Пресартан таблетки в/о 100 мг блістер № 30

По 0,3 мг (9,6 млн МО) ліофілізованого порошку у флаконах у комплекті з розчинником, по 1,2 мл у попередньо заповнених шприцах та насадкою (адаптером) з голкою, 2 спиртовими серветками в упаковці з картону. По 15 упаковок у картонній коробці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: краплеподібні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, з тисненням «100» з одного боку і «BL» – з іншого.

Ангіотензин II, потужний вазоконстриктор, є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи та одним з основних факторів патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецептором ат1, який знаходиться в багатьох тканинах (наприклад, у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи ряд важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону.

Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин. Другий рецептор АТ2 ангіотензину був ідентифікований як субтип рецепторів АТ2, але його значення в серцево-судинному гомеостазі не встановлено.

Лозартан — потужна синтетична речовина, активна при пероральному застосуванні. Він селективно зв'язується із рецептором АТ1. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт — карбоксильна кислота (е-3174) — блокують всі фізіологічно значущі впливи ангіотензину II незалежно від джерела чи шляхи синтезу. Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ1, не зв'язується і не блокує інших рецепторів гормонів або іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) — фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою АТ1 рецептора, такі як посилення ефектів, медіатором яких є брадикінін, або утворення набряків, не асоційовані з застосуванням лозартану.

Застосування лозартану дозволяє зменшити загальну кількість випадків смерті внаслідок серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих на АГ з гіпертрофією лівого шлуночка, що забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією.

Гідрохлортіазид — тіазидний діуретик. Механізм дії пов'язаний з впливом на епітелій ниркових канальців, де гальмує реабсорбцію іонів хлору та натрію. Гідрохлортіазид викликає виведення натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію збільшується. Внаслідок посилення діурезу зменшується ОЦК та АТ. Комбінація гідрохлортіазиду та лізиноприлу характеризується більш вираженою гіпотензивною дією, ніж кожен її компонент окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретика, зменшується. Тривалість антигіпертензивної дії препарату після одноразового прийому становить 36 годин. Максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 3-4 тижнів терапії.

Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить близько 33%. Середня пікова концентрація лозартану та його активного метаболіту досягається відповідно через 1 год та 3-4 год. При застосуванні препарату разом зі стандартизованою їжею клінічно значущого впливу на профіль концентрації лозартану в плазмі крові не відзначено.

Розподіл. Лозартан та його активний метаболіт на 99% зв'язуються з протеїнами плазми крові, насамперед альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження вказують на те, що лозартан погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, якщо взагалі проникає через нього.

Метаболізм. Близько 14% дози лозартану, прийнятого внутрішньо, перетворюється на його активний метаболіт. Після перорального прийому 14С-маркованого лозартану калію циркулююча радіоактивність плазми крові насамперед пов'язана з лозартаном та його активним метаболітом. Крім активного метаболіту, формуються неактивні метаболіти, включаючи два важливі метаболіти, сформовані шляхом гідроксилювання ланцюга бутилового блоку, а також малий метаболіт — М-2-тетразолглюкуронід.

Елімінація. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно 600 та 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 74 та 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні лозартану близько 4% дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а близько 6% дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту є лінійними при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрація лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові знижується поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення відповідно близько 2 і 6 годин. у калі.

Гідрохлортіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60-75%. Діуретичний ефект проявляється через 2 год, досягає максимуму через 4 год і триває до 12 год. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі — 1,5-3 години, з білками плазми зв'язується 40-70% активної речовини. У пацієнтів із нормальною функцією нирок виводиться практично повністю із сечею у незміненому вигляді. У пацієнтів похилого віку та у хворих з порушенням функції нирок кліренс гідрохлортіазиду суттєво знижується, що призводить до значного підвищення його концентрації у плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін фармакокінетики гідрохлортіазиду не відзначають.

Гідрохлортіазид та лізиноприл не впливають на кінетику один одного.

Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Код АТХ С09С А01

Препарат можна призначати з іншими антигіпертензивними засобами (діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами β-адренорецепторів тощо).

До цього часу не виявлено клінічно значущих взаємодій лозартану з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином.

Рифампіцин та флуконазол здатні знижувати концентрацію активного метаболіту лозартану у плазмі крові. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювали.

Так само як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амілориду), калієвих добавок або солезамінників, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові.

НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знизити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II.

У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок, які отримують НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, спільне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні.

Одночасне призначення лозартану та інгібіторів АПФ вивчено недостатньо.

діюча речовина: losartan potassium;

1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить 100 мг лозартану калію;

інші складові: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, крохмальгліколят натрію (тип А), магнію стеарат, тальк;

плівкова оболонка: гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, поліетиленгліколь.

Не проводилися дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами. Однак слід пам'ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та підвищення дози препарату.

Вагітність. Не рекомендується застосування лозартану протягом I триместру вагітності та протипоказано у II та III триместрах вагітності.

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не переконливі; проте невелике зростання ризику не виключено. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРАІІ), подібні ризики можуть існувати і для цього класу препаратів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРАІІ вважається за необхідне, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну гіпертензивну терапію з встановленим профілем безпеки для застосування в період вагітності. Якщо діагностована вагітність, лікування АРАІ слід негайно припинити і при необхідності розпочати альтернативне лікування.

Відомо, що застосування АРАІІ протягом II та III триместрів індукує фетотоксичність (ослаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікацій кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо протягом II триместру вагітності застосовували АРАІ, рекомендується провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Стан новонароджених, матері яких застосовували АРАІ, слід часто перевіряти з приводу розвитку гіпотензії.

Годування груддю. Оскільки немає інформації про застосування лозартану в період годування груддю, не рекомендується призначати препарат жінкам, які годують груддю. Бажано призначити альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки годування груддю, особливо в період новонародженості або якщо дитина недоношена.

Безпека та ефективність застосування Пресартану® - 100 дітям віком до 6 років не встановлені. Наявні на даний час дані наведені у розділі «Фармакологічні властивості», проте жодних рекомендацій щодо дозування препарату дітям віком до 6 років не може бути надано.

• Лікування артеріальної гіпертензії у дорослих, а також дітей віком від 6 років.
• Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів із артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу, як частина антигіпертензивної терапії.
• Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком від 60 років), коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) вважається неможливим з причини несумісності, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤ 40 %, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.
• Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

• Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату (див. розділ «Склад»);
• вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування», «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• тяжкі порушення функції печінки;
• одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

Таблетки Пресартан^®-100 можна застосовувати незалежно від прийому їжі, запиваючи склянкою води.

Есенціальна артеріальна гіпертензія

Зазвичай початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату 1 раз на добу (1 таблетка Пресартану^® 50 мг). Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3-6-й тиждень від початку лікування Пресартаном^®. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці). Препарат можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад з гідрохлоротіазидом).

Пацієнти з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом II типу (протеїнурія більше 0,5 г/добу)

Зазвичай початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Пресартан^®-100 можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, які широко застосовуються (наприклад із сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Серцева недостатність

Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу . Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (тобто 12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу, 100 мг на добу і до максимальної дози 150 мг 1 раз на добу) з урахуванням індивідуальної переносимості препарату.

Зменшення ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ

Зазвичай початкова доза становить 50 мг Пресартану® 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або збільшити дозу Пресартану® - 100 до 100 мг 1 раз на добу (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Окремі групи пацієнтів.

Пацієнти зі зниженим об’ємом циркулюючої крові

Пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові (наприклад, унаслідок лікування високими дозами діуретиків) розпочинати терапію необхідно з дози 25 мг 1 раз на добу.

Пацієнти із порушенням функції нирок та у пацієнтів, яким проводять гемодіаліз

При призначенні Пресартану® - 100 пацієнтам із порушенням функції нирок, а також пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату у меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Діти

Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану дітям віком від 6 років для лікування артеріальної гіпертензії обмежені. Також є мало даних щодо фармакокінетики у дітей з артеріальною гіпертензією віком від 1 місяця.

Для дітей, які можуть ковтати таблетки і маса тіла яких більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

Для пацієнтів з масою тіла понад 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної - 100 мг 1 раз на добу. Застосування дітям доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, не вивчалися.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям, у яких швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування препарату цій категорії пацієнтів (див. розділ «Особливості застосування»).

Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти літнього віку

Як правило, немає потреби у коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату у початковій дозі 25 мг для пацієнтів віком від 75 років.

Особливості застосування

Гіперчутливість

Ангіоневротичний набряк

Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс

Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування Пресартаном® - 100 або зниження початкової дози препарату (див. «Спосіб застосування та дози»). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 до 18 років.

Електролітний дисбаланс

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У ході клінічного дослідження з участю хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні Пресартаном® - 100 порівняно з такою при застосуванні плацебо (див. розділ «Побічні реакції»). Тому слід часто перевіряти концентрації калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендовано одночасно застосовувати препарат Пресартан® - 100 і калійзберігаючі діуретики, добавки калію і замінники солі, що містять калій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Порушення функції печінки

Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан не можна приймати таким пацієнтам (див. розділ «Протипоказання»). Пресартан® не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Порушення функції нирок

Повідомлялися про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов'язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто у разі тяжких порушень функції серця або при наявності порушень функції нирок). Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати Пресартан® - 100 пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування дітям із порушеннями функції нирок.

Препарат не рекомендований для застосування дітям, у яких швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,7Зм², оскільки немає відповідних даних щодо застосування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Протягом застосування препарату Пресартан® - 100 слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), які можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм.

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи (РААС). Тому Пресартан® - 100 не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність.

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і b-блокатори.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Вагітність

Застосування лозартану не слід розпочинати у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження терапії вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування лозартаном слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»)

Інші застереження та попередження.

Як встановлено стосовно інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у групі таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

Подвійна блокада РААС

Відомо, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). У зв’язку з подвійною блокадою РААС одночасне застосування аліскірену та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, її слід проводити лише під наглядом спеціаліста із частим ретельним моніторингом функції нирок, електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

При есенціальній гіпертензії в контрольованих клінічних дослідженнях запаморочення виявилося єдиним пов'язаним із застосуванням препарату побічним ефектом, який виникав із більшою, ніж для плацебо, частотою (у 1% хворих, які лікувалися пресартаном). Крім того, дозозалежні ортостатичні ефекти відзначали менш ніж у 1% пацієнтів. Зрідка повідомлялося про появу шкірного висипу, хоча частота була меншою, ніж для групи плацебо.

Найчастішими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням препарату у хворих на АГ та гіпертрофією лівого шлуночка, у контрольованому клінічному дослідженні були запаморочення, астенія/втома.

Найпоширенішими побічними ефектами у хворих на цукровий діабет ІІ типу та протеїнурією у контрольованому клінічному дослідженні, пов'язаних із застосуванням препарату, були астенія/втома, запаморочення, гіпотензія та гіперкаліємія.

З боку організму в цілому: абдомінальний біль, астенія/втома, біль у грудній клітці, набряки/набряклість.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія.

З боку травного тракту: діарея, диспепсія, нудота.

З боку печінки: в окремих випадках — гепатит; відхилення від норми показників функції печінки.

З боку опорно-рухового апарату: біль у спині, м'язові судоми, міалгія. З боку центральної нервової системи: дискомфорт, головний біль, безсоння. З боку дихальної системи: кашель, нежить, фарингіт, синусит, інфекція верхніх дихальних шляхів.

З боку системи кровотворення: анемія. Алергічні реакції: рідко — ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та язика, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряку особи, губ, гортані та/або язика; кропив'янка, свербіж.

Лабораторні показники: гіперкаліємія (калій сироватки крові 5,5 мекв/л), підвищення АлАТ.

Дані щодо передозування лозартану обмежені. Найбільш ймовірними проявами передозування є гіпотензія та тахікардія. Брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. Якщо виникає симптоматична гіпотензія, слід призначати підтримуюче лікування.

Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться при гемодіалізі.

При випадковому передозуванні необхідно проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендовані заходи — стимуляція блювання та промивання шлунка.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С.

Застосування лозартану дозволяє зменшити загальну кількість випадків смерті внаслідок серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих на АГ з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією.