозі гортані, розсіяному картоплі, , поверхнево локалізованому раку сечового міхура, раку яєчника та молочної залози, саркомі Капоші на фоні ВІЛ-інфекції, хронічному мієлолейкозі, волосатоклітинному лейкозі, неходжкінських лімфомах, базальноклітинній карциномі, Т-клітинній лімфомі шкіри..