Проксіум Про пор. д/розч.д/ін. 40 мг №1

Фармакодинаміка. механізм дії. пантопразол - заміщений бензимідазол, який пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного блокади протонної помпи парієтальних клітин. пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент h + -k + -АТФази, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти в шлунку. інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. у більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами h2-рецепторів, знижує кислотність в шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно зниженню кислотності. збільшення секреції гастрину є оборотним. оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може пригнічувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). ефект при пероральному і в / в застосуванні однаковий. При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натщесерце. При короткостроковому застосуванні препарату рівень гастрину в більшості випадків не перевищує верхньої межі норми. При тривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків збільшуються вдвічі. Надмірне їх збільшення, однак, виникає тільки в рідкісних випадках. Як наслідок, в невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромаффіноподобних клітин (ECL-клітин) в шлунку (подібно аденоматоідной гіперплазії). Однак згідно з проведеними на даний момент досліджень утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які були виявлені в експериментах на тваринах, у людей не спостерігалося. Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати впливу тривалої (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитоподібної залози.

Фармакокінетичні властивості не змінюються після однократного або повторного прийому. У діапазоні доз 10-80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при в / в введенні. Розподіл. Зв'язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. Обсяг розподілу - близько 0,15 л/кг. Метаболізм. Речовина метаболізується майже виключно в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з подальшою сірчаної кон'югацією; до інших метаболічним шляхам відноситься окислення за допомогою CYP 3A4. Виведення. Кінцевий Т ½ становить близько 1 год, а кліренс - 0,1 л / год / кг. Відзначено кілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв'язування пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин Т ½ не корелює з набагато більшою тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти). Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться з сечею (близько 80%), решта - з калом. Основним метаболітом як у плазмі крові, так і в сечі є десметілпантопразол, кон'югований з сульфатом. Т ½ основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато перевищує такий пантопразолу. Особливі групи пацієнтів. Повільні метаболізатори. Близько 3% осіб європеоїдної раси мають низьку функціональну активність ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмі таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно в 6 разів більше у повільних метаболізаторов, ніж у осіб з функціонально активним ферментом CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). C max в плазмі крові зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозу пантопразолу. Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразола пацієнтам з порушенням функції нирок (в тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і у здорових людей, Т ½ пантопразолу у них короткий. Діалізірующего лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те що у основного метаболіту помірно тривалий Т ½ (2-3 ч), виведення все одно швидке, тому кумуляції не відбувається. Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи А і Б по класифікації Чайлда - П'ю) Т ½ збільшується до 7-9 год, а AUC - в 5-7 разів, C max в плазмі крові збільшується лише незначно - в 1,5 рази по порівняно зі здоровими добровольцями. Пацієнти похилого віку. Незначне збільшення AUC і C max у добровольців літнього віку в порівнянні з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення. Діти. Після одноразового введення пантопразолу в дозі 0,8 або 1,6 мг/кг маси тіла дітям у віці 2-16 років не відмічено значимої зв'язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла пацієнта. AUC і обсяг розподілу можна порівняти з даними, отриманими в ході досліджень за участю дорослих.

Інгібітори протонного насосу.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рн. в результаті повного і тривалого пригнічення секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб). Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від шлункового рН, через істотне зниження їх біодоступності (див. Особливості застосування). У разі, коли поєднаного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність в корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ. Непрямі антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Одночасне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокоумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ. Однак повідомлялося про підвищення МНІ і подовженні протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували інгібітори протонної помпи та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ і подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічного кровотечі та навіть смерті. У разі такого поєднаного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ і протромбінового часу. Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) і інгібіторів протонної помпи підвищує рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають високі дози метотрексату, наприклад, з раком або на псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом. Інші взаємодії. Пантопразол в значній мірі метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму - деметилювання за допомогою CYP 2С19 і інших метаболічних шляхів, в тому числі окислення ферментом CYP 3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральними контрацептивами, що містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій. Не можна виключати взаємодії пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему. Результати цілого ряду досліджень можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2С9 (наприклад пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2Е1 (наприклад етанол), не впливає на р-глікопротеїн, який асоціюється з всмоктуванням дигоксину. Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами. Проведено дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено. Лікарські засоби, які інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують тривалу терапію пантопразолом в високих дозах, і для пацієнтів з порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 і CYP 3A4, такі як рифампіцин і звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації інгібіторів протонної помпи, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Діюча речовина: омепразол; 1 флакон містить омепразолу натрію, еквівалентно омепразолу 40 мг.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення і розлади зору (див. Побічна дія). У таких випадках не слід керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.

Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату Проксіум у вагітних (близько 300-1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето / неонатальної токсичності препарату. В ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. В якості запобіжного заходу слід уникати застосування препарату Проксіум у вагітних. Годування грудьми. Дослідження на тваринах показали виведення пантопразолу з грудним молоком. Недостатньо даних по екскреції пантопразолу в грудне молоко, однак про таке виведенні повідомлялося. Не можна виключати ризик для новонароджених / немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення лікування препаратом Проксіум має прийматися з урахуванням користі від годування грудьми для дитини та користі від лікування препаратом Проксіум для жінки. Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність в дослідженнях на тварин.

Безпека і ефективність застосування препарату у дітей (у віці до 18 років) не встановлені, тому препарат не застосовують у пацієнтів цієї вікової групи.

Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлюкс-езофагіт, синдром Золінгера - Елісона та інші патологічні стани гіперсекреції.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідним бензимідазолу та інших компонентів препарату.

Препарат застосовують у дорослих за призначенням і під безпосереднім наглядом лікаря. в / в введення пантопразолу рекомендується лише в разі, коли його пероральне застосування неможливе. є дані про тривалість в / в лікування до 7 днів. тому, як тільки стає можливим пероральне застосування пантопразолу, здійснюється перехід з в / в введення Проксіум на пероральний прийом пантопразолу в дозі 40 мг. Рекомендовані дози. Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки та рефлюкс-езофагіт. 1 флакон (40 мг пантопразолу) на добу. Тривале лікування синдрому Золлінгера - Еллісона та інших патологічних станів гіперсекреції. Рекомендована добова доза становить 80 мг пантопразолу. При необхідності дозу можна титрувати (підвищувати або знижувати) в залежності від показників секреції кислоти в шлунку. Дози, що перевищують 80 мг/добу, необхідно розділяти на 2 введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу більше 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти. У разі якщо необхідно швидке зниження кислотності, більшості пацієнтам досить початкової дози 80 мг 2 рази для досягнення бажаного рівня (10 мекв / год) протягом 1 год. Загальні вказівки по застосуванню. Порошок розчиняють в 10 мл фізіологічного розчину хлориду натрію, додаючи його у флакон. Цей розчин можна вводити безпосередньо, а також змішавши з 100 мл фізіологічного розчину хлориду натрію або 5% розчином глюкози в пластикових або скляних флаконах. Препарат не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, крім зазначених вище. В / в введення слід проводити протягом 2-15 хв. Приготований розчин можна зберігати протягом 12 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору, розведений препарат необхідно використовувати негайно. Флакон призначений тільки для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема на зміну кольору, наявність осаду). Залишки препарату або препарат, фізико-хімічні властивості якого змінилися (зокрема змінився колір, з'явився осад), необхідно утилізувати відповідно до вимог місцевого законодавства. Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату Проксіум, порошок 40 мг). Ниркова недостатність. Пацієнтам з порушеннями функції нирок не потребують корекції дози. Пацієнтам похилого віку не потребують коригування дози.

Виникнення побічних реакцій може очікуватися у близько 5% пацієнтів. часта побічна реакція - тромбофлебіт у місці введення. діарея і біль виникали у близько 1% пацієнтів. Побічні ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1 / 10), часто (≥1 / 100 і 1/10), нечасто (≥1 / 1000 і 1/100), рідко (≥1 / 10 000 і 1/1000), дуже рідко (1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними). З боку крові та лімфатичної системи: рідко - агранулоцитоз; дуже рідко - лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія. З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок). Метаболізм і порушення обміну речовин: рідко - гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестірол), зміни маси тіла; невідомо - гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. Особливості застосування), гіпокальціємія 1, гіпокаліємія. Психічні розлади: нечасто - розлади сну; рідко - депресія (в тому числі загострення); дуже рідко - дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо - галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку наявності в анамнезі). З боку нервової системи: нечасто - головний біль, запаморочення; рідко - порушення смаку; невідомо - парестезії. З боку органу зору: рідко - порушення зору / затуманення зору. Шлунково-кишковий тракт: нечасто - діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль в животі та дискомфорт. З боку гепатобіліарної системи: нечасто - підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, ГГТ); рідко - підвищення рівня білірубіну; невідомо - поразка гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - висипання на шкірі, свербіж; рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк; дуже рідко - синдром Стівенса - Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фотосенсибілізація, підгостра шкірний червоний вовчак (див. Особливості застосування). З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто - переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. Особливості застосування); рідко - артралгія, міалгія; спазм м'язів 2. З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо - інтерстиціальнийнефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності). З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко - гінекомастія. Загальні розлади: часто - тромбофлебіт у місці введення; нечасто - астенія, втома, нездужання; рідко - підвищення температури тіла, периферичні набряки. 1 Гипокальциемия одночасно з гіпомагніємією. 2 Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Симптоми передозування невідомі. Дози до 240 мг, введені в / в протягом 2 хв, добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з білками, він не відноситься до препаратів, які можуть бути легко виведені за допомогою діалізу. У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну і підтримуючу терапію. Рекомендацій по специфічної терапії немає.